Референдне право України – Погорілко В. Ф. – 1.2. Система референдного права України
Референдне право України, будучи інститутом національного конституційного права, складається з інститутів норм права, що утворюють певну мікросистему по відношенню до системи конституційного права України. Ця система має назву системи референдного права України.
Із давньогрецької термін “система” означає “утворення, складення” і розуміється як сукупність певних частин, об’єднаних спільною функцією. Система референдного права України також складається із певних елементів – інститутів (субінститутів) референдного права, об’єднаних основною спільною функцією – регулюванням суспільних відносин, пов’язаних із ініціюванням, організацією та проведенням всеукраїнського та місцевих референдумів і реалізацією їх рішень та норм референдного права – формально визначених загальнообов’язкових правил поведінки або діяльності уповноважених суб’єктів референдного права щодо ініціювання, організації та проведення всеукраїнського та місцевих референдумів, а також реалізації їх рішень.
Система референдного права України – це сукупність інститутів (субінститутів) і норм референдного права, які регулюють правовідносини, пов’язані з ініціюванням, організацією та проведенням всеукраїнського та місцевих референдумів і реалізацією їх рішень.
Системі референдного права України властиві юридичні ознаки, що визначають її сутність і зміст. Зазначені ознаки дозволяють визначити особливості системи референдного права, структуру цієї системи, її роль і місце в системі конституційного права України.
Найбільш характерними ознаками системи референдного права є те, що, по-перше, система референдного права України є спільнотою інститутів і норм конституційного та інших галузей права, що регулюють референдні правовідносини.
По-друге, система референдного права має комплексний характер і включає норми конституційного, адміністративного, кримінального, інформаційного, фінансового та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини, які є предметом референдного права. Комплексний характер системи референдного права знаходить свій прояв насамперед у комплексних інститутах референдного права (інститут інформаційного забезпечення референдумів, інститут фінансового забезпечення референдумів, інститут юридичної відповідальності за порушення законодавства про референдуми тощо).
По-третє, система референдного права має цілісний органічний характер. її структурні елементи – інститути і норми – перебувають між собою у стійких правових зв’язках. Водночас інститути і норми референдного права диференціюються відповідно до предмета правового регулювання, їх нормативного вмісту, призначення у системі референдного права.
По-четверте, система референдного права має динамічний характер. Не дивлячись на стійкі взаємозв’язки, елементи системи референдного права перебувають у постійному розвитку. Вони зароджуються, розвиваються, змінюються та втрачають свою правову силу. За відносно сталої системи інститутів референдного права з’являються нові інститути, натомість застарілі втрачають свою юридичну силу.
По-п’яте, система референдного права містить у своєму складі інститути, які містять як матеріальні, так і процесуальні норми референдного права. Сукупність інститутів референдного права, що регулюють правовідносини пов’язані з ініціюванням, організацією та проведенням всеукраїнського й місцевих інститутів, а також реалізацією їх рішень об’єднуються, в межах системи референдного права, у рефе-рендний процес, що виступає правовим інструментарієм реалізації матеріальних норм референдного права.
По-шосте, система референдного права, її інститути та норми об’єк-тивізуються в системі чинного законодавства України, а саме в Конституції України, законах України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, “Про Центральну виборчу комісію”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та інших чинних нормативно-правових актах.
По-сьоме, система референдного права України є складовим елементом системи форм безпосередньої демократії та системи конституційного права України в цілому.
Як уже зазначалося, система референдного права України має власну структуру, під якою слід розуміти внутрішню побудову системи референдного права. Структура референдного права представлена інститутами і нормами референдного права України.
Важливим елементом референдного права України є інститути (субінститути) референдного права, що об’єднують відповідні нормативні спільноти, які регулюють референдні правовідносини. Інститути референдного права є інститутами публічного права, що нормативно визначають право громадян України на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах і форми його реалізації.
Основними інститутами (субінститутами) референдного права України є:
1) інститут ініціювання всеукраїнського та місцевих референдумів;
2) інститут призначення та проголошення референдумів;
3) інститут територіальної організації референдумів;
4) інститут складання списків громадян, які мають право брати участь у референдумі;
5) інститут органів, шо організовують та проводять референдуми;
6) інститут фінансового забезпечення референдумів;
7) інститут інформаційного забезпечення референдумів;
8) інститут агітації з приводу референдуму;
9) інститут голосування під час референдуму;
10) інститут встановлення результатів референдуму;
11) інститут опублікування, введення в дію, зміни або скасування рішень, прийнятих референдумом;
12) інститут гарантій референдуму.
Можна виділяти й інші, більш дрібні інститути референдного права – інститут реєстрації ініціативних груп референдуму, інститут Центральної виборчої комісії та комісій з референдуму, інститут оскарження неправильностей у списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, інститут бюлетеня для голосування на референдумі інститут повторних референдумів та ін. Ці інститути, як правило, є одноелементними, тобто містять у своєму складі одну-дві норми і часто мають факультативний характер.
Наступним елементом системи референдного права є норми референдного права, що складають основу цього інституту. Під нормами референдного права слід розуміти формально визначене загальнообов’язкове, встановлене або санкціоноване народом і державою правило поведінки або діяльності уповноважених суб’єктів референдного права щодо ініціювання, організації та проведення референдумів і реалізації їх рішень.
Нормам референдного права властиві такі самі кваліфікуючі ознаки, як і нормам конституційного права, а саме вони: 1) є пріоритетними в системі національного права за характером вираженої (об’єктивованої) в них волі; 2) за своїм змістом наділені вищою юридичною спілою, а деякі з них (норми Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, актів всеукраїнського референдуму) і найвищою юридичною силою; 3) за способом регулювання суспільних відносин у своїй переважній більшості мають імперативний, категоричний характер; 4) за формою вираження представлені розгалуженою системою джерел конституційного права як на загальнодержавному, так і на місцевому (локальному) рівнях; 5) мають нетипову структуру, за якої санкції, за незначним виключенням, відсутні; 6) мають інтегративний і системотворчий характер, оскільки їх зміст сприяє формуванню інших галузевих норм права; 7) мають складне подвійне функціональне навантаження; 8) є найбільш стабільними, що обумовлюється найбільш загальним і фундаментальним характером суспільних відносин, котрі є предметом конституційно-правового регулювання; 9) наділені спеціальним механізмом правореалізації; 10) забезпечені спеціальними юридичними механізмами захисту.
Норми референдного права України є досить різноманітними. їх можна класифікувати за такими критеріями: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; призначення у механізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкретизації правового припису; характер диспозиції; характер санкції; суб’єкти нормотворення; походження (джерело) норми; дія за колом суб’єктів; територія дії; час дії; гарантованість дії.
Основні критерії класифікації норм референдного права дають підстави норми референдного права, виходячи зі змісту цих критеріїв: предмет правового регулювання (розподіл норм референдного права за основними галузями права – конституційні, адміністративні, кримінальні, фінансові, інформаційні та інші норми права); метод правового регулювання (імперативні та диспозитивні норми референдного права); призначення у механізмі правового регулювання (матеріальні та процесуальні норми референдного права); юридична сила (норми Конституції України та актів всеукраїнського референдуму конституційного характеру; законів України; нормативних актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, Конституційного Суду України, органів судової влади; суб’єктів місцевого самоврядування); ступінь конкретизації правового припису (норми референдного права загального та конкретного змісту); характер диспозиції (уповноважуючі, установчі, забов’язуючі та установчі норми референдного права); характер санкції (норми референдного права, шо містять прямі, бланкетні та солідарні санкції); суб’єкти нормотворення (норми референдного права, прийняті Українським народом; державою в особі Верховної Ради України, Президента України, Конституційного Суду України; суб’єктами місцевого самоврядування; громадськими об’єднаннями; Трудовими колективами); походження (джерело) (конституційно-правові норми, прийняті Українським народом, державою та суб’єктами місцевого самоврядування); дія за колом суб’єктів (загальні, спеціальні та виключні норми референдного права); територія дії (норми всеукраїнського референдуму та норми місцевих референдумів, утому числі й норми республіканського (місцевого референдуму Автономної Республіки Крим); час дії (постійні та тимчасові норми референдного права); гарантованість (норми референдного права, забезпечені загальними гарантіями і норми референдного права, забезпечені спеціальними гарантіями).
Норми референдного права мають свою структуру, під якою розуміють їх логічно з’ясовану внутрішню побудова, обумовлену об’єктивними чинниками правового буття і представлену взаємопов’язаними й взаємозумовленими елементами (гіпотеза, санкція, диспозиція) у їх інваріативній модифікації. Під структурою норми референдного права слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв’язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: “гіпотеза – диспозиція – санкція”, “гіпотеза – диспозиція”, “гіпотеза”.
Гіпотеза норми референдного права – це елемент структури норми, шо визначає зміст правила поведінки, яке виражається в мірі дозволеної й належної поведінки суб’єктів референдного права. Диспозиція норми референдного права – це елемент її структури, шо визначає саму модель правила поведінки і містить правовий припис про дії суб’єктів референдного права в умовах, що передбачені гіпотезою. Санкція норми референдного права – це елемент її структури, що визначає міру конституційної, адміністративної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності за порушення деліктоздатними суб’єктами референдного права законодавства про референдуми.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)