Страхові послуги – Яворська Т. В. – 1.4. Особливості методології дослідження страхових послуг. Роль та значення дисципліни “Страхові послуги” для підготовки нового покоління фахівців з фінансово-банківського бізнесу
Метод дослідження економічних явищ і процесів, у тому числі страхових послуг – це сукупність розумових і фізичних процедур, які націлені на вирішення наукової проблеми. На наш погляд, метод дослідження має три основні елементи: прийом, підхід і спосіб.
Прийом – це інструментальна частина методу, яка відповідає на питання “чим досліджувати?”. Наприклад, учений може досліджувати страхові послуги, застосовуючи прийоми порівняння, класифікації, періодизації тощо. Водночас він може користуватися у науковому пошуку такими знаряддями пошуку, як авторучкою, калькулятором, персональним комп’ютером тощо.
Підхід – це просторово-часова частина методу наукового дослідження, яка відповідає на питання “куди?” і “де?” досліджувати. Підхід – це позиція автора дослідження, його точка зору. Підхід до вивчення страхових послуг може бути, наприклад, мікроекономічним, макроекономічним, індивідуальним, професійним, абстрактним, регіональним, внутрішнім, зовнішнім тощо.
Спосіб – це функціональна частина методу, яка відповідає на питання “як досліджувати страхові послуги?”. До способів дослідження страхових послуг можна зачислити, наприклад, такі: графічний, математичний, статистичний, соціологічний, історичний тощо.
Отже, метод дослідження страхових послуг – це шлях до істини, що дає відповідь на питання: чим, де, куди і як досліджувати страхові послуги.
При вивченні страхових послуг на роль методологічних орієнтирів претендують такі теоретичні положення:
– страхові послуги – це окремий елемент фінансових послуг, які під впливом різних чинників зазнають кількісних і якісних змін;
– наповнення страхових послуг якісно новим змістом та кількісне їх зростання залежить від розвитку рівня матеріального добробуту населення та корпоративної культури;
– “виробники” страхових послуг – страхові фінансові установи – з одного боку, страхують суб’єктів господарювання від ринкових невдач, з іншого – потребують страхового захисту від загроз як ділові одиниці ринкової економіки.
У вітчизняних посібниках з дисципліни “Страхові послуги” йдеться головним чином про страхування, а не про страхові послуги. У цій книзі розглядаються власне страхові послуги, що спонукало автора до термінотворення: “страхові накопичувальні послуги”, “страхові послуги у разі нещасних випадків”, “страхові послуги щодо захисту майна”, “страхові послуги у підприємницькій діяльності”, “страхові послуги у банківництві” тощо.
Роль та значення навчальної дисципліни “Страхові послуги” для підготовки нового покоління фахівців із фінансово-банківського бізнесу полягає у такому:
Як майбутні працівники банківської сфери нинішні студенти набувають знань з основ страхового захисту банківництва та навиків їх застосування у діловій діяльності;
Як громадяни держави студенти отримують необхідні соціальні та правові знання щодо можливостей та механізмів надання страхових послуг, щодо захисту свого життя, здоров’я і довічної пенсії, а також у разі нещасних випадків;
Як члени суспільства студенти набувають необхідної освіченості та розуміння суті та специфіки актуальних галузевих видів страхових послуг, а також організаційних механізмів і перспектив розвитку ринку страхових послуг у зарубіжному світі;
Як власники майна (рухомого і нерухомого) студенти отримують знання про механізми і процедури надання та отримання страхових послуг у майновому секторі домогосподарства.
Короткі підсумки
1.Тлумачать страхування по-різному: з економічного, фінансового, соціального, юридичного, математичного поглядів. Основна мета страхування – захист інтересів фізичних та юридичних осіб. Механізм реалізації страхування може бути таким: фізична, юридична особа самостійно, створюючи фонди самострахування, захищає себе від небезпек; збитки відшкодовуються за рахунок цільових страхових фондів; страховий захист пропонують страховики.
2.Страхова діяльність є видом господарської діяльності, оскільки є діяльністю страхових компаній, що спрямована на надання за плату страхових послуг громадянам та юридичним особам для захисту їх майнових інтересів. На страховому ринку можна придбати страхові послуги, які задовольняють потреби клієнтів у страховому захисті.
3.Фінансова наука пропонує різні класифікації страхування. Зокрема своє бачення цього питання розкривали у працях такі відомі економісти-фінансисти, як А. Манес (розрізняв соціальне страхування та приватне страхування, яке класифікував на особисте страхування, страхування майна, страхування інтересів), К. Г. Воблий (виділяв майнове та особисте страхування), М. Туган-Барановський (обгрунтував поділ страхування на страхування майна, страхування життя) тощо.
4.Сучасна українська наука класифікує страхування: за об’єктами, виокремлюючи галузі (особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності), підгалузі, види; за формою здійснення – обов’язкове та добровільне страхування. Основою класифікації страхування у зарубіжній практиці є клас страхування – група страхових ризиків за однорідною ознакою – транспортне страхування, страхування від вогню, страхування життя та пенсій тощо).
5. У навчальній літературі страхові поняття умовно поділяють на поняття, що використовуються у вітчизняній страховій діяльності та міжнародні поняття. Першу страхову термінологію створили італійські купці. Основними термінами, які використовуватимуться при вивченні цієї дисципліни будуть такі: страхова компанія (фінансова установа, яка отримала ліцензію на здійснення страхової діяльності); страхувальники (дієздатні фізичні особи, юридичні особи, які уклали зі страховою компанією договір страхування); страховий портфель (кількість чинних договорів страхування); страховий випадок (подія, з настанням якої виникає обов’язок страховика сплатити страхове відшкодування страхувальнику).
6. Страховий ринок – це сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страхові послуги. Період дії договору страхування називається строком страхування. Вартість, що встановлюється при оцінці об’єкта страхування, є страховою вартістю. Франшиза – передбачена договором страхування частина збитків, які у разі настання страхового випадку не відшкодовуються страховою компанією. Плата страхувальника за отримані послуги називається страховою премією і може сплачуватись одноразово чи у кілька строків.
7. Метод дослідження страхових послуг має три основні елементи: прийом, підхід і спосіб. Досліджуючи страхові послуги, застосовують прийоми порівняння, класифікації, періодизації; підхід до вивчення страхових послуг є мікроекономічним, макроекономічним, Індивідуальним, професійним, регіональним, внутрішнім та зовнішнім. До способів дослідження страхових послуг можна віднести такі: графічний, математичний, статистичний, історичний, соціологічний.
Основні поняття і терміни: страхування, страхова діяльність, страхові послуги, класифікація страхування, принципи страхування, страхова термінологія.
Контрольні питання
1.Розкрийте зміст понять “страхування”, “страхова
Діяльність”.
2.Як класифікували страхування видатні економісти?
3.Які особливості має класифікація страхування у зарубіжній практиці?
4.Назвіть основні принципи страхування.
5.Хто є першими творцями страхової термінології?
6.Які основні терміни використовуються при вивченні дисципліни “Страхові послуги”?
7.Назвіть основні елементи методу дослідження страхових послуг.
Тести
1. За об’єктами страхування виділяють:
А) особисте страхування;
Б) майнове страхування;
В) страхування відповідальності;
Г) усі відповіді правильні.
2. Суброгація – це:
А) принцип страхування;
Б) форма страхування;
В) вид страхування;
Г) об’єкт страхування.
3.Страховик – це:
А) страхувальник;
Б) застрахована особа;
В) вигодонабувач;
Г) страхова компанія.
4. Кількість чинних договорів страхування – це:
А) страховий портфель;
Б) страхові резерви;
В) об’єкти страхування;
Г) страховий ринок.
5. Виберіть правильне твердження:
А) страховий ринок – це сфера грошово-кредитних відносин, де об’єктом купівлі є страхова послуга;
Б) страховий випадок – це подія, з настанням якої виникає обов’язок страховика сплатити страхувальнику страхове відшкодування;
В) страховий ризик – певна подія, що не має ознак
Імовірності, на випадок якої проводиться страхування;
Г) франшиза – не передбачена договором страхування частина збитків, які у разі настання страхового випадку не відшкодовуються страховиком.
6. Тариф-брутто складається з:
А) ризикової надбавки та навантаження;
Б) навантаження та витрат страховика;
В) ризикової надбавки та витрат страховика;
Г) тарифу-нетто та навантаження.
7. Якщо об’єкт страхується за одним договором страхування кількома страховиками – це:
А) перестрахування;
Б) страхова операція;
В) страхова відповідальність;
Г) співстрахування.
8. Страхові резерви формуються за рахунок:
А) страхових премій;
Б) страхових відшкодувань;
В) страхових сум;
Г) франшизи.
9. Страхувальниками можуть бути:
А) юридичні та фізичні особи;
Б) лише фізичні особи;
В) лише юридичні особи;
Г) страховики.
10. Плата страхувальника страховику за отримані послуги називається:
А) страховим відшкодуванням;
Б) страховою сумою;
В) франшизою;
Г) страховою премією.
Література
Біленчук Д., Павлюк О. Убезпечуватися чи страхуватися? Новітній погляд на стару проблему // Страхова справа. – 2003. – № 4. – С. 4-5.
Більше довіри українському страховому ринку // Україна Business. – 2006. – № 39. – С. 3.
Весенко В. К. Механізм страхування у вільній економічній зоні // Фінанси України. – 2005. – № 10. – С. 136-141.
Воблый К. Г. Основы экономии страхования. – М.: Анкил, 1995. – 228 с.
Вовчак О. Д. Страхування: Навч. посіб. – Л.: Новий Світ-2000, 2004. – 480 с.
Господарський кодекс України /
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” від 4 жовтня 2001 p. № 2745-ІП /
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” від 7 липня 2005 p. № 2774-IV /
Залєтов О. М. Убезпечення життя: Монографія.-К.: Міжнародна агенція “BeeZone”, 2006. – 688 с.
Манес А. Основы страхового дела / Пер. с нем.; Под ред. и допол. М. И. Ушакова. – СПб.: М. В. Кечедши-Ша-повалов, 1909. – 173 с.
Шратовський Г. Л”. Страховий бізнес: управління розвитком: Монографія. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. – 254 с.
Постанова “Про затвердження Тимчасового положення про товариство взаємного страхування” від 1 лютого 1997 р. № 132 /
Розпорядження Держфінпослуг “Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками” від 8 лютого 2005 р. № 3519 /
Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року” від 23 серпня 2005 p. № 369-р /
Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. – 400 с.
Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук, ред. С. С. Осадець. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.
Фурман В. М. Розвиток нових технологій у страхуванні // Фінанси України. – 2005. – № 2. – С. 135-145.
Фурман В. М. Страхування: теоретичні засади та стратегія розвитку: Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 296 с.
Хавтур О. В. Концептуальні засади страхування // Фінанси України. – 2004. – № 2. – С. 139-147.
Энциклопедический словарь. Том XXXI (статика-судоустройство) / Изд. Ф. А. Брокгаузь, И. А. Ефронь. – СПб.: Издательское Дъло, Брокгаузь – Ефронъ, 1901. – 958с.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)