Соціальна географія – Шевчук Л. Т. – 4.6. Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії

Рекреаційна географія – це ще одна самостійна галузь знань соціальної географії. Рекреація (лат. recreatio – відновлення) – розвага, відпочинок, зміна дії, які характеризують не лише процес і заходи з відтворення сил людини, а й простір, де це відбувається. Отже, під рекреацією розуміли процес відтворення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою заходів, що здійснюються у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях. Дуже часто у вузькому розумінні рекреацію визначали як різноманітні види людської діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб. При цьому розрізняли три форми рекреації: туризм, лікування та відпочинок. Вважалося, що рекреація, тобто відтворення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, вимагає певної кількості часу для отримання позитивних змін в організмі внаслідок цього процесу, а також для здійснення діяльності з метою забезпечення згаданого процесу.

Рекреаційний попит населення задовольняється завдяки існуванню різних видів відпочинку, що сформувалися залежно від форми використання рекреаційного часу. Як уже згадувалося, найголовнішими видами рекреації є туризм, лікування та відпочинок і короткочасний (одно – дводенний) масовий позаміський відпочинок. Такий поділ значною мірою умовний, адже будь-який відпочинок, у тому числі й короткочасний, можна розглядати як лікування (профілактичне чи звичайне). Часто лікування вимагає подолання простору, тобто здійснення подорожі (наприклад, санаторне лікування). І все-таки між окремими видами рекреації існують дуже важливі відмінності. Саме тому в межах географії сформувалися географія туризму та географія санаторно-курортного господарства. Оскільки раніше рекреаційна географія ототожнювалася з географією туризму, то розглянемо особливості розвитку рекреаційної географії на прикладі географії туризму.

Термін туризм (франц. tourisme-tour – обхід, об’їзд) означає кругову подорож і повернення у вихідну точку. Під ним розуміють одну з форм міграції населення: тимчасове його переміщення з одного району країни в інший або з однієї країни в іншу, якщо це переміщення не зв’язане з переміною місця проживання і роботи. Тобто туризм – добровільна подорож з метою відпочинку, лікування, участі у наукових, ділових чи культурних зустрічах. Це визначення наводить на думку, що термін “туризм” дуже близький за змістом до терміна “рекреація”. Така ситуація зумовила появу вузького змісту поняття “туризм”. У цьому випадку під туризмом розуміють проведення відпочинку в подорожі. Визначення змісту поняття “туризм” уточнено Законом України “Про туризм”, згідно з яким під цим видом рекреації розуміють “…тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю”. Тоді туристом є особа, котра тимчасово і добровільно змінила місце проживання з метою здійснення відпочинку в подорожі. У цьому випадку туристом не може бути людина, яка внаслідок подорожі отримує платню, наприклад, професійний спортсмен, що бере участь у змаганнях в населеному пункті, який не є місцем його постійного проживання, бо він може отримати за виконану роботу грошову винагороду. Не є туристом і науковець, котрий бере участь у науковій конференції, симпозіумі, бо це – робота, що вимагає значних фізичних і розумових зусиль. Поїздки з метою участі в змаганнях або конференціях називаються діловими. У Законі України “Про туризм” наголошується “турист (мандрівник) – особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін”.

Туристів, котрі здійснюють короткі (менше 24 год.) подорожі, називають екскурсантами. Такі подорожі можливі завдяки екскурсійній діяльності. Згідно з Законом України “Про туризм”, “екскурсійна діяльність – це діяльність по організації подорожей, що не перевищують 24 годин, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо”*170.

*170: {Закон України “Про туризм” – http://www. ubc. ua/Links/tur2004.html }

Подорожі, що здійснюються в межах рідної країни, називають національними у або внутрішніми, а подорожі, зв’язані з перетинанням кордонів тієї чи іншої держави (держав), – іноземними або міжнародними (іноземний туризм, міжнародний туризм).

За інтенсивністю туристичних потоків розрізняють постійний і сезонний туризм, за тривалістю перебування в подорожі – короткочасний (до трьох діб) і тривалий (понад три доби).

За характером організації подорожі розрізняють:

1. Індивідуальний (подорож людини чи сім’ї) і груповий (подорож групи людей) туризм.

2. Організований (індивідуальний чи груповий туризм за заданою схемою, маршрутом, встановленим туристичною організацією) і самодіяльний (індивідуальний або груповий за власним планом) туризм.

Значення туризму важко переоцінити. Загальновідома думка англійського філософа Ф. Бекона про те, що подорож для молодих – це частина їхньої освіти, а подорож для людей у віці – частина їхнього досвіду.

З 50-х років розвиток туризму набув швидких темпів і став одним із феноменів XX ст. Щорічно сотні мільйонів людей у всьому світі подорожують з метою відпочинку. Зростає помітний вплив туризму на суспільне життя і культуру багатьох країн. Це засвідчують функції туризму:

– інтегративна (суть її полягає в об’єднанні людей за інтересами у процесі відпочинку);

– комунікативна (виражає можливість спілкування людини під час відпочинку);

– регулятивна (забезпечує поведінку людини за наперед визначеною схемою у період відпочинку);

– світоглядна (дає змогу уявити свою картину світу завдяки новим враженням, здобутим під час відпочинку).

Туризм – своєрідний лакмусовий папірець поглядів, ідей, уявлень, а також конкретних вчинків людей, їх відносин, почуттів, прагнень оцінки. Як галузь господарства туризм успішно конкурує з промисловістю, торгівлею й іншими галузями.

Туризм – це комплекс явищ і об’єктів, що охоплюють такі аспекти:

– ідеї, погляди, уявлення на відпочинок;

– віру в те, що по-справжньому можна відпочити за межами населеного пункту, в якому розташована домівка;

– емоції людини (переживання, почуття, настрої) в процесі відпочинку;

– дії людини під час відпочинку;

– особливості відпочинку через призму способу життя того, хто відпочиває (побутові традиції, стереотипи мислення, поведінка під час відпочинку);

– організації, що допомагають організувати відпочинок;

– установи, які забезпечують відпочинок;

– інфраструктура елементи (забезпечення туристичної сфери атрибутикою, видання туристичної літератури, підготовка працівників сфери туризму, розвиток спеціальних засобів інформації).

Повноцінне вивчення туризму можливе при дослідженні особливостей його розвитку в просторі в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору. Ось чому такою важливою є наука “географія туризму”.

Розглянемо докази географічності туристичної сфери, що виявляється у таких аспектах:

– розміщення цікавих у туристичному відношенні ресурсів і туристичних об’єктів у найрізноманітніших точках геопростору в межах тих чи інших регіонів конкретної країни, різних державах і на різних континентах;

– наявність геопросторових “фокусів” (“ядер”) туристичного життя та діяльності, які стягують до себе міграційні потоки рекреантів (пам’ятки природи, історичні пам’ятники, унікальні архітектурні споруди; місця, що викликають сентиментальні почуття; так звані святі місця; апостольські столиці);

– розвиток територіальної туристичної інфраструктури, що забезпечує сферу туризму послугами (виробництво сувенірів, видання туристичної літератури, туристичних карт, буклетів та ін; підготовка працівників сфери туризму – менеджерів готельного бізнесу, гідів, екскурсоводів; створення, розвиток і впровадження спеціальних засобів масової інформації, у тому числі в міжнародній інформаційній системі Internet);

– залежність територіальної диференціації туристичної життєдіяльності від геопросторових відмінностей у способі та якості життя, становищі населення, тенденцій у демографічному та природно-географічному середовищі.

Загальним об’єктом вивчення географії туризму є сфера туризму. Конкретними туристично-географічними об’єктами дослідження географії туризму можуть виступати поведінка людини в сфері туризму як працівника цієї сфери і як споживача туристичних благ, що нею продукуються, рекреаційні ресурси, туристичні маршрути та ін.

Конкретними об’єктами вивчення туристичної географи є територіально-туристичні системи всіх типів і рангів. При цьому під територіально-туристичною системою (ТТС) слід розуміти сукупність природних, природно-соціальних, соціально-економічних і соціальних компонентів на конкретній території на визначену дату, які виділяються, виходячи з потреб споживача (населення), і функціонування яких спрямоване на забезпечення туристичного попиту.

Отже, загальним об’єктом вивчення географії туризму є людина, групи людей, суспільство та сфера туризму з усіма можливими взаємозв’язками і взаємовідношеннями між ними. Розрізняють ще й конкретні об’єкти вивчення географії туризму. З-поміж них – туристична поведінка і ставлення до туризму людини, груп людей, суспільства, туристична діяльність туристичних організацій, туристичні ресурси – тобто геопросторові форми окремих елементів ТСС, у тому числі сукупності елементів туризму як комплексу об’єктів і явищ, їх морфології, змісту, генезису, динаміки, факторів і законів формування та функціонування. Очевидно, можна говорити про реальність існування глобально-ареальних форм ТСС (наприклад, Карпатський туристичний район) і елементарних форм ТСС, тобто мікроформ (наприклад, санаторій “Рубін” у м. Трускавці, готель “Турист” у Львові), між якими містяться перехідні форми, зокрема й регіональні. Зміст цих форм визначається величиною та розвинутістю територіальних туристичних систем (ТТС). До складу ідеальної ТТС повинні входити: а) функціональне ядро – сукупність закладів, що здійснюють головну функцію системи – надання туристичних послуг населенню (туристичні фірми, екскурсійні бюро, готелі); б) сукупність закладів і підприємств туристичної інфраструктури (видавництва туристичної поліграфічної продукції, спеціалізовані навчальні заклади з підготовки працівників сфери туризму); в) сукупність закладів і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (підприємства торгівлі, громадського харчування та ін.); г) сукупність закладів та інституцій управління туристичним життям і діяльністю.

Аспект дослідження цієї науки становлять особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування як загального, так і конкретних об’єктів географії туризму. Тобто, йдеться про особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування ТТС загалом і їх окремих підсистем та елементів цих підсистем.

Найважливіший метод дослідження в географії туризму геометод, а також низка методів, які використовуються в інших науках (наприклад, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні).

Мета дослідження географії туризму – розроблення оптимальних моделей сфери туризму, зокрема територіально-туристичних систем, обгрунтування та реалізація туристичного районування з метою визначення особливостей туристичних функцій території, прогноз тенденцій зміни цих функцій при трансформації географічного поділу праці у сфері туризму та координації розвитку туризму відповідно до динаміки поступу видів економічної діяльності територіальних господарських комплексів, наукове передбачення, планування оптимального використання соціальних і природних систем туристичних ресурсів. Отже, йдеться про виявлення територіальних закономірностей та особливостей територіальної організації туризму як комплексу природних, економічних і соціальних явищ, об’єктів. Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:

– виявити причини і фактори поширення туристичних ресурсів у межах регіонів, конкретної держави, у світі загалом;

– з’ясувати закономірності розподілу туристичних організацій по території;

– проаналізувати вплив туризму на спосіб життя різних соціальних верств населення;

– визначити особливості туристичної поведінки людей;

– дослідити роль туризму в формуванні суспільного розуму та суспільного інтелекту на конкретній території;

– вивчити вплив туризму як економічної діяльності на розвиток продуктивних сил, динаміку соціальних процесів;

– дослідити регіональні й національні особливості територіальної організації сфери туризму, їх вплив на рівень життя населення.

До найважливіших завдань географії туризму, безумовно, належить обгрунтування системи чинників розвитку та геопросторової організації територіальних туристичних систем, виявлення й обгрунтування законів і закономірностей їх формування, функціонування, структур; розроблення й удосконалення понятійно-термінологічного апарату.

Предметом географи туризму є територіальна організація сфери туризму, в тому числі територіальних туристичних систем, а також туристичної життєдіяльності людини, групи людей, країни, групи країн, світу та вивчення впливу територіальної організації сфери туризму на територіальну організацію суспільства загалом в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору в співвідношенні з конкретними геопросторово-часовими координатами.

Географія туризму виконує численні функції, зокрема загальноосвітню. Географія туризму допомагає зрозуміти особливості світогляду різних людей, спільностей, націй у різних державах і на основі цього формувати власний світогляд.

Інша надзвичайно важлива функція – виховна. Маючи туристично-географічні знання, людина може свідомо регулювати свої відносини з людьми різних політичних поглядів, національностей, вірувань, конфесій.

Велику роль виконує туризм у відтворенні духовного і фізичного здоров’я. Отже, йому належить оздоровча функція. Географія туризму – самостійна галузь знань, що зародилася в надрах рекреаційної географії і має власний об’єкт, аспект, мету, завдання дослідження, предмет вивчення. Як і кожна самостійна наука, вона виконує низку функцій, необхідних і корисних для суспільства.

Географія туризму пов’язана також з природничими науками, філософією і багатьма іншими. У числі суміжних їй дисциплін можна, зокрема, назвати екологію, соціальну психологію, територіальне планування. При цьому зазначимо її унікальний внесок у теорію: розроблення “власної” проблеми – простір і поведінка в ньому людини, окремих соціальних груп суспільства під час відпочинку. Подальший розвиток географії туризму, її внесок у потреби практики прямо залежить від успіхів і досягнень в інших галузях знань, саме географія туризму виступає стимулятором або вагомим фактором розвитку інших наук.

Географія туризму в свою чергу має достатньо розвинуту структуру. Вона розпадається на три блоки: теоретично-прикладний; історично-прогностичний; галузево-регіональний.

У складі першого блоку дисциплін туристичної географії ми виділили такі складові; теоретичну географію туризму; прикладну географію туризму. В складі другого блоку об’єднуються: історична географія туризму; конструктивна географія туризму; прогностична географія туризму. До складу третього блоку входять географії: пізнавального туризму; краєзнавчого туризму; заповідного туризму; екотуризму; гірського туризму; історико-архітектурного туризму; сакрального туризму; сентиментального туризму; економіки туризму.

Подаємо коротку характеристику кожної з названих туристично-географічних дисциплін.

Перший блок:

Теоретична географія туризму – це наука, яка об’єднує і розвиває теоретичні, методологічні, методичні основи географії туризму. Головне її завдання – розроблення нових концепцій, розвиток теорій, накопичення і використання нових методів для розвитку самої географії туризму.

Прикладна географія туризму звертає увагу дослідників, спеціалістів на особливості застосування концепцій, елементів теорій і самих теорій у процесі розвитку власне туризму.

Другий блок:

Історична географія туризму як наукова галузь почала формуватися з розвитком географії туризму, що викристалізувалася з рекреаційної географії, яка зародилася в Україні наприкінці 60-х – початку 70-х років XX ст. на стику фізичної географії, географії населення та медичної географії. Отже, до вагомих завдань історичної географії туризму належить, по-перше, виявлення і дослідження особливостей виникнення, підходів до формування, основні етапи розвитку географії туризму, тобто вивчення історії географії туризму як науки, по-друге, – дослідження історичних аспектів розвитку сфери туризму в просторі.

Конструктивна географія туризму – напрям географічних досліджень, головна мета якого полягає у виявленні нових можливостей цілеспрямованого конструювання географічного середовища в інтересах розвитку туризму. В межах конструктивної географії туризму передбачається розроблення нових моделей туристичних об’єктів, ТТС та ін.

Прогностична географія туризму – царина науково обгрунтованих передбачень розвитку географічного середовища, окремих його компонентів за умов формування та поступу туристичної сфери, зокрема ТСС, окремих туристичних об’єктів, туристичної поведінки населення, а також перспективних взаємовпливів і взаємозв’язків сфери туризму та географічного середовища.

Третій блок:

Географія пізнавального туризму як наукова галузь була визнана лише на зламі XX і XXI ст., хоча корінням сягає вглиб віків. У первісних людей переважали чуттєві форми пізнання світу, від яких значно відставали абстрактне мислення і практика. Власне, постійне прагнення отримати новий чуттєвий досвід, а не реальні предмети та явища видимого об’єктивного світу, стало причиною подолання простору в процесі здійснення подорожей. Таке прагнення доповнене бажаннями пізнати й реальні предмети, явища зовнішнього середовища, що сприяло розвитку географії пізнавального туризму.

Отже, географія пізнавального туризму – це територіальна організація тієї частини туристичної сфери, яка дасть змогу тим, хто відпочиває, здійснювати спостереження за навколишнім середовищем, а це, в свою чергу, допоможе здобувати знання безпосередньо у спілкуванні з довкіллям.

Останнім часом зростає інтерес до дослідницької діяльності. Вона передбачає не пасивне спостереження, а різноманіття активності. її суть полягає у здійсненні відкриттів і наукових пошуків, внаслідок чого виявляється активність людей, їх вміння самостійно здобувати знання. Вивчення просторових аспектів такої діяльності зумовили розвиток географії дослідницької діяльності.

Географія екотуризму сформувалася у зв’язку з розвитком власне екотуризму. Зазначимо, що термін “екотуризм” походить від двох слів – екологія і туризм. Екологія у вузькому розумінні визначається як розділ біології, що вивчає взаємовідносини між живими організмами і середовищем їх існування, у широкому – як наука про функції та структуру природи. Загальний предмет глобальної екології – дослідження біосфери, її структурно-функціональної організації, еволюції й антропогенної динаміки. Головні завдання екологічної науки: дослідження біосфери у зв’язку з необхідністю розв’язання проблем раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища, вироблення абсолютно нових моральних основ, створення нової життєвої парадигми на основі глобальної конверсії свідомості людства, вивчення парникового ефекту, розв’язання проблеми кислотних дощів і озонової діри, здійснення повної утилізації відходів промисловості, дехімізація сільського господарства, демілітаризація, ресурсозбереження та ін.

Коли зауважити, що туризм становить різновидність активного відпочинку, в процесі якого відбувається відновлення працездатності, що поєднується з пізнавальною діяльністю, то можна дійти висновку: екотуризм – це така різновидність активного відпочинку, в процесі якої не лише відновлюється працездатність, здоров’я, а й відбувається пізнання взаємовідносин між живими організмами та середовищем їх існування на конкретній території, ознайомлення з особливостями функціонування біосфери загалом, вивчення екосистем, окремих пам’яток природи і ставлення людини до природи, а географія екотуризму – це просторові аспекти й територіальна організація цієї різновидності активного відпочинку.

Отже, географія екотуризму виконує дві надзвичайно важливі функції: пізнавальну та дослідницьку.

У складі екотуризму виділяють сільський (зелений) туризм, або агротуризм, який набув інтенсивного розвитку в багатьох європейських країнах. Відпочинок у процесі агротуризму користується попитом у людей з різним рівнем достатків. Завдяки агротуризму міські жителі мають змогу не лише відпочити у сільській місцевості, а й ознайомитися зі способом життєдіяльності сучасних сільських мешканців, народними традиціями, сільськогосподарськими роботами. Все це в свою чергу сприяє розвитку географії агротуризму. Такий вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає змогу сільським жителям поліпшити фінансове становище. В Україні 1996 р. створена Спілка сприяння розвитку сільського (зеленого) туризму. Вона об’єднує 14 регіональних осередків, основне завдання яких – облік сільських господарів, котрі можуть приймати відпочиваючих, організація освітньо-правової й інформаційної діяльності, сприяння у просуванні турпродукту сільських господарів на туристичному ринку. Найактивніші регіональні осередки діють в АР Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській і Полтавській областях.

Держава приділяє належну увагу розвиткові сільському туризму. Це засвідчує той факт, що на спільних засіданнях Колегії Держкомтуризму та Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму неодноразово розглядалося питання розроблення важелів стимулювання розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні.

Отже, саме географія сільського (зеленого) туризму належить до найперспективніших галузей з погляду подальшого розвитку в складі географії екотуризму.

Географія сакрального туризму пов’язана з пізнанням сакральних реліквій і святинь, релігійних вірувань найрізноманітніших етносів у різних регіонах світу. Зміст поняття сакральний (лат. sacer(sacri) – священний) значно поглибився. У найширшому розумінні він означає внутрішній, священний, святий, потаємний, духовний, особистий світ людини, групи людей, суспільства, в якому найголовнішим є взаємозв’язок, спілкування з Богом, Вищими Космічними Силами, Світовим Розумом. Якщо зміст поняття релігійний у своїй основі містить ставлення людини до Бога, означає віру в нього, релігійну поведінку людини на Землі, а також ставлення Бога до людини, але переважно в межах конкретної конфесії, то зміст поняття сакральний вміщує в собі все це у якнайширшому смислі: ще не було релігій з їх постулатами і нормами, але вже існував сакральний світ людини, етносу. Зміст поняття сакральний охоплює також систему відносин між людиною, групою людей, суспільством і священним – найвищими цінностями, що завжди виявляються як дивовижна, заповітна, сокровенна таємниця. Поняття сакральний у сучасному суспільстві доповнюється й тим, що взаємозв’язок людини з Богом виявляється не лише як Божа благодать для кожного, а й як всебічна допомога через посередництво церкви завдяки її соціальній доктрині. У багатьох випадках церква, вірні, як уже згадувалось, надають мирянам цю допомогу, не афішуючи свою діяльність, розцінюючи її як внутрішню, тобто сакральну потребу.

Цей перший аспект поширення змісту поняття сакральний порівняно з терміном релігійний доповнюється другим, суть якого полягає ось у чому: реалізація взаємозв’язків і спілкування, осмислення внутрішнього, потаємного, сокровенного світу можливі в процесі особливої життєдіяльності, котра завжди індивідуальна (навіть віруючі однієї конфесії мають різний сакральний світ, а різні церкви – власну соціальну доктрину). Така життєдіяльність і називається сакральною. Отже, в такому сенсі зміст поняття сакральний дещо ширший, ніж зміст поняття релігійний, тобто релігійний можна вважати ядром сакрального, хоч у сучасній науковій літературі дуте часто поняття релігійний і сакральний вживаються як тотожні. Отже, географія сакрального туризму, порівняно з географією релігійного туризму, повинна мати ширший предмет дослідження, хоча при цьому треба зауважити, що релігія, релігійні вірування містяться в основі сакральної життєдіяльності населення.

Географія сакрального туризму – це не лише територіальна організація сфери туризму, метою якої є пізнання сакральних реліквій і святинь, релігійних вірувань найрізноманітніших етносів у різних регіонах світу. Це насамперед пізнання особливо організованого священного простору, дотичність до якого дає змогу і відновити працездатність, і збагатити духовний світ, і відчути стабільність довкілля.

Географія спортивно-оздоровчого туризму – наука, що вивчає поширення й особливості територіальної організації спортивно-оздоровчого туризму, тобто такого виду туризму, який виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів і поєднує в собі спорт і відпочинок. Маючи велике соціальне значення, високу економічну ефективність, а також здатність виховувати патріотизм і національну самосвідомість, цей вид туризму набуває все більшої популярності. Організаційними та методичними центрами розвитку спортивно-оздоровчого туризму є туристичні клуби, секції. До основних елементів сфери цього виду туризму належить спеціалізована контрольно-рятувальна служба.

Понятійно-термінологічний апарат географії туризму зазнав особливих змін упродовж функціонування України як незалежної держави у зв’язку з розробленням нормативно-законодавчих актів і документів, що стосуються розвитку туризму, де використовуються окремі терміни, пов’язані з туризмом, і розкривається їх зміст. Низка понять і термінів міститься в Законі України “Про туризм”. Найважливіші з них:

– туризм – тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною діяльністю;

– турист (мандрівник) – особа, котра здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою від 24 год. до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін;

– туристична діяльність – діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього Закону й інших актів законодавства України;

– екскурсійна діяльність – діяльність, спрямована на організацію подорожей, що не перевищують 24 год., у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, визначними місцями тощо;

– туристичні ресурси – сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних і соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста;

– суб’єкти туристичної діяльності – підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, котрі зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг;

– туристична індустрія – сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати” підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів;

– туристичні послуги – послуги суб’єктів туристичної діяльності стосовно розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг, спрямовані на задоволення потреб туристів;

– туристичний продукт – комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі;

– туристський ваучер (путівка) – документ, що підтверджує статус особи чи групи осіб як туристів, оплату послуг або її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг;

– тур – туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, фахові знання про країну (перебування);

– гід (екскурсовод) – особа, котра володіє фаховою інформацією про країну (місцевість) перебування, визначні місця, об’єкти показу, а також мовою цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або загальнозрозумілою для них мовою надає екскурсійно-інформаційні, організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах договору про надання туристичних послуг. Гід-індивідуал здійснює функції лише на підставі ліцензії;

– ліцензія на здійснення діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг, – спеціальний дозвіл, який підтверджує право його власника на здійснення відповідного виду або комплексу видів діяльності, визначених цим Законом, іншими актами законодавства України;

– сертифікат відповідності – документ, Що підтверджує якість туристичних послуг та їх відповідність конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Зміни у понятійно-термінологічному апараті географії туризму, пов’язані з нормативно-законодавчими актами і документами, не лише продовжують відбуватися, а й будуть інтенсифікуватися у найближчій перспективі в зв’язку з перетворенням туризму в планетарне явище з яскраво вираженими ознаками глобалізму в усіх його виявах.

Наукова мова географії туризму перебуває на стадії трансформації у зв’язку зі сучасними особливостями формування української термінології.

Назвемо й інші особливості формування понятійно-термінологічного апарату географії туризму, пов’язані з історією розвитку суспільства, науки, культури, економіки загалом, а також самої географії туризму. Аналіз перелічених особливостей дає підставу дійти висновку, що вони мали вплив не лише на численність і розмаїття термінів, а й на їх структуру, формування окремих понятійно-термінологічних систем географії туризму.

Оскільки, як уже зазначалось, географія туризму – це наука географічна, то вона використовує значну кількість термінів, спільних для всіх географічних наук. Такі терміни об’єднуються в понятійно-термінологічну систему “Географія”. Особливе значення має понятійно-термінологічна підсистема “Географічні відношення”.

Отже, географія туризму як географічна наука може використовувати багату понятійно-термінологічну систему “Географія” у дослідженнях, розробленні та збагаченні власної теоретичної бази, подальшому розвитку цієї важливої й цікавої галузі знань. “Географія туризму” широко використовує такі понятійно-термінологічні системи, як “Політика”, “Міжнародні відносини”, “Економіка”, “Культура”, “Релігія”.

Понятійно-термінологічна система “Географія туризму” почала формуватися з появою аналогічного терміна, що стало юридичним свідченням народження нової науки. До її складу входять такі терміни:

– об’єкт дослідження географії туризму (людина, групи людей, сфера туризму та розмаїття взаємозв’язків і взаємовідношень між ними);

– предмет дослідження географії туризму (територіальна організація сфери туризму, особливості життєдіяльності людини і груп людей у цій сфері в конкретних геопросторово-часових координатах та в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору);

– туристично-географічні об’єкти (об’єкти туристичних ресурсів, підприємства, організації, установи, необхідні для здійснення туристичної діяльності);

– туристична поведінка людини, різних груп людей, суспільства у конкретних геопросторово-часових координатах;

– туристична інфраструктура (сукупність готельних та інших споруд, які забезпечують туристичну життєдіяльність людини, груп людей, суспільства);

– територіальні туристичні системи (ТТС), до складу яких входять: функціональне ядро – сукупність закладів, що здійснюють головну функцію системи, – надання туристичних послуг населенню (туристичні ресурси – природні об’єкти, зокрема заповідники, заказники; історичні, наприклад, замки, укріплення; архітектурні, такі як зразки середньовічних міст; сакральні, наприклад, церкви, монастирі, лаври); сукупність закладів, установ і підприємств туристичної інфраструктури (наприклад, транспортна інфраструктура); сукупність закладів, установ і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (навчальні заклади, які готують спеціалістів для праці у сфері туризму та ін.); сукупність закладів, інституцій управління туристичним життям і діяльністю. Зазначимо, що територіальні туристичні системи можуть мати власні назви, які залежать від розмірів території (наприклад, Західний туристичний район).

Географія туризму має багатий і різноманітний понятійно-термінологічний апарат, який безперервно розвивається й удосконалюється.

Основним методом у географії, отже, і в географії туризму як у важливій географічній дисципліні, є геометод. Для географічних наук, у тому числі й для географії туризму, характерне застосування геопросторової парадигми. Оскільки географія туризму відноситься до соціальних наук, то соціальний підхід повинен бути визначальним.

Географія туризму перебуває у пошуках власної нової парадигми, яка повинна містити елементи нових знань різних наук, у тому числі й наук, які скурпульозно вивчають саму людину.

Тому, незважаючи на те, що методологія географії туризму охоплює геопросторову парадигму, соціальний підхід та інші засоби, вона ще потребує збагачення, нових методів, нових прийомів і для цього повинна розвивати не лише власну теорію, а вчасно вивчати і використовувати все найцінніше з інших наук.

Географія туризму використовує багатий арсенал методів. Чільне місце з-поміж використовуваних методів посідає системний підхід.

Уміння проводити туристично-географічні дослідження зі застосуванням системного підходу – обов’язкова умова підготовки соціогеографи, основним науковим інтересом якого є географія туризму, а також спеціаліста сфери туризму, котрий повинен добре володіти туристично-географічними знаннями.

До методів дослідження географії туризму входять також давні традиційні та нові методи зі застосуванням сучасних, технологій збирання й оброблення інформації, загальнонаукові, міжпредметні методи і методи, що використовуються в географічних науках, у тому числі в географії туризму.

Сучасні теоретичні та практичні проблеми становлення і подальшого розвитку географії туризму, їх характер – це своєрідний критерій рівня розвитку цієї галузі знань.

Подальший розвиток понятійно-термінологічного апарату становить чи не найбільшу теоретичну проблему сучасної географії туризму.

Вагоме завдання, що постає перед ученими цієї галузі знань – створення підручників з географії туризму українською мовою. Для підготовки висококваліфікованих дослідників цієї проблеми і педагогів доцільно, щоб на географічних факультетах були створені кафедри географії туризму. Важливою теоретичною проблемою і настіль

(2 votes, average: 5,00 out of 5)