Загальна соціологія – Примуш М. В. – § 27.2 Інституціоналізація науки

Інституціоналізація науки пов’язана з переходом до професійної діяльності, з появою наукового професійного співтовариства, спеціальних професійних установ і розвитком нормативно-ціннісних систем їхнього функціонування. Розвиток науки завжди був пов’язаний з задоволенням потреб суспільства. Інституціоналізація приводить до більш чіткого вираження і визначення соціально значимих функцій науки, що у свою чергу змінює роль, статус, престиж науки в суспільстві. Ознакою інституціоналізації є оформлення наукової діяльності і діяльності спеціальних установ у якості відносно самостійної сфери громадського життя. Інституціоналізація, виникаючи на основі взаємодії науки із суспільством, забезпечує підвищення ефективності наукової діяльності, приводить у цілому до зростання ролі науки.

В даний час наука має всі ознаки розвитого соціального інституту. У сфері науки у світі зараз зайнято понад 5 млн. науковців, видається 100 тис. наукових журналів, у яких публікуються більш 2 млн. наукових статей на рік. У розвинутих країнах на науку витрачається 3 – 4 % національного доходу. Наукова діяльність є складною диференційованою і ієрархізованою діяльністю, що спирається на особливий вид виробництва. Наука володіє численними спеціалізованими установами, засобами: НДІ, АН, наукові й інформаційні центри, бібліотеки, музеї, органи координації і планування, має свою символіку, свою систему контролю і заохочення, систему оцінок престижу вчених (звання, учені ступені і т. п.). Виникли наукові центри, що поєднують тисячі вчених, такі, як Український інститут кібернетики, Дубна, академмістечко під Новосибірськом і ін.

Затвердилися різноманітні офіційні і неофіційні форми спілкування, спільної діяльності, у тому числі “невидимі світу коледжі”, склалися світові інформаційні системи. Одержали розвиток нормативні системи і нормативне регулювання в сфері науки.

Згідно з Р. Мертоном, в основі функціонування науки як соціального інституту лежать 4 принципи, що складають “Моральний імператив науки”.

1. Принцип універсалізму (чи об’єктивності) характеризує об’єктивну природу наукового знання (це завжди щире знання, що відповідає реальності). Існують загальні критерії і правила доказу. Наукова цінність знання не залежить від того, ким і коли воно отримане. Цей принцип вимагає, щоб об’єктивно оцінювався результат досліджень і репутація була заснована на реальних заслугах.

2. Принцип комуналізму (чи загальності) вимагає, щоб наукове знання належало всьому науковому співтовариству і ставало загальним надбанням. Воно не повинне бути особистою власністю вченого чи корпорації. Цей принцип наполягає на відкритості науки.

3. Принцип безкорисливості вимагає служіння істині. Учений діє в ім’я досягнення істини, а не в корисливих особистих цілях.

4. Принцип організованого скептицизму вимагає, щоб наукове знання не приймалося на віру. Ученим повинні бути притаманні критичність і сумлінність у перевірці отриманих результатів. Надалі Мертон запропонував доповнити перелік імперативів “емоційною нейтральністю”, Н. Сторер (проф. Гарвардського університету) наполягав на такому принципі, як “інтелектуальна скромність”, що вимагає обліку і визнання роботи попередників. Ян Митроф (проф. Південно-каліфорнійського університету) пропонує віднести до імперативів принцип “неупередженості”. Активно відстоювалися як моральні принципи оригінальність, незалежність наукової діяльності і наукових концепцій. Наука ефективно діє там, де їй надається автономія і наука політично нейтральна.

Положення Р. Мертона про етос науки справедливо критикували за дещо абстрактний, неісторичний підхід. Вони фактично спиралися на абстрактну модель чистої науки. Англійський соціолог М. Малкей у книзі “Наука і соціологія знання” відзначає, шо Мертон пропонує ідеалізовані норми належного.

Соціологічні дослідження показали, що реальна діяльність не завжди відповідає цим нормам. Змагальність у науці часом виключає відкритість, учених цікавить не тільки істина, але і визнання пріоритету. Ян Митроф досліджував 42 наукові установи, що займалися місячним проектом “Аполлон” (1974р.), і показав, що головним стимулом активності була зацікавленість у загальному визнанні. Митроф доводить, що існує не один, а принаймні два ряди протилежних норм. Так, нормі емоційної нейтральності протистоїть норма емоційної переваги. Необхідна сильна, навіть нерозумна відданість ідеям для того, щоб домогтися перемоги. Норма універсалізму врівноважується нормою партикуляризму. Відкритість – таємністю, що дозволяє уникнути передчасного розголосу й упевнитися в надійності даних і т. д.

М. Малкей у зв’язку з цим зауважує, що в області науки ми маємо справу зі складною мовою моралі.

Критика Мертона справедлива в тому розумінні, що немає чистих абстрактних норм науки, вони по-різному діють у визначених суспільних умовах у взаємозв’язку з загальносоціальними нормами і відчувають вплив безлічі факторів. Але це не означає, що варто відкинути моральний імператив Р. Мертона, що відбиває особливості природи і високе моральне призначення науки, яка орієнтується на об’єктивну позивачку. Мертонівська нормативна концепція зіграла величезну роль у становленні і розвитку професійних соціологічних підрозділів. Більш того, доцільно розширити число елементів морального імператива, включивши в нього принцип, який відбиває зв’язок науки із суспільством, що вимагає, щоб вчений орієнтувався на інтереси суспільства, людства. Це зовсім не виключає універсальності науки. В. М. Келле у зв’язку з цим зауважує, що в ракетно-ядерне століття розвиток науки без її орієнтації на загальнолюдські цінності стає небезпечним. В умовах, коли наука проникає в таємниці природи і людського організму, орієнтації на цінності гуманізму настільки ж необхідні, як і орієнтації на об’єктивну істину. Учений несе відповідальність за вибір напрямку дослідження, за практичне застосування його результатів.

До речі, сам Р. Мертон зовсім не виключав інших принципів. Він говорив про амбівалентність вченого (вія лат. ambo – обоє і valentia – сила), тобто про суперечливість, подвійність, маючи на увазі протиріччя в системі норм, необхідність обліку різних норм. Мертон описує пари норм: наприклад, дослідник прагне пізнати нове, але він не повинний піддаватися моді. Для нього значима оцінка і визнання, але він змушений відстоювати свої ідеї всупереч загальним думкам. Для нього необхідна ерудиція, він повинний знати попередників, але вона не повинна заважати творчому підходу. Наукове знання універсальне, воно не належить жодній нації, але всяке наукове відкриття робить честь нації, що йому сприяла. Найперший обов’язок ученого – виховувати нове покоління, але він не повинний допускати, щоб навчання забирало всю його енергію. Для молодого вченого немає більшого щастя, ніж учитися у видатного майстра, але він повинний прагнути стати самим собою та ін. Величезна заслуга Р. Мертона полягає в тому, що він продовжуючи кращі традиції методології науки, звернув увагу на моральний зміст наукової діяльності, на органічну єдність особливостей творчої діяльності і моральності. Науково-дослідна діяльність за своєю природою, унаслідок прагнення до істини, вимагає об’єктивності, чесності, самокритичності, сумлінності, відповідального відношення до справи. Одночасно всі ці характеристики є моральними нормами.

Моральна чистота, скромність відповідають характеру наукової діяльності, якщо вона пов’язана з об’єктивним науковим аналізом процесів. Учені, що строго дотримуються логіки у висновках, фактах, є переважно чесними і сумлінними. І, навпаки, якщо результати спотворюються, пристосовуються до ситуації, це характерно для псевдовчених, для аморальних особистостей. Моральна чистота, говорив А. Ейнштейн, є запорукою адекватного відображення буття.

Внутрішня логіка науки, соціальні механізми її функціонування такі, що вони вимагають об’єктивності, народжують почуття відповідальності і, отже, вимагають моральних імперативів.

У сучасну епоху у взаємодії суспільства і науки усе більш значимим стає служіння науки гуманним цілям. У цьому змісті сама наука, як писав В. І. Вернадський, повинна трактуватися як система суспільного інтелекту і морального імператива, спрямованого на збереження біосфери землі.

Таким чином, існує складна і суперечлива система норм. Актуалізація тих чи інших норм, особливостей нормативного регулювання залежить від конкретних реальних соціальних процесів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Загальна соціологія – Примуш М. В. – § 27.2 Інституціоналізація науки