Сучасне міжнародне право – Пронюк Н. В. – 1. Поняття міжнародної правосуб’єктності
1. Поняття міжнародної правосуб’єктності.
2. Поняття і види суб’єктів міжнародного права.
3. Держави – основні суб’єкти міжнародного права. Правосуб’єктність інших учасників міжнародного спілкування.
4. Інститут визнання в міжнародному праві.
5. Правонаступництво держав. Континуїтет України стосовно прав і зобов’язань СРСР.
1. Поняття міжнародної правосуб’єктності.
Міжнародна правосуб’єктність є основною ознакою суб’єкта міжнародного публічного права, що виявляється, як правило, у наявності прав і обов’язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права.
У різні періоди змінювалися домінуючі критерії міжнародної правосуб’єктності: у минулому вважалося, що одним з важливих елементів є можливість оголошення і ведення війни проти іншого суб’єкта міжнародного права. Тепер – це здатність мати права та обов’язки, здатність їх здійснювати, реальним відбиттям чого є можливість брати участь у міжнародних договорах на рівних правах з іншими державами..
Міжнародна правосуб’єктність включає в себе такі елементи:
1) міжнародна правоздатність;
2) міжнародна дієздатність;
3) міжнародна деліктоздатність;
4) участь у міжнародній нормотворчості.
Міжнародна правоздатність – це здатність суб’єкта міжнародного права мати суб’єктивні права і нести юридичні обов’язки. Такою здатністю володіють держави з моменту їх створення; нації, що борються за незалежність, – з моменту їх визнання; міжнародні міжурядові організації – з моменту вступу документів про їх заснування в силу; фізичні особи.
До поняття міжнародної дієздатності входить самостійне здійснення суб’єктами міжнародного права своїх прав і обов’язків. Міжнародна деліктоздатність суб’єктів міжнародного права означає їхню здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення.
Суб’єкти міжнародного права мають загальну, галузеву і спеціальну правосуб’єктність.
Загальна правосуб’єктність – це здатність певних осіб ipso facto (у силу факту свого існування) виступати в якості суб’єкта міжнародного права. Нею володіють тільки суверенні держави і нації, що борються за незалежність.
Галузева правосуб’єктність – це здатність суб’єктів міжнародного права виступати в якості учасників у певній сфері міждержавних відносин (наприклад, міжнародні міжурядові організації).
Спеціальна правосуб’єктність – це здатність осіб бути учасниками тільки певного кола відносин у рамках окремої галузі міжнародного права. Нею володіють фізичні особи і міжнародні неурядові організації.
Право міжнародної правосуб’єктності охоплює також такі інститути як визнання та правонаступництво.
Отже, можна зробити висновок, що поняття міжнародна правосуб’єктність означає здатність бути суб’єктом міжнародного права. її обсяг у різних видів суб’єктів істотно відрізняється.
Виділимо деякі міжнародно-правові документи, що визначають правосуб’єктність. Наприклад Акт про визнання і гарантії постійного нейтралітету Швейцарії і недоторканності ЇЇ території 1815 р. У ньому, зокрема, зазначається, що держави, які його підписали (Австрія, Франція, Великобританія, Росія, Португалія, Прусія), “урочисто визнають постійний нейтралітет Швейцарії і ручаються за цілісність і недоторканність її володінь в нових межах, що зазначені актом Віденського конгресу”.
Договір 1990 р. про остаточне врегулювання стосовно Німеччини, тобто про створення Об’єднаної Німеччини у межах ФРН, НДР і Західного Берліна. У ст. 1 цього договору зазначається, що “Об’єднана Німеччина набуває повного суверенітету над своїми внутрішніми і зовнішніми справами “.
У висновку Міжнародного суду 11 квітня 1949 р. щодо шкоди, заподіяної на службі в Об’єднаних Націях, зазначається, що “суб’єкти права в юридичній системі не обов’язково повинні бути ідентичними з погляду своєї природи та обсягу прав”. І хоч де судження у конкретній ситуації стосувалося правосуб’єктності ООН, воно, по суті, має загальне значення.
Перспективи розвитку міжнародної правосуб’єктності
Сучасні міжнародні відносини характеризуються зростанням взаємодії держав, їх органів, міжнародних організацій, а також фізичних і юридичних осіб у різноманітних політичних, економічних, культурних та інших відносинах. Разом з тим очевидно, що національна доктрина міжнародного права про міжнародну правосуб’єктність не відповідає сучасним реаліям. Як відомо, міжнародне право – не аморфне утворення, а повинно змінюватися залежно від зміни ситуації в світі. Така думка базується на твердженні, що основною метою міжнародного права і відповідно його доктрини є забезпечення миру і міжнародної безпеки.
Зрозуміло, що подальший розвиток міжнародних економічних відносин неможливий без активної участі в них транснаціональних корпорацій, фізичних і юридичних осіб. Також немає сумніву, що всі ці суб’єкти повинні мати у міжнародній торгівлі рівні права. Існуюча практика, коли держави, прикриваючись своїм суверенітетом, отримували переваги, не відповідає інтересам світового співтовариства. Проявом схожої практики є переваги держав, порівняно з індивідами у міжнародних органах правосуддя. Тенденція до збільшення участі фізичних і юридичних осіб у міжнародних економічних відносинах буде переважаючою. Тому доцільним було б забезпечити державам, фізичним і юридичним особам рівні процесуальні права.
Вивчення вітчизняної літератури з міжнародного права свідчить, що доктрина пройшла шлях від категоричного заперечення міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій до визнання їх суб’єктами міжнародного права. Аналогічною стає і ситуація з індивідами. Міжнародне право не належить до точних наук і його розвиток здійснюється у тому числі на основі доктрин найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права (ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН). Аналіз сучасної літератури з міжнародного права демонструє, що ряд авторитетних юристів-міжнародників визнають часткову міжнародну правосуб’єктність за фізичними і юридичними особами.
Прагнення обмежити коло суб’єктів міжнародного права є наслідком тоталітарного мислення. На думку деяких дослідників, тривале, невизначене становище міжнародного приватного права і безрезультатні суперечки “моністів” і “дуалістів” не сприяли належному розвитку цієї науки.
Сподіваємось, що у перспективі активізуватиметься діяльність суб’єктів у різних галузях міжнародного права.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)