Економічна політика – Бєляєв О. О. – § 4. Інституціональні засади перехідної економіки
Досвід реформування постсоціалістичної економіки підтверджує стратегічну важливість інституціонального аспекту трансформації, його головну роль проти економічної політики. Не-спрацювання ринкових реформ на початкових етапах економічних перетворень в Україні, як і в Росії, пояснюється саме неврахуванням інституціональних складових економічного розвитку.
Безповоротний крах старої системи інститутів у радянському суспільстві, що зачепив лише частину формальних норм та правил, призвів до катастрофічної неузгодженості у функціонуванні формальних та неформальних інститутів. Суспільна домовленість, якої було досягнуто на хвилі демократичних політичних перетворень, дозволила досить швидко зламати колишню систему формальних норм та побудувати на її місці новий “каркас” із принципово інших соціально-економічних інститутів. Але нові “рутини” не могли так негайно виникнути й закріпитися. А це своєю чергою викликало неминуче погіршання загальної економічної ситуації, особливо якщо зміни в навколишньому середовищі йшли всупереч з попередніми стереотипами ділової поведінки.
У плановій економіці, що характеризувалася жорсткими формальними правилами, склалася міцна система неформальних інститутів, яка спиралася на так звані ринкові норми, котрі з успіхом компенсували її дефіцити, дисбаланси та інші перепони для вияву здорової економічної активності. У всіх соціалістичних країнах існували ринкові відносини, які не було закріплено відповідними правовими інститутами. Функціонували приховані й напівлегальні ринки, що ними послуговувалися в обхід обов’язкових планів.
Вигідні угоди укладалися скрізь, але вони не могли тривало та міцно спиратися на нелегальні відносини й реалізовували в основному короткотермінові інтереси учасників. Бракувало головного інституту, украй потрібного для будь-якої нормальної угоди – договірного (контрактного) права. У ділових колах сформувалася впевненість, що все ефективне, вигідне, “ринкове” робиться всупереч чинним легальним нормам. Цей неформальний інститут визнавався також владою, яка добре розуміла корисність скритих ринків для планової економіки, але не допускала їхньої легалізації як формального інституту.
Такий подвійний стандарт, особливо характерний для пізнього соціалізму, укорінився в суспільній свідомості та діяв і після створення нових інститутів на початку ринкових реформ. Практику подвійних стандартів підтримували групи інтересів, носії яких твердо засвоїли досвід протистояння легальній доктрині. Але якщо в плановій економіці такі неформальні інститути зберігали впорядкованість та стійкість системи, що їх не могли забезпечити тільки механізми адміністративної влади, то в перехідній економіці, навпаки, вони сприяли консервації звичних алгоритмів дій та їхній адаптації до принципово нових інститутів лише формально, без суттєвих змін. Безумовно, поведінка організацій та громадян тільки тоді повністю відповідає формальним правилам, коли допущені порушення реально та без винятків викликають карні санкції влади. В іншому разі підприємці схильні спиратися на неформальні інститути, виконуючи вимоги формальних у такий спосіб, щоб вони не суперечили їхнім інтересам.
Перехідна економіка постсоціалістичних країн з її слабкими та неузгодженими інститутами особливо потребує ефективної правової та регулювальної інфраструктури. Закони, правила та норми формують межі, стабільне інституціональне середовище для розвитку ринкових відносин. Разом з тим інституціональне середовище – це також механізми і структури захисту правових норм, що гарантують їхнє беззаперечне виконання.
Практичний досвід трансформації свідчить, що для створення та безперебійного функціонування потрібного для перехідної економіки інституціонального середовища недостатньо підготувати та ухвалити стандартний набір законів та сформувати ефективну судову систему. Слід зауважити, що в перехідній економіці в ході взаємодії та взаємовпливу економічної політики з процесами формування сучасної ринкової інституціональної інфраструктури виникають серйозні проблеми. Склалася очевидна тенденція самодостатності економічної політики та явного неврахування питань щодо формування основних інституціональних блоків ринкової економіки.
Формальні норми та правила становлять певну ієрархію, що структурує інституціональне середовище. Найзагальніші норми в цій ієрархії подано конституційними правилами. Добре відомо, що перехідний період у всіх постсоціалістичних країнах ознаменувався ухваленням нових конституцій, котрі фіксують норми демократичних громадянських суспільств.
Конкретні форми господарської діяльності регулюються економічними нормами та правилами. Вони структурують відносини кооперації або, навпаки, конкуренції суб’єктів економіки і матеріалізуються в конкретних законах: про створення господарських товариств, підприємницьку діяльність, про заборону монопольної поведінки та заохочення конкуренції тощо. Отже, економічні норми та правила структурують та регулюють відносини обміну в економіці, входження підприємців на ринки та вихід з них. Центральна ланка системи економічних норм та правил – право власності. Неповнота та невизначеність прав власності, що перешкоджає реструктуризації та інвестиціям у реальний сектор перехідної економіки, пояснюються непослідовністю, суперечливістю та мінливістю чинних економічних правил. При цьому вирішальну негативну роль відіграв згаданий уже пріоритет економічної політики стосовно формування інститутів ринкової економіки.
Контракти – це той рівень інституціональної сфери, для якого й створюється потрібне правове середовище у вигляді конституційних та економічних правил. Правова інфраструктура в постсоціалістичних країнах поки що не може забезпечити правові засади нормального функціонування та зростання ринкової економіки не тільки через недосконалість формальних норм та правил. Само собою законодавство не створює умов для раціонального розподілу ресурсів та розвитку підприємницької ініціативи, тому конче потрібні механізми та структури, які б забезпечували обов’язкове виконання правил усіма агентами економіки, усіма “гравцями”, включаючи уряд.
Практика ж свідчить про зворотне – зміст і виконання законів часто підмінюється політичними рішеннями, програмами та проектами, учасники яких майже легально опиняються поза сферою дії правових норм. У таких випадках уся ієрархія правових інститутів порушується, ігноруються засадничі задекларовані права, перш за все права власності та дотримання контрактів, що гарантуються конституцією. Довіра до конституційних основ, стійкість і життєздатність правової інфраструктури, без яких не може функціонувати ринкова економіка, потребує як мінімум гарантованого виконання трьох умов: недоторканність прав власності, виконання контрактів та обов’язкова відповідальність за заподіяну шкоду.
Наприкінці цієї теми варто наголосити на тому, що соціокультурні, соціально-політичні та екологічні компоненти в перехідній економіці справляють набагато більший вплив на перебіг процесів матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання, на економічні відносини в цілому, ніж у стабільних економічних суспільствах, де панує економічна детермінація.
Перехідна система тим і різниться від стабільної економіки, що тут відбувається процес відмирання, відходу в минуле одних соціально-економічних відносин та зародження інших. Відповідно, вона характеризується тим, що економічна детермінація тимчасово нібито “зависає”, і суспільне життя, у тому числі й економічне життя перехідних суспільств, сказати б, вирішальною мірою де термінуються політичними та соціокультурними факторами. Багато в чому саме ця сфера перехідної економіки передбачає вектор майбутнього економічного розвитку: або до “дикого капіталізму” (у його різноманітних формах), або до змішаної економіки з домінуванням суспільної власності та соціальних регуляторів, тобто “економіки для людини”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)