Психологія конфлікту – Долинська Л. В. – 2.3. Когнітивний та діяльнісний підходи до конфліктів
Когнітивний підхід
Когнітивний підхід отримав свій розвиток як противага мотиваційному підходу.
Таке положення спростовувало наявні суто ситуативні пояснення конфліктів. Відповідно та таких пояснень індивіду чи групі індивідів достатньо потрапити у відповідну ситуацію, щоб у них виникла кооперативна чи конкурентна поведінка. В. Агеєв вважає, що когнітивісти вперше звернули увагу на те, що взаємодії суб’єктів, які ми можемо безпосередньо спостерігати, у соціальній ситуації можна зрозуміти та проінтерпретувати з погляду їхнього суб’єктивного відображення, тобто з погляду їхнього сприймання, усвідомлення, рефлексії, оцінки і т. д. суб’єктом, який взаємодіє.
З початком становлення когнітивістських підходів у психології почав зростати інтерес до ролі когнітивних процесів у регуляції взаємодії людей, до тих суб’єктивних образів навколишньої дійсності, які складаються в індивіда та організуються у зв’язні та по можливості несуперечливі інтерпретації картини світу.
Засновником цього підходу вважають К. Левіна. Адже саме він наголошував на тому, що відповідно до “теорії поля” опис ситуації повинен бути радше “суб’єктивним”, ніж “об’єктивним”. Тобто ситуацію треба описувати з позиції індивіда, а не з позиції спостерігача.
Саме К. Левін був першим психологом-дослідником конфліктів. У 1948 р. вийшла його праця “Вирішення соціальних конфліктів”, яку вважають першою роботою з психології конфлікту та з конфліктології загалом. У межах теорії поля К. Левін визначає конфлікт як ситуацію, у якій на індивіда одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини. У тих випадках, коли на індивіда діють дві позитивні чи дві негативні валентності, або об’єкт одночасно наділений як позитивною, так і негативною валентністю, відбуваються внутрішньоособистісні конфлікти. Міжособистісні конфлікти є такою ситуацією, у якій наявна суперечність між власними потребами особистості та зовнішнім середовищем. На думку К. Левіна, конфлікти усіх видів розвиваються з однаковими законами.
Ідеї К. Левіна про природу конфліктів стали безпосереднім джерелом теорій когнітивної відповідності. Однією з них є теорія структурного балансу Ф. Хайдера. Деякі дослідники вважають Хайдера засновником когнітивної психології загалом.
У своїй праці “Психологія міжособистісних взаємин” у 1958 р. Хайдер проаналізував балансні та небалансні стани у стосунках людей та, згідно з положенням про прагнення соціального цілого до балансу, можливі шляхи досягнення балансу.
Якщо деяка людина симпатизує іншій, яка робить дещо позитивне з погляду першої людини, то ми маємо випадок балансу з трьох позитивних відношень.
Якщо у деякої людини з’являється антипатія до іншої, яка робить дещо, що негативно оцінюється першою людиною, це буде випадок балансу з трьох негативних відношень. Якщо якась людина, до якої дехто ставиться добре, робить щось таке, до чого інший ставиться негативно, у цій структурі виникає небалансний стан. Відповідно, виникає тенденція прагнення до балансу. Ситуацію у такому разі можна змінити двома шляхами:
1) за рахунок зміни ставлення індивіда до іншого або до того, що робить цей інший;
2) шляхом зміни цілого.
1. Зміни у відношеннях індивіда:
А) індивід починає думати, що те, що робить інший – не так вже й погано – це приводить до встановлення балансу з трьох позитивних відношень;
Б) індивід починає думати, що інший не такий вже й хороший, тобто “погана людина” робить “погану справу” – знову встановлюється балансне відношення.
2. Зміни у відношеннях цілого:
А) індивід починає думати, що інший насправді не відповідає за те, що він робить, тоді справу не можна приписувати цьому іншому – єдність руйнується;
Б) індивід вирішує ситуацію за рахунок диференційованого погляду на іншого: інший має і позитивні, і негативні риси; баланс досягається унаслідок негативного ставлення індивіда до “поганої” частини іншого, яка відповідає за “погану” справу, та хорошого ставлення до “хорошої” частини іншого.
Проте у житті все не так просто. Наприклад, може виникнути ситуація, коли інший має дещо, чого прагне індивід. На перший погляд, відповідно до попередніх схем, це має сприяти негативним стосункам між індивідом та іншим. Однак насправді індивід може мати різні почуття до іншого. Наприклад, заздрити іншому, прагнучи до єдності з тим, що він має. Отже, індивід та інший прагнуть до дечого. Єдність першого з них виключає єдність іншого. Виникає конфлікт.
Аналогічна ситуація – коли індивід і інший прагнуть уникнути дечого, але це можливо лише для одного з них.
Ще один можливий варіант виникнення конфлікту пов’язаний з необхідністю для індивіда та іншого діяти щодо певного об’єкта спільно та однаково, але їхнє ставлення до цього об’єкта різне. Тоді або один з них має відмовитися від позитивного об’єкта, або інший прийняти негативний для себе об’єкт.
Отже, відповідно до теорії Хайдера, конфлікт виникає тоді, коли встановлення балансу неможливе через те, що певне відношення єдності, якого вимагають умови балансу, для однієї людини неможливе внаслідок існування єдності з боку іншої людини.
Когнітивістські підходи робили акцентне лише на суб’єктивних переживаннях людини як ключовому чиннику пояснення феноменології конфлікту, але й на описі нового їхнього вимірювання – когнітивного простору.
Проте досліджень, у яких конфлікт вивчається безпосередньо як когнітивна схема, небагато. Одне з них належить У. Клару та його колегам, що було присвячене вивченню міжгрупових конфліктів.
У. Клар та його колеги визначають конфлікт як специфічний зміст знання або як специфічну когнітивну схему. Під когнітивною схемою вони розуміють семантичну мережу взаємопов’язаних значень, які грунтуються на особливому центральному переконанні. У разі конфліктної схеми таким центральним переконанням є несумісність цілей сторін. Конфліктна схема активізується, якщо несумісність цілей визначається індивідом або групою.
Як наслідок своїх досліджень вони дійшли висновку, що конфлікт – це не просто властивість ситуації, а радше висновки, які робляться на її основі. Більше того, схема, яка сформувалася один раз, починає значною мірою керувати кодуванням, організацією та пошуком інформації. Якщо ситуація визначається як конфліктна, то для її характеристики обиратимуться ознаки, які підтримуватимуть цю схему.
Однак у різних людей зміст уявлень про те, що слід вважати конфліктом, може бути різним. Також може різнитися й індивідуальний досвід учасників конфлікту, і їхня схильність до застосування тих чи інших когнітивних схем.
Спираючись на розуміння конфлікту як когнітивної схеми, вони запропонували низку прикладів із загального розуміння природи та механізмів когнітивних схем. Усі структури знання формуються унаслідок двофазового процесу, у ході якого генеруються та перевіряються гіпотези. Полегшити або ускладнити формулювання гіпотез можуть когнітивні або мотиваційні фактори. До когнітивних належать наявність ідей в особистісному концептуальному репертуарі та їхня доступність в цей момент. До мотиваційних належать потреба у когнітивній структурі, тобто у тому, щоб мати чітке уявлення про проблему, побоювання невалідності та потреба в остаточних висновках, прийняття яких залежить від того, наскільки вони відповідають індивідуальним прагненням.
У радянській психології ідеї, близькі до когнітивістських, вперше були висловлені B. C. Мерліним: він вважав, що обов’язковою умовою виникнення конфлікту є суб’єктивна невирішуваність ситуації, яка виникає через інтерпретування її індивідом.
У будь-якому разі, сама собою зовнішня ситуація, навіть така, яка містить об’єктивні суперечності, не перетворюється на конфлікт. Умовою виникнення конфлікту є сприймання та інтерпретація зовнішньої ситуації чи власних почуттів і переживань як конфлікту.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)