Економічна політика – Бєляєв О. О. – § 2. Необхідність і механізми поєднання економічних інтересів
Кожне суспільство у своєму історичному розвитку має відповідну соціальну, класову структуру, яка визначає складну систему економічних інтересів і реалізується в економічних відносинах між людьми, соціальними групами, класами в процесі суспільного виробництва.
Економічні інтереси як усвідомлені економічні потреби спонукують людей до економічної діяльності, економічних відносин між суб’єктами цієї діяльності під час виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних життєвих благ.
Визначальна економічна потреба первісних людей – потреба в житті – змусила їх спільно працювати і споживати, тобто обумовила їхню спільну економічну діяльність. З поглибленням суспільного поділу праці й економічного відособлення спеціалізованих виробників зростала і кількість економічних потреб, і чисельність носіїв економічних інтересів. Згодом, за умов ринкової форми організації суспільного виробництва і реалізації економічних інтересів посилювались їх відмінність, протилежність і суперечливість.
Зауважимо, що брак соціальної єдності, незбіг, неузгодженість докорінних економічних інтересів усіх членів суспільного виробництва і суспільства не створює матеріального підгрунтя для соціального партнерства, економічної мотивації праці, національної єдності й перешкоджає досягненню якнайвищої соціально-економічної ефективності суспільного виробництва, сталому економічному і соціальному прогресу, дійовому використанню матеріального й духовного потенціалу суспільства. Розбіжність економічних інтересів, а отже, і цілей у суб’єктів виробництва на рівні окремого підприємства, фірми, територіальної одиниці, країни, а в кінцевому підсумку і світу призводить до суперечностей, конфліктів, нестабільності розвитку, зниження економічної та соціальної ефективності виробництва, уповільнює суспільний прогрес. Виходячи із цього постає крайня потреба максимального узгодження, оптимізації соціально-економічних інтересів на всіх рівнях суспільного виробництва. Щонайбільша єдність інтересів і цілей визначає спільність дій щодо досягнення мети за відносин економічної взаємодії, взаємодопомоги, а не конкуренції і боротьби.
Ринкові економічні відносини спричинюють боротьбу економічних інтересів мільйонів відокремлених виробників, що призводить до соціально несправедливого розподілу виробленого продукту, негативних соціально-економічних наслідків, конфліктів і соціальної нестабільності. Це загрожує існуванню певної системи економічних відносин, соціально-політичного устрою. Тому ще раз наголосимо, що вкрай потрібно узгоджувати, оптимізувати економічні інтереси, не допускати соціальних конфліктів у суспільстві.
Історично першим механізмом поєднання й узгодження економічних інтересів економічно відособлених суб’єктів був ринковий механізм господарювання, або ринкова система економічних відносин як форма організації суспільного виробництва й реалізації економічних інтересів.
Суспільні економічні відносини між суб’єктами економічної діяльності починаються з відносин обміну продуктами праці економічно відокремлених виробників або відносин купівлі-продажу між споживачами та виробниками. Кожен із суб’єктів цих відносин має свої економічні інтереси, і ці інтереси є протилежні. Продавець прагне продати якнайдорожче, а покупець – купити щонайдешевше. Узгодження їхніх інтересів відбувається за допомогою встановлення ринкової рівноважної ціни на ринку вільної, досконалої конкуренції. Отже, обмін товарів і реалізація економічних інтересів відбувається, за суспільною оцінкою, стихійно і втілюється в ринковій ціні. Вона і є показником стихійного узгодження протилежних, суперечливих економічних інтересів. Вільний ринок є механізмом координації, узгодження економічних інтересів усіх різноманітних суб’єктів економічної діяльності через систему цін. Механізм установлення цін – це механізм стихійної взаємодії об’єктивних економічних законів: попиту і пропонування, анархії, закону вартості та ін.
Ціна рівноваги – це ціна товару, коли попит на нього дорівнює пропонуванню, коли відбувається стихійне тимчасове узгодження економічних інтересів продавців і покупців, виробників і споживачів. Якщо попит і пропонування не збігаються, то ринок починає впливати на безпосереднє виробництво завдяки відхиленню ціни від ринкової вартості.
Узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин відбувається завдяки певному “порядку” в ринковій економічній системі, який установлюється, за А. Смітом, згідно з принципом дії “невидимої руки”. Сутність цього механізму, або принципу, полягає в тому, що кожна особа у своїх діях виходить із власної вигоди, власного інтересу, яким керує “невидима рука”, мета якої – найбільша вигода для всіх. Адам Сміт під “невидимою рукою” мав на увазі непередбачувану, стихійну силу, яка сприяє узгодженню інтересів між особою і суспільством, між продавцем і покупцем, особистим та суспільним інтересом. За умов ринку вільної досконалої конкуренції кожен суб’єкт виробництва однакової продукції (а виробників і покупців дуже багато) має свої особисті інтереси і реалізує їх у конкурентних економічних відносинах на рівні галузі – у внутрішньогалузевій конкуренції. Наслідком її є стихійне узгодження інтересів покупців і продавців завдяки утворенню ринкової “суспільної” вартості і ринкової ціни як грошового виразу першої. А бажання виробника максимізувати свій дохід (інтерес) спонукує його до вдосконалення свого виробництва для отримання надприбутку. Саме так конкуренція стимулює розвиток продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва. Економічні відносини конкуренції між виробниками різних галузей за якнайвищу прибутковість свого капіталу (міжгалузева конкуренція), завдяки стихійному переливу капіталу веде до узгодження інтересів конкурентів через утворення “середнього прибутку”- рівного прибутку на рівновеликий капітал. Тому будь-яке втручання держави в ринкові відносини вільної конкуренції Адам Сміт уважав шкідливим і стверджував, що ринок діє за принципом саморегулювання. Головним методом впливу на економічні інтереси суб’єктів господарювання, за А. Смітом, є метод стихійного економічного стимулювання. А за таких умов внутрішня державна економічна політика фактично не діє.
Історичний досвід розвитку товарного виробництва і ринкової форми його організації на засадах вільної конкуренції довів, що дія “невидимої руки” призводить до значних матеріальних утрат, диспропорцій і суперечностей між виробництвом та споживанням, до економічних криз, безробіття і майнової поляризації суспільства, до соціальної нестабільності й конфліктів. Крім того, вільна конкуренція спричинює утворення надвеликих підприємств, концентрації виробництва і капіталу, монополізації, виникнення олігополії та монополії, котрі, як це не парадоксально, суперечать вільній конкуренції й порушують стихійний ринковий механізм узгодження економічних інтересів суб’єктів господарювання. Виникають суперечності між інтересами монополій, середніх і малих підприємств, бо порушується ринковий механізм ціноутворення. Монопольна ціна вже не може бути показником узгодження інтересів продавців і покупців, бо відповідає інтересам тільки продавців-монополістів. Монополія реалізує свої інтереси за рахунок економічних інтересів інших суб’єктів господарювання та більшості населення, яке виступає в ролі покупця. Виникають нові розбіжності в економічних інтересах, соціальні конфлікти, що їх ринок не здатний розв’язати самостійно.
Поступальний розвиток капіталістичного товарного виробництва за умов вільної конкуренції призводить до загострення економічного антагонізму між найманими робітниками та капіталістами-роботодавцями за розподілу створеної нової вартості і на заробітну плату і прибуток. Довгий час власники засобів виробництва узгоджували ці інтереси самі, волюнтаристськи й переважно на свою користь, і наслідком цього стало загострення соціальних, класових суперечностей і конфліктів (страйки тощо). Усе це обумовило зниження ефективності виробництва окремих підприємств і суспільного виробництва загалом.
Поява в дальшому профспілок утворила новий механізм узгодження економічних інтересів на рівні галузей, підприємств, але не зняла суперечності інтересів двох провідних класів суспільства, що дестабілізувало економічний, соціальний і політичний розвиток.
Виникнення нових суб’єктів господарювання – монополій – і нових економічних розбіжностей та їхнє загострення об’єктивно активізували роль держави і її втручання в ринкові відносини. Це втручання здійснюється для координації економічної діяльності, узгодження або оптимізації економічних інтересів суб’єктів господарювання, забезпечення економічної та соціальної стабільності суспільного розвитку, економічного зростання й суспільного прогресу, захисту економічних інтересів більшості населення країни. Реалізація цих завдань і досягнення стратегічної мети розвитку суспільного виробництва стає можливим завдяки створенню нового механізму господарювання нової, змішаної форми організації суспільного виробництва. Вона передбачає взаємодію ринкового механізму господарювання і певної державної економічної та соціальної політики, яка має на меті пом’якшення негативних наслідків ринкового механізму вільної конкуренції і створення умов для підвищення ефективності суспільного виробництва.
Одним із засобів виконання завдань державного втручання в ринкові відносини є створення механізму узгодження й оптимізації економічних інтересів, умов для реалізації інтересів кожним суб’єктом господарювання, кожною особою, яка працює або з якихось причин не працює. Таким новим механізмом узгодження економічних інтересів стає економічна політика держави. Саморегулювання економічних інтересів (суперечливість, конфліктність, антагонізм) переходить у більш регульовані економічні відносини. Зростає роль суб’єктивного фактора в суспільному виробництві; дія “невидимої руки” доповнюється дією, так би мовити, “видимої руки”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)