Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – Шкурупій О. В. – 5.4. Фінансові умови контракту
До фінансових умов контракту належать способи платежу; форми розрахунків і засоби розрахунків.
Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару стосовно моменту його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних операціях існують три способи платежу: готівкою, авансовий і у кредит.
Платіж готівкою у міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично тут не застосовуються. Поняття “готівковий платіж” використовується як протиставлення авансовому і кредитному способам платежу.
Готівковий платіж залежно від обраної сторонами в контракті форми розрахунків здійснюється, якщо дотримано одну з таких умов: імпортер одержав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження; імпортер одержав телеграфне повідомлення про закінчення відвантаження товару; імпортер отримав комплект документів, передбачених у контракті; імпортер отримав комплект документів і право відстрочки оплати на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару. Звичайно, що для експортера найвигіднішою буде перша умова, а для імпортера – остання.
Авансовий платіж передбачає виплату покупцем обговорених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше – під час і навіть до початку виконання замовлення.
З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, з другого – забезпечує виконання зобов’язань, узятих імпортером за контрактом, і, якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання замовленого товару, експортер може використовувати аванс для відшкодування своїх збитків.
Аванс може надаватися у грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення (давальницька сировина). Аванс у грошовій формі визначається у відсотках від контрактної вартості замовлення. Найчастіше аванс становить 15-20 % від вартості замовлення, виплачується після підписання контракту.
Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті через якийсь час після поставки товару. Таким чином, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит. Оскільки одна фірма дає кредит іншій, такий кредит називається ще і фірмовим товарним кредитом.
Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, наданий покупцю одноразово, звичайно не перевищує 10 % від капіталу покупця. Проте фактично така межа залежить від фінансового стану покупця, ділових відносин між партнерами тощо.
Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80-85 %, іншу частину покупець виплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов’язання за контрактом.
За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до п’яти років) і довгострокові (від п’яти до десяти років і більше). У контракті обумовлюються вартість кредиту, виражена у відсотках річних, термін використання кредиту, термін погашення кредиту, пільговий період, протягом якого не відбувається погашення процентів за кредит та інші умови.
Форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:
1. Банківський переказ – це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, в якій одержують кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:
O боргових зобов’язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;
O рекламацій за постачання неякісної продукції;
O авансових платежів;
O розрахунків нетоварного характеру.
Схема розрахунків шляхом банківських переказів така: 1) експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом; 2) імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.
2. Розрахунки за відкритим рахунком полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.
Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, при цьому він розпоряджається товарами на свій розсуд.
3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами, метою яких є таке:
O одержання акцепту або платежу залежно від угоди;
O видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;
O видачі документів на інших умовах.
Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:
O фінансові – документи, за якими здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи);
O комерційні – документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).
Існує два Види інкасо:
1) чисте – означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами;
2) документарне – означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів.
У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, тому що воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.
4. Акредитив є угодою, що відмежована від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися.
Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, які розроблені і затверджені Міжнародною торговою палатою (1993). Ці Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє за розпорядженням та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержало всіх умов акредитива.
Отже, документарний акредитив – це грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.
Банк, який видає зобов’язання, повинен виконати платіж експортеру або забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту.
Залежно від рівня забезпечення платежу для продавця документарні акредитиви поділяються на:
O безвідзивні;
O відзивні
O непідтверджені;
O підтверджені.
У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзивні акредитиви, оскільки безвідзивний акредитив може бути змінений чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.
Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера.
Непідтверджений акредитив означає, що банк експортера обмежується тільки повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортера перерахує йому відповідну суму.
Підтверджений акредитив – це зобов’язання двох банків (один з яких, як правило, перебуває у країні експортера, а інший – у країні покупця).
(2 votes, average: 5,00 out of 5)