Страхові послуги – Яворська Т. В. – 1.3. Принципи страхування і страхова термінологія
Звернемо увагу й на принципи страхування, які пояснюють різні автори. Як слушно зауважив вітчизняний науковець О. М. Залєтов, науковці різних країн під принципами часто розуміють різні категорії або явища в діяльності страхових компаній (табл. 1.1) [9, с. 30-31].
Таблиця 1.1. Принципи страхування у трактуванні вчених
| Автор | Принципи страхування |
| Бланд Д. (Велика Британія) | – корисність; – наявність страхового ризику; – класифікація страхування за типами власності; – самострахування; – договірне право; – наявність страхового інтересу; – вища добросовісність; – відшкодовувальність страхування; – суброгація; – участь у відшкодуванні збитків; – безпосередня причина випадку |
| Осадець С. (Україна) | – конкурентність; – страховий ризик; – страховий інтерес; – максимальна сумлінність; – відшкодування в межах реально завданих збитків; – франшиза; – суброгація; – контрибуція; – співстрахування і перестрахування; – диверсифікація |
| Хандшке Є. (Польща) | – реальність страхового захисту; – повнота страхового захисту; – доступність страхового захисту |
Наукове пізнання будь-якої проблеми немислиме без з’ясування змісту основних понять. Першу страхову термінологію створили італійські купці – страхування (“assurazioni”), ризик (“risigo”), премія (“ргаеmіа”), поліс (“polliza”). Розглянемо та дамо визначення окремим термінам.
Досить часто у навчальній літературі страхові поняття умовно поділяють на дві групи: поняття, що використовуються у вітчизняному страхуванні; міжнародні поняття. Такий підхід є доцільним, але у цьому навчальному посібнику не застосовується.
У сучасній страховій науці окремі поняття мають різні визначення. Наприклад, термін “страхова сума” визначається у літературі та законодавстві як:
– сума, в межах якої згідно з договором страхування страховик несе відповідальність;
– грошова сума, на яку застрахований об’єкт страхування;
– грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату При настанні страхового випадку (згідно з законодавством).
Страховик (страхова компанія, страхова організація) – це фінансова установа, яка в установленому порядку отримала ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальники – це юридичні особи або дієздатні громадяни, які уклали зі страховою компанією договір страхування.
Застрахована особа – це особа, об’єктом страхового захисту якої є життя, здоров’я, працездатність. Застрахована особа може бути одночасно і страхувальником.
Страховий ринок тлумачать по-різному. Поділяємо думку, що страховий ринок – це сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – страхова послуга. Учасниками страхового ринку є страхувальники, застраховані особи, вигодо набувачі, страховики, перестраховики, товариства взаємного страхування, страхові (перестрахові) брокери, страхові агенти, актуарії, аварійні комісари, професійні об’єднання страховиків та страхових посередників, а також інші учасники страхового ринку.
Основними параметрами страхового ринку є: частка у ВВП; інвестиційний потенціал страховиків; структура страхового ринку; місткість страхового ринку (обсяг продажу страхових полісів клієнтам упродовж певного періоду часу). В Україні ці показники є такими.
Частка страхування у ВВП України на перше півріччя 2006 р. становить 3 % [2, с. 3]. Сучасна структура страхового ринку України не забезпечує соціального захисту громадян та надходжень внутрішніх інвестицій в економіку держави. Українські страховики передають іноземним страховикам (перестраховикам) майже 90 % страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків та 50 % – страхування великих майнових ризиків. Страхуванням освоєно лише 10 % ризиків, тоді як у більшості розвинених країн світу така частка становить 90-95 % [3, с. 140].
Об’єкт страхування (страховий об’єкт) – це життя, здоров’я, працездатність громадян, майно, матеріальні цінності, майнові інтереси фізичних та юридичних осіб.
Строк страхування – це період дії договору страхування, встановлюється від декількох годин до декількох (значної кількості) років.
Страховий портфель – це кількість чинних договорів страхування. Це фактична кількість застрахованих об’єктів.
Страхова відповідальність – це зобов’язання страхової компанії сплатити страхове відшкодування страхувальнику за обумовленими наслідками страхового випадку.
Страхова вартість – це вартість, що встановлюється при оцінці об’єкта страхування. Страхова вартість не може бути більшою за справжню вартість майна на день укладання договору страхування.
Страховий випадок – це подія, з настанням якої виникає обов’язок страховика сплатити страхувальнику (застрахованій особі, вигодо набувачу) страхове відшкодування чи страхову суму. Залежно від виду страхування передбачено відповідний перелік страхових випадків, який вказується у правилах страхування, договорі страхування чи визначений чинним законодавством. Досить часто словосполучення “страховий випадок”, “страхова подія” використовуються як синоніми. Страхова подія (наприклад, пожежа) може спричинити багато страхових випадків. Слушно зауважує О. М. Залєтов, що страховий випадок – це настання шкоди для конкретного прийнятого на страхування об’єкта [9, с. 34].
Страховий ризик – це певна подія, що має ознаки ймовірності та випадковості настання і у разі якої проводиться страхування. Нині існує близько 1500 визначень терміна “ризик” [9, с. 33]. Ризик характерний як для об’єктів страхування, так і для страхових компаній, пов’язаний із здійсненням їх діяльності. Ризик страховика (технічний ризик страховика) полягає в тому, що, якщо страховий випадок настав майже відразу після сплати клієнтом першого внеску, то страхова компанія зобов’язана виплатити обумовлену суму, яка значно перевищує розмір страхової премії.
Збиток страхувальника – це фактичний збиток, який поніс страхувальник у результаті настання страхового випадку.
Франшиза – це передбачена договором страхування частина збитків, які у разі настання страхового випадку не відшкодовуються страховиком. Це звільнення страховика від покриття збитку.
Страхова премія – це плата страхувальника страховику за отримані послуги. Може сплачуватись одноразово чи у кілька строків, обумовлених договором страхування.
Страхове відшкодування – це грошова сума, яка виплачується страховиком при настанні страхового випадку відповідно до умов договору страхування.
Страхові резерви – це обов’язкові грошові фонди страховика, які формуються за рахунок страхових премій для забезпечення гарантій виплат страхових сум та страхових відшкодувань. Утворюються з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування. Страховики зобов’язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених законодавством, станом на кожен день. Страхові резерви утворюються у тих валютах, в яких несе відповідальність за своїми страховими зобов’язаннями страховик.
Страховий тариф (тарифна ставка, тариф-брутто, ставка-брутто) – це ціна страхового ризику. Страховий тариф є основою для розрахунку страхового платежу, а страховий платіж – основою формування страхового фонду. Словникова література визначає тариф як офіційно встановлений розмір оплати. Тобто страховий тариф означає встановлений розмір плати за страхові послуги. У погодженні інтересів страховика і страхувальника страховий тариф є найважливішим елементом. Тарифна ставка визначається актуарними розрахунками та встановлюється на 100 грн. страхової суми або у відсотках до цієї страхової суми.
Склад страхового тарифу Законом України “Про страхування” не регламентований, а при поданні страховиком документів для ліцензування додається розрахунок страхових тарифів. При укладанні договорів з обов’язкових видів страхування застосовують страхові тарифи відповідно до методики актуарних розрахунків, встановлених Кабінетом Міністрів України для відповідного виду обов’язкового страхування. Страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно на підставі відповідної статистики настання страхових випадків.
Страховий тариф та методика його розрахунку відрізняється та визначається окремо для ризикових видів страхування та страхування життя. Найчастіше у практиці ризикових видів страхування страховий тариф називається тарифом-брутто, у склад якого входить тариф-нетто та навантаження.
Тариф-нетто забезпечує створення страхового фонду та запасного (резервного) фонду, що формують страхові резерви. Тариф-нетто складається із тарифа-нетто основного (забезпечує виплати за звичайними умовами страхування) та ризикової надбавки (формує запасний фонд і відображає можливу ймовірність відхилення величини фактичного збитку від очікуваного). Тариф-нетто має сформувати такий страховий фонд, щоб дотримувалась рівність: кількість страхових платежів, що надійшли, мають дорівнювати розмірам страхових виплат за певний період. Тариф-нетто становить 60-70 % тарифу-брутто.
Навантаження (залежно від форми та виду страхування може коливатися від 9 до 30-40 %) покриває витрати страховика на ведення страхової діяльності, витрати на фінансування превентивних (попереджувальних) заходів та забезпечує заплановану норму прибутковості. Витрати на фінансування превентивних заходів формують фонд превентивних заходів страховика за методикою, яку розробляє страховик самостійно. Витрати на ведення справи встановлюються законодавством та правилами страхування.
Актуарні розрахунки – це розрахунки тарифів за будь-яким видом страхування. За допомогою таких розрахунків визначається собівартість та вартість страхової послуги. Згідно з Розпорядженням Держфінпослуг “Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками” № 3519 від 8 лютого 2005 p., актуарними розрахунками можуть займатися фізичні особи, які мають вищу освіту за математичним, технічним або економічним напрямом та отримали свідоцтво на право займатися актуарними розрахунками [13]. Актуарно визначається тариф-нетто, розраховується ризикова надбавка, обчислюється навантаження, розмір страхової премії.
Співстрахування означає, що об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками. Тобто один і той самий ризик у певних частках страхують дві або більше страхові компанії, видаючи при цьому спільний або окремі поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика. У договорі страхування вказуються права й обов’язки кожного страховика.
Перестрахування – це страхування одним страховиком (перестрахувальником, цедентом) частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика, цесіонарія). Перестраховиком може бути резидент чи нерезидент. Процес передання ризику на перестрахування називається цесією.
Таким чином, проаналізований понятійно-категоріальний апарат сприяє не лише науковому пізнанню страхової діяльності, але й оволодінню практичним знанням.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)