Вікова і педагогічна психологія – Поліщук В. М. – Соціогенетична концепція (соціальна, соціологізаторська)
Виникла в XIX ст. як відповідь на біологічну теорію. Родоначальник – Е. Дюркгейм (1858-1917) (“Нові дослідження в соціології”, 1914 p.).
1. Теоретичні основи:
1) розвиток дитини – це результат впливу навколишнього середовища як вирішального чинника в розвитку;
2) визначальною в розвитку є сенсорна сфера (Дж. Локк, 1632-1704), тому пріоритети в становленні особистості належать навчанню і вихованню (авторська система виховання джентльмена);
3) розвиток дитини – це асиміляція, засвоєння нею досвіду навколишнього світу, що визначає особливості її душевної діяльності.
2. Основні ідеї:
1) дитина – це чиста дошка (tabula rasa) (Дж. Локк);
2) “соціально-навчальна теорія”: дитина розвивається, засвоюючи соціальні норми поведінки;
3) для вивчення людини достатньо проаналізувати структуру її середовища;
4) пасивне сприймання дитиною умов зовнішнього середовища.
3. Види соціальної концепції:
1) Соціальне научіння:
– індивідуальні відмінності є результатом научіння;
– обгрунтування процесів соціалізації особистості (Н. Міллер, Дж. Доллард);
2) Когнітивно-генетична теорія Ж. Піаже (1896-1980). Виникла як один із напрямків у вивченні психічного розвитку особистості (Женевська школа генетичної психології). Детермінантами становлення людини є розвиток інтелекту, пізнавальних процесів, здатності здійснювати логічні операції:
– розумовий розвиток детермінований і має власні закономірності;
– природа інтелекту (сенсомоторні, конкретні, формальні операції);
– відкриття егоцентризму (центрації на собі) як своєрідності дитячої логіки, мовлення, уявлень про навколишнє середовище;
– обгрунтування значущості соціалізації;
– психічний розвиток зумовлений спадковістю, тому завдання навчання полягає в пристосуванні до психічного розвитку дитини.
Основне досягнення когнітивно-генетичної концепції в тлумаченні природи психічного: розвиток інтелекту людини полягає в переході від егоцентризму через децентрацію (зосередження на ситуації, на іншій особі) до об’єктивної позиції щодо зовнішнього світу і себе;
3) Нормативний підхід (А. Гезелл, 1880-1961; Л. Термен, 1877-1956): соціальний розвиток є різновидом біологічного та результатом пристосування дитини до довкілля (як наслідок, ця теорія займає швидше проміжне місце між біологізаторськими та соціологізаторськими тлумаченнями природи психічних явищ):
– середовище коригує процес біологічного розвитку;
– соціальний розвиток є різновидом біологічного.
А. Гезелл, учень Г. С. Холла, започаткував лонгітюдний та близнюковий методи для аналізу зв’язків між дозріванням та научінням. Автор системи діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку, яка залишається популярною і тепер (як тести А. Біне). Вивчав психіку сліпих дітей. Склав “Атлас поведінки новонародженого” як комплекс кіно-, фотореєстрації вікових змін (3200 фотографій рухової активності та соціальної поведінки дитини від народження до двох років), який і сьогодні широко використовується в клінічній практиці. Винайшов “дзеркало Гезелла” – напівпроникне скло (респонденти не бачать тих, хто їх бачить і вивчає). З’ясував, що з віком темпи розвитку знижуються, однак не зміг пояснити цієї закономірності, оскільки зводив розвиток до звичайного збільшення “приросту поведінки”.
Л. Термен, інший учень Г.-С. Холла, є автором одного з най триваліших у психології лонгітюдних досліджень (50 років) із вивчення обдарованих дітей. Як наслідок, створив тести для вивчення розумових здібностей. Увів поняття “коефіцієнт інтелектуальності”, вважаючи його незмінним протягом життєвого шляху.
В американській психології ідеї Гезелла – Термена є методологічною основою для дитячої психології як нормативної дисципліни.
Основне досягнення теорії діагностики психічного розвитку дитини в тлумаченні природи психічного: упровадження лонгітюдного методу у вивченні психічного розвитку дітей від народження до підліткового віку (можливість прогнозування психічного розвитку).
Соціогенетична концепція у 1920-30-х роках у Радянській Росії розвивалась у сфері педологічних інтересів (С. С. Моложавий; А. Б. Залкінд, 1894-1936):
1) дитина на 90% є продуктом середовища і лише на 10% її спрямованість визначають інстинкти;
2) принцип “правильного виховання” має змінитися принципом “виховної поведінки” (дитячий колектив – це група осіб, які реагують на чинники зовнішнього середовища);
3) обгрунтування теорії “відмирання школи”, яка започаткувала соціальну недооцінку ролі шкільного педагога, заклавши підвалини несприятливого суспільного ставлення до вчителя, яке тепер стабільно передається з покоління в покоління.
Позитивним тут було накопичення величезного масиву інформації про дитячий розвиток, розробка методів його аналізу, спроба поєднання ідей марксизму і фрейдизму (А. Б. Залкінд).
Основне досягнення соціогенетичної концепції полягає в тлумаченні природи психічного) з’ясування значущості середовища для становлення особистості, коли водночас, непрямо було продемонстровано можливості генної програми організму.
Спільною ознакою біогенетичної та соціогенетичної концепцій є розгляд джерел і рушійних сил розвитку в поза психологічних факторах, тобто людина вивчалася як біосоціальна істота.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)