Референдне право України – Погорілко В. Ф. – 1.5. Референдні правовідносини
Реалізація права громадян України на участь у референдумах, визначеного Конституцією України (ст.. 38), породжує суспільні відносини, які слід розуміти як референдні правовідносини. Ці правовідносини є різновидом конституційно-правових відносин, пов’язаних з ініціюванням, організацією та проведенням реалізацією рішень всеукраїнського, та місцевих референдумів.,
Конституційний характер референдних правовідносин обумовлюється тим, що вони виникають у зв’язку з реалізацією громадянами України своїх конституційних прав і регулюються переважно нормами конституційного права України.
Які конституційно-правові відносини в цілому, референдні правовідносини – це суспільно-політичні відносини, що регулюються нормами конституційного права і породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин з настанням відповідних юридичних фактій.
Отже, референдні правовідносини – це вид конституційно-правових відносин, що виникають, змінюються {“Припиняються між суб’єктами референдного права у зв’язку з реалізацією права громадян на референдуми у формі ініціювання, організації та проведення і реалізації рішень референдуму.
Референдні правовідносини мають політичний характер і пов’язані з реалізацією владних повноважень Українського народу і територіальних громад. Ці правовідносини мають пріоритетний характер у системі конституційно-правових відносин, оскільки є формою безпосередньої реалізації народного суверенітету і передбачають вирішення найважливіших питань суспільного та державного життя шляхом голосування громадян України, які мають право на участь у референдумі.
Референдні правовідносини входять до групи конституційно-правових відносин, пов’язаних із формами безпосередньої демократи. Вони тісно пов’язані з виборчими правовідносинами та правовідносинами, що виникають у зв’язку з реалізацією права громадян України на мирні зібрання, мітинги, походи, демонстрації та інші форми прямого народовладдя.
Правовідносини, що виникають у зв’язку з ініціюванням, організацією та проведенням референдумів і реалізацією їх рішень, досить багатоманітні. Важливим питанням теорії та практики референдного права є питання типології цих правовідносин.
Референдні правовідносини можна класифікувати за сутністю, змістом, суб’єктами, формою та умовами дії. Утім номенклатура наведених критеріїв класифікації джерел референдного права не є вичерпною.
За своєю сутністю референдні правовідносини поділяються на правовідносини, пов’язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету народу України; пов’язані з безпосередньою реалізацією суверенітету територіальних громад України; пов’язані з реалізацією права громадян України на участь у референдумах.
За змістом референдні правовідносини можна поділити на правовідносини, що виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з ініціюванням всеукраїнського та місцевих референдумів, у зв’язку з організацією та проведенням всеукраїнського та місцевих референдумів; у зв’язку з реалізацією всеукраїнського та місцевих референдумів.
За суб’єктами референдні правовідносини можна поділити на три основні групи в залежності від домінування в конкретному виді правовідносин інтересів того чи іншого суб’єкта референдних правовідносин. Це правовідносини” пов’язані з інтересами Українського народу; правовідносини, пов’язані з реалізацією інтересів держави та її органів; правовідносини, пов’язані з реалізацією інтересів територіальних громад і органів місцевого самоврядування.
За формою референдні правовідносини можуть бути формалізованими та неформалізованими. Формалізовані референдні правовідносини чітко визначаються нормами Конституції України та законів, наприклад, процедура ініціювання референдумів. Неформалізовані правовідносини характеризуються відсутністю чітко визначеного порядку реалізації конкретних норм референдного права при наявності нормативних застережень щодо часу, місця та кола суб’єктів, на яких поширюється дія цих норм. Наприклад, реалізація правд, громадян України на участь у референдумі. Тобто, референдні правовідносин можуть бути обов’язковими й факультативними.
За умовами дії референдні правовідносини можна поділяти на правовідносини, пов’язані з всеукраїнським референдумом, і правовідносини, пов’язані з місцевими референдумами.
Референдні правовідносини мають свій юридичний склад, тобто внутрішню взаємоузгоджену структуру діалектично пов’язаних основних складових. елементів. Традиційно основними елементами правовідносин вважають суб’єкти, об’єкти, суб’єктивні права і юридичні обов’язки та юридичні факти. Хоча вчені іноді відносять до кола елементів конституційно-правових відносин й інші елементи.
Суб’єкти референдного права – це учасники референдних правовідносин, наділені конституційною правосуб’єктністю, тобто правоздатністю й дієздатністю, що визначається нормами конституційного та інших галузей права. Конституційна правоздатність виражається у системі конституційних прав і обов’язків учасників референдних правовідносин, а конституційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права й обов’язки.
Суб’єкти референдних правовідносин утворюють систему суб’єктів референдних правовідносин, представлену певними групами. До першої групи суб’єктів референдних правовідносин належать спільноти та колективи громадян України: народ України, територіальні громади, зібрання громадян за місцем проживання, ініціативні, групи референдуму і власне громадяни України, що є членами відповідних колективів. Ця група суб’єктів референдного права є пріоритетною у системі суб’єктів референдних правовідносин, оскільки за сутністю і змістом референдум є способом реалізації права владних прав народу, територіальної громади та громадян України.
До другої групи суб’єктів референдних правовідносин належать органи державної влади (Верховна Рада України, Президент України, Центральна виборча комісія України і комісії з референдуму, Кабінет Міністрів України та центральні й місцеві органи виконавчої влади, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Прокуратура України та ін.) та органи місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи, сільські, селищні, міські голови і голови районних і обласних рад, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим і ін.). На органи державної влади та органи місцевого самоврядування покладаються основні обов’язки щодо організації та проведення референдумів, реалізації рішень референдумів і правової охорони права громадян України на всеукраїнський та місцеві референдуми.
До третьої групи суб’єктів референдних правовідносин відносяться політичні партії, громадські організації, масові рухи та трудові колективи. Зазначені суб’єкти мають собі на меті представляти, реалізувати і захищати політичні права громадянина України, втому числі й права на участь у референдумі.
Діяльність цих учасників референдумів має виключно важливе значення для агітації за чи проти цілей референдуму, а також для здійснення громадського контролю за процедурою всеукраїнського та місцевих референдумів. При цьому на сучасному етапі пріоритетним, суб’єктом цієї групи учасників референдних правовідносин є політичні партії України (діяльність зарубіжних політичних партій у всеукраїнському та місцевих референдумах забороняється чинним законодавством), яких, станом на 31 березня 2005 р., Міністерство юстиції України зареєструвало 126.
Відповідно до Закону України “Про політичні партії в Україні” 2001 р. політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння форму ванн ю і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах3. Тобто політичні партії мають своїм першочерговим завданням сприяння реалізації політичних прав громадян і, насамперед, їх виборчих прав – права на вибори і референдуми.
До четвертої групи суб’єктів референдних правовідносин відносяться представники іноземних держав і міжнародних організацій, що здійснюють нагляд за організацією та проведенням референдумів в Україні. Зокрема, важливий вплив на перебіг референдної кампанії 2000 р. в Україні мала діяльність моніторингового комітету ПАРЄ, більш відомого як “Віденська комісія”6.
П’ята група суб’єктів референдних правовідносин представлена державними підприємствами, установами та організаціями, що сприяють в організації та проведенні всеукраїнського та місцевих референдумів Центральній виборчій комісії та комісіям з референдуму. Зокрема, вони забезпечують відповідні комісії з референдуму приміщеннями для голосування, надають транспорт, засоби зв’язку тощо.
Нині ні у кого не викликає сумніву конституційна право-суб’єктність засобів масової інформації як повноцінних учасників референдного процесу. Саме ЗМІ формують громадську позицію всіх суб’єктів референдних правовідносин, загострюють найбільш актуальні питання, що виносяться на всеукраїнський та місцеві референдуми.
Наступним ключовим елементом складу референдних правовідносин, щодо яких здійснюється діяльність суб’єктів конституційного права, є їх об’єкт. Об’єкти надають референдним відносинам осмисленість, цілеспрямованість, відіграють важливу роль у забезпеченні зв’язку між їх учасниками, в реалізації ними своїх законних інтересів. Це необхідний структуроутворюючий елемент референдних правовідносин.
Об’єкти референдних правовідносин в цілому співпадають з об’єктами загальних конституційних правовідносин, якими виступають головним чином вищі суспільно-політичні цінності, а саме: основи конституційного ладу; народний і державний суверенітет; демократія, влада народу; людина, її права і свободи; інтереси суспільства й держави;
Повновладдя і самоврядування народу; ідеологічна та політична багатоманітність; багатопартійність; право та законність; мир і міжнародне співробітництво та ін.
Водночас об’єкти референдних правовідносин, під якими слід розуміти матеріальні та нематеріальні цінності (блага), із приводу яких виникають, змінюються й припиняються референдні правовідносини, мають і певні особливості. Це, у першу чергу, політичні цінності, до яких слід відносити: 1) основи суспільного і державного ладу; 2) народний суверенітет і суверенітет держави; 3) міжнародний правовий статус України; 4) Конституцію України; 5) форму держави; 6) політичні права і свободи громадян України; 7) основи місцевого самоврядування та інші, як правило, нематеріальні цінності.
Об’єкти референдних правовідносин можна розмежовувати й відповідно до сфер конституційного ладу. Безперечно, переважна більшість об’єктів референдних правовідносин належить до політичної сфери (народний і державний суверенітет, суспільний та державний лад, політичні права громадян України, суспільні та державні інтереси, демократія та ін.), але ряд об’єктів референдних правовідносин прямо чи опосередковано відноситься й до економічної (власність, природні ресурси, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони України), соціальної (інтереси соціальних груп, конституційні соціальні права), культурної (духовної) (національна ідеологія, культура, державна мова Й мови національних меншин), інформаційної (інформаційний плюралізм, інформаційна безпека), екологічної (екологічна безпека) та інших сфер суспільного і державного ладу.
Об’єкти референдних правовідносин знаходять свої логічне вираження в предметі всеукраїнського та місцевих референдумів і об’єкти візуються в питаннях, що виносяться на референдуми.
Важливим елементом референдних правовідносин є їх зміст. Зміст конституційно-правових відносин характеризується єдністю, але водночас має складну структуру. Умовно зміст референдних правовідносин можна поділити на юридичний зміст і матеріальний зміст. Такий поділ відповідає загальновизнаному в теорії права положенню про зміст правовідносин у цілому.
У змісті референдних правовідносинах можна виділити юридичний зміст, представлений нормативно визначеними правами і обов’язками та матеріальний зміст – фактичну поведінку учасників правовідносин, урегульованих нормами референдного права.
Юридичний зміст референдних правовідносин знаходить своє нормативно вираження в конституційно-правових статусах і конституційних правових режимах, пов’язаних з ініціюванням, організацією та проведенням і реалізацією рішень всеукраїнського та місцевих референдумів. Це може бути конституційно-правовий статус Центральної виборчої комісії, конституційно-правовий статус представників іноземних держав і міжнародних організацій на референдумі, режим голосування на референдумі тощо.
Матеріальний зміст референдних правовідносин є фактичною діяльністю суб’єктів референдного права на підставі відповідних норм з метою активного внесення змін до оточуючої правової дійсності. Прикладом може бути виконання / порушення (невиконання, або неналежне виконання) законодавства України про референдуми.
Як юридичний, так і матеріальний зміст референдних правовідносин виражається в правах і обов’язках учасників референдного процесу, що врешті й визначають зміст референдних правовідносин в цілому. Права учасників референдних правовідносин полягають у можливості певної поведінки, набуття, володіння, користування певними політичними благами. Права суб’єктів референдних правовідносин об’єкти візуються в їх повноваженнях, що закріплюються Конституцією та законами України й деталізуються в підзаконних нормативно-правових актах.
Обов’язки суб’єктів референдних правовідносин – це нормативно визначена міра належної поведінки учасників правовідносин, пов’язаних з ініціюванням, організацією, проведенням і реалізацією рішень всеукраїнського та місцевих референдумів. Як правило, обов’язки учасників референдних правовідносин об’єктивізуються у відповідних нормативних актах, що визначають правовий статус суб’єктів референдного права, наприклад у Законі України “Про центральну виборчу комісію”.
Важливим елементом референдних правовідносин, що надає цим правовідносинам завершеного вигляду є юридичний факт (лат. factum – зроблене, подія, вчинок). Під юридичним фактом у конституційному праві прийнято розуміти визначені гіпотезою конституційно-правової норми конкретні обставини, з настанням яких виникають, змінюються або припиняються конституційно-правові відносини1. Це визначення повною мірою поширюється і на юридичний факт у референдних правовідносинах.
За змістом юридичні факти в референдному праві поділяються на юридичні події, юридичні дії та правові стани (режими). До юридичних подій у референдному праві відносяться факти, що не залежать від волевиявлення суб’єктів референдних правовідносин. Прикладом може бути досягнення громадянином певного віку для участі у референдумі відповідно до ст. 38 Конституції України.
Юридичні дії в референдних правовідносинах є обставинами, що пов’язані з діяльністю людини, яка є зовнішнім проявом її волі. Наприклад, участь громадянина України у голосуванні під час проведення референдумів.
У свою чергу, юридичні дії поділяються на юридичні акти і юридичні вчинки. Під юридичними актами слід розуміти дії суб’єктів, спрямовані на досягнення певних правових наслідків, а юридичні вчинки – це, наприклад, заяви громадян щодо порушення їх права на участь у референдумі.
Юридичні дії у референдному праві можуть бути правомірними й неправомірними. Правомірні дії передбачають діяльність, сутність і зміст якої полягає в тому, що учасник референдних правовідносин належним чином дотримується чи виконує визначені нормами референдного права правила поведінки у суспільстві та державі, узгоджуючи їх результати з інтересами інших легітимних учасників конституційно-правових відносин. Неправомірні дії (референдні делікти) суб’єктів референдного права – це діяльність учасників референдних правовідносин, що виражається в порушенні деліктоздатними суб’єктами референдного права правил поведінки, визначених у нормі референдного права, або в неналежному виконанні цих правил. Прикладом конституційного делікту може бути порушення порядку здійснення агітації за цілі референдуму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)