Вікова і педагогічна психологія – Поліщук В. М. – 3. Завдання вікової психології
Стратегічні теоретичні завдання вікової психології.
1. Основні завдання:
1) порівняльний аналіз теоретичної думки, яка сформувалася на теренах колишнього СРСР та в Україні як суверенній державі, з метою з’ясування перспектив розвитку вікової психології, її місця в системі світового наукового знання, створення та вдосконалення концепції вікового розвитку особистості в нових соціально-економічних умовах, які склалися, починаючи з 1990-х років;
2) з’ясування психологічного змісту “дитинства” як феномену життєвого шляху;
3) вивчення впливу на розвиток людини культурно-історичних, етнічних, соціально-економічних чинників (мова; досягнення науково-технічного прогресу, мистецтва; суспільні норми поведінки тощо);
4) вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки;
5) розробка теоретичної моделі комплексної особистісної діагностики у віковому розвитку;
6) розробка концепцій психічного розвитку у світлі нових відкриттів психогенетики;
7) удосконалення методологічних основ наукових досліджень, експериментальне обгрунтування нових ідей, оперативне їх впровадження в практику педагогічної діяльності тощо.
2. Супутні завдання:
1) вивчення вікової динаміки психічних процесів і властивостей;
2) визначення чинників структурних змін, новоутворень, які виникають з віком у психічній діяльності людини;
3) з’ясування закономірностей переходу між віковими періодами; пошук нових закономірностей у віковому розвитку;
4) з’ясування індивідуально-типологічних, статевих відмінностей;
5) вивчення вікових можливостей у засвоєнні знань;
6) вивчення динаміки різних видів діяльності (гра, навчання, праця);
7) з’ясування вікових особливостей спілкування дітей і дорослих;
8) вивчення різнопланових відхилень у віковому та індивідуальному розвитку тощо.
Стратегічні прикладні завдання вікової психології.
1. Основні завдання:
1) створення навчально-методичної бази для управління процесом психічного розвитку дитини;
2) психологічне обгрунтування шкільних програм і підручників;
3) створення ефективної системи психологічної служби в країні;
4) з’ясування психологічних основ підростаючої особистості (співвідношення фізіологічного і психічного чинників; вікових та індивідуальних особливостей);
5) створення оптимальних умов для організації дитячої діяльності та спілкування;
6) розробка та обгрунтування інноваційних технологій для вивчення вікового розвитку та впровадження їх результатів у практику педагогічної діяльності;
7) формування педагогічної свідомості в громадян, основним показником якої є шанобливе ставлення до людей будь-якого віку: особистість необхідно сприймати такою, якою вона є (це дозволяє глибше зрозуміти її, що є передумовою взаємного співжиття, запобігання конфліктів, можливого надання допомоги тощо).
2. Супутні завдання:
1) організація консультативної допомоги суб’єктам навчально-виховного процесу;
2) розробка способів прогнозування психічних явищ;
3) локалізація навчально-виховних чинників ризику у віковому розвитку;
4) розробка методичних способів роботи з винятковими дітьми (обдарованими, інвалідами, соціально знедоленими, “ліворукими” тощо);
5) вивчення психологічного змісту затримок психічного розвитку та вироблення способів їх усунення;
6) подолання педагогічних стереотипів у громадян про віковий розвиток та ін.
Центральною ланкою в системі проблематики і завдань вікової психології є індивідуальне консультування (Ф. Парсон), яке почало формуватися на початку XX ст. (Бостон, США), а згодом була створена відповідна психологічна асоціація з власним друкованим виданням “Журнал консультативної психології” (1937).
(2 votes, average: 3,50 out of 5)