Політична економія – Щетинін А. І. – Приватне підприємство
Воно базується на приватній власності, але відрізняється від індивідуального і сімейного підприємств тим, що функціонує на основі праці найманих робітників. При цьому Законом України не обмежуються ні розмір капіталу, який застосовує приватний власник, ані кількість найманих працівників.
На відміну від індивідуального і сімейного господарств, приватне позбавлене тієї межі, яка існує стосовно можливостей зростання обсягів виробництва. Якщо в першому випадку ця межа пов’язана з фізичними можливостями однієї особи, що займається індивідуальною трудовою діяльністю, в другому – з трудовими можливостями всієї сім’ї, то у випадку з приватним господарством ця обмеженість з боку трудових ресурсів зникає. Можливості збільшення обсягів виробництва обмежуються лише розмірами власного капіталу підприємця. Проте ця обмеженість є частковою, бо в ринковій економіці існує розвинута система кредитних відносин, а це означає, що обмеженість, про яку йде мова, певною мірою може бути подолана.
Ця безсумнівна перевага приватного підприємства не є єдиною. До неї слід додати той факт, що тут як і в разі сімейного або індивідуального підприємства, існує чітко визначений власник, здатний найбільш ефективно здійснювати організацію та функціонування підприємства. Але на відміну від двох попередніх форм підприємств, у приватному безпосередній товаровиробник не є власником засобів виробництва. Його поєднання з ними в процесі праці опосередковано купівлею-продажем товару робоча сила.
Відокремлення безпосереднього товаровиробника від засобів виробництва приводить до того, що власником усієї виробленої на приватному підприємстві продукції виступає приватний власник. Це все обумовлюється дією законів товарного виробництва. Той факт, що власник привласнює частку заново створеної найманим робітником продукції, став підставою в марксистській економічній теорії для визначення експлуатації. Додатковий продукт, який створює найманий робітник і безкоштовно привласнює власник засобів виробництва, К. Маркс, як відомо, визначив як додаткову вартість. Саме привласнення додаткової вартості й ототожнюється з поняттям експлуатації.
Західні вчені, що переважно знаходяться на антимарксистських позиціях, здебільшого спираються на теорію трьох факторів виробництва і намагаються довести, що додатковий продукт у вигляді прибутку і ренти створюється такими факторами, як капітал і земля. Власник капіталу, за цією теорією, привласнює у вигляді прибутку тільки те, що створено об’єктом його власності, а саме засобами виробництва. Згідно з цією теорією, ніякої експлуатації немає, бо робітник отримує заробітну плату, тобто те, що створено його власним фактором – робочою силою. Але, якої б позиції ми не дотримувалися, реально існують певні суперечності у відносинах розподілу, що виникають на приватних підприємствах.
Такі суперечності пов’язані з тим, що наявність на приватному підприємстві власника і найманого виробника супроводжується певною взаємодією їх інтересів. Загальний характер цієї взаємодії може бути визначений як боротьба, бо їх інтереси протилежні. Витрати на купівлю робочої сили входять до сукупних витрат власника, і чим менші вони будуть, тим більшим буде його прибуток.
Отже, стратегічний напрям розвитку інтересу приватного власника полягає в зменшенні або, принаймні, в обмеженні заробітної плати. Що ж стосується найманих робітників, то їх стратегічний інтерес полягає в максимальному збільшенні заробітної плати. Цей конфлікт, або ця суперечність, економічних інтересів власника, засобів виробництва і найманих робітників має місце за будь-якої форми власності, якщо вона є основою не безпосереднього, а опосередкованого поєднання засобів виробництва і робочої сили. Прикладом може бути підприємство державної форми власності, де власник формально уособлений у громадянах усього суспільства, а реально – в особі уряду чи певної урядової особи, по відношенню до яких цей громадянин постає де-факто найманим робітником.
Слід зауважити, що на розв’язання цієї постійної суперечності економічна наука спрямовує значні зусилля. Не маючи можливості зняти цю суперечність, учені шукають різні способи її пом’якшення, пов’язуючи таку можливість переважно з державою. Але в реальному житті навіть у високорозвинених країнах з добре розвинутою демократією зусилля уряду в цьому напрямі не виключають можливості гострих і не завжди раціональних форм вирішення означеної суперечності в кожному конкретному випадку.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)