Соціальна педагогіка – Богданова І. М. – ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ АУДИТОРНОГО ВИВЧЕННЯ
ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ АУДИТОРНОГО ВИВЧЕННЯ
Тема 4. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ДІТЕЙ І МОЛОДІ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ
Девіантна поведінка (від лат. deviatio – відхилення) – система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.
Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми варіанта поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи і суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунку.
Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. У результаті аналізу сутності та причин девіантної поведінки утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення цього явища.
Аналіз теорії соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвинутість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права.
Істотним показником девіантної поведінки є відхилення в той чи інший бік з різною інтенсивністю від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна, або гармонічна, поведінка характеризується:
1) збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності);
2) адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей);
3) духовністю і самоактуалізацією (на особистісному рівні). Подібно до того, як норма поведінки базується на цих трьох
Основних характеристиках, так і аномалія та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.
Щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з’ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.
Норма – це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найчастіше висловлюваних суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють та, відображаючи, формують його. Виділяють такі норми: правові, моральні, естетичні.
Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на п’ять типів (табл. 12).
Таблиця 12. Теорії девіації
Назва теорій | Основоположники теорій | Основні ідеї теорій |
Біологічні | Ч. Ломброзо У. Шелдон | Особливості фізіологічної будови тіла є причиною девіації |
Психічні та психіатричні | 3. Фрейд | Конфліктність особистості, що є результатом боротьби між свідомим та підсвідомим, викликає девіації |
Д. Крессі К. Шуесслер | Причиною девіації є наявність в особистості психологічних комплексів | |
Ж. Пінатель | Егоцентризм, агресивність, афективність – центральний стрижень кримінальної здатності | |
Соціологічні: 1) теорія соціального контролю; 2) теорія соціалізації; 3) теорія аномії | Б. Дюркгейм | Відсутність чіткої регуляції поведінки людей внаслідок несформованості в суспільстві чітких норм та цінностей. Послаблення феномена соціальної солідарності |
А. Коуен | Девіантній поведінці люди навчаються в процесі засвоєння культури певної групи | |
Р. Мертон | Виникнення девіації відбувається у результаті розвитку між культурними цілями суспільства та соціально схваленими засобами їх досягнення | |
Культурологічні | Т. Селлі У. Міллер | Причина девіації – у конфліктах між нормами офіційної культури та субкультури |
Теорія стигматизації (клейміння) | М. Гофман Ч. Беккер | Девіація – це “клеймо”, яке групи, що наділені владою, ставлять на поведінку менш захищених груп або окремої особи |
Девіантна поведінка має складну природу, зумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають у взаємодії та взаємовпливі.
Фактори ризику девіантної поведінки дітей і молоді:
– соціально-економічні: зниження життєвого рівня населення, майнове розшарування суспільства, обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку, безробіття, доступність алкоголю і тютюну;
– соціально-педагогічні: криза інституту сім’ї, зростання кількості сімей з конфліктним стилем виховання, проблеми, пов’язані з навчанням, конфлікти з вчителями, низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі, слабка система позашкільної зайнятості дітей і молоді;
– соціально-культурні: зниження морально-етичного рівня населення, поширення кримінальної субкультури, руйнація духовних цінностей, наростання неформальних молодіжних об’єднань, в яких домінує культ сили;
– психологічні: акцентуації характеру, реакція емансипації, реакція групування, потяг до самоствердження, задоволення почуття цікавості, бажання виглядати дорослим, потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації, інфантилізм, підвищений рівень тривожності;
– біологічні: порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму, вроджені психопатії, мінімальні мозкові дисфункції унаслідок органічного враження головного мозку, наслідки спадковості, вплив природного середовища.
Зміст профілактики девіантної поведінки дітей і молоді:
– правова освіта, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно – та відео-лекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, методика “рівний – рівному”, соціальна реклама);
– надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);
– надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби “телефон довіри” тощо);
– соціально-педагогічна допомога сім’ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім’ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);
– соціальний захист і реабілітація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);
– сприяння зайнятості населення, особливо представників соціально вразливих груп і груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);
– створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конкурси, вуличні ігрові майданчики);
– соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізнати себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати навички відповідальної поведінки);
– навчання на рівних (підготовка волонтерів з підлітків та молоді, які порушуватимуть профілактичну інформацію в середовищі однолітків, зокрема під час неформального спілкування). Цей метод дає можливість подолати упередження ставлення молодої аудиторії до профілактичної інформації.
Література
1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А. Й. Капська, О. В. Безпалько, Р. Х. Вайнола; Заг. ред. А. Й. Папської. – К., 2002. – 164 с.
2. Дети социального риска и их воспитание: Учеб.-метод, пособие / Под науч. ред. Л. М. Шипициной. – СПб.: Изд. “Речь”, 2003. -144 с.
3. Життєві кризи особистості: У 2 т. / За ред. В. Д. Доній, Г. М. Несен, Л. В. Сохань. – К., 1988.
4. Зверева ІД. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. – К., 1998.
Б. Зайцева 3. Школа та важковиховувані підлітки. – К., 1991.
6. Левин Б., Левин М. Наркомания и наркоманы: Книга для учителя. – М., 1991.
7. Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками. – К., 1997.
8. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. – К., 1996.
9. Правові аспекти профілактики правопорушень серед неповнолітніх. – К., 1995.