Педагогіка – Пальчевський С. С. – Принципи розбудови інноваційної педагогічної системи загальноосвітнього закладу
Чи не найскладнішою ділянкою в інноваційній діяльності загальноосвітнього закладу є освоєння ним інноваційної педагогічної системи. Таке освоєння нерідко страждає порушенням взаємозв’язків між її елементами, що негативно впливає на загальносистемну (емерджентну) властивість останньої. Це вимагає детального розгляду таких систем на основі вихідних принципів їхньої розбудови. Такі принципи детально розроблені відомим вітчизняним вченим академіком О. В. Киричуком (Див.: Киричук В. О. Принцип розбудови інноваційної педагогічної системи освітнього закладу // Рідна школа. – 2000. -№11. – С. 3-9). Найважливішим серед них він визначає принцип системності. Згідно з ним адекватне уявлення про складну динамічну педагогічну систему освітнього закладу дає інтеграція трьох площин її розгляду – предметної (компонентно-структурної), функціональної (зовнішнього і внутрішнього функціонування) та історичної (генетичного і прогностичного аналізів).
Так, на основі компонентно-структурного аналізу в системі загальноосвітнього закладу можна виділити три підсистеми, які тісно пов’язані між собою: а) адміністративно-господарську: б) організаційно-управлінську; в) психолого-педагогічну. У свою чергу у психолого-педагогічній системі можна виділити три складники: а) розвиток – саморозвиток індивіда; б) його виховання – самовиховання; в) освіту – самоосвіту. Головною функцією першої підсистеми є організація сприятливого енерго-інформаційного простору для розвитку потенційних можливостей учня, його внутрішнього світу, унікальності; захисту від негативних зовнішніх впливів та власних негативних сугестивних комплексів; для стимулювання духовно-катарсичної активності. Функціями другої підсистеми є виховання свободи особистості, тобто створення максимально сприятливих умов для творчої самореалізації підростаючої людини; розвиток автономного “само” (саморозвиток свободоздатності) (Газман О. С.); допомога дитині як суб’єкту вільної свідомості (самосвідомості), вільної діяльності (самодіяльності), вільної поведінки (життєдіяльності) у вирішенні внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Третя підсистема передбачає педагогічну підтримку учня в освіті (самоосвіті), в інтеграції у собі природного надбання і набутого культурного досвіду.
Розгляд педагогічної системи у вертикальному розрізі, за О. В. Киричуком, дає змогу виділити в ній п’ять основних компонентів: 1) мету; 2) завдання, які конкретизують цю мету; В) засоби вирішення цих завдань; 4) умови, за яких той чи інший засіб може дати позитивний ефект; 5) результат функціонування педагогічної системи.
Однак будь-яка системна властивість ніколи не зводиться до звичайного поєднання властивостей її складових, у зв’язку з чим їй властива така якість, як неаддитивність (емерджентність). У зв’язку з цим виявити закономірності взаємозв’язків основних компонентів педагогічної системи, які надають їй цілісності і цим самим сприяють появі деяких нових властивостей, що не зводяться до властивостей її складових, допомагає структурний аналіз. Він же дає можливість визначити ступінь складності педагогічної системи, яка залежить від того, на скількох рівнях розміщуються її компоненти або підсистеми.
Функціональний аналіз інноваційної педагогічної системи передбачає два вектори аналізу: зовнішнього і внутрішнього функціонування. Зовнішнє функціонування зумовлюється тим, що будь-яка педагогічна система є підсистемою значно ширших систем. її розвиток завжди відбувається у контексті умов соціального середовища, яке завжди змінюється. Звідси випливає важлива об’єктивна вимога, згідно з якою інноваційна педагогічна система повинна бути адаптивною, тобто не лише мати особистісно-орієнтований характер, а й гнучко реагувати на соціокультурні зміни природного, предметного і соціокультурного середовища.
В історії педагогіки, робить висновок О. В. Киричук, відомо чимало педагогічних систем, які можна розташувати в біполярному континуумі – від педоцентричних до соціоцентричних. Коли перші абсолютизують прагнення дитини без урахування потреб сім’ї, етносу, держави, то другі абсолютизують значення суспільних вимог. У кожної із цих систем свої позитивні та негативні аспекти. Тому, на думку вченого, однією з важливих педагогічних проблем сьогодення є проблема максимальної інтеграції позитивних сторін педоцентричних і соціоцентричних систем у нових умовах з урахуванням певної стадії розвитку дитини, її потреб, можливостей і життєвої позиції.
Генетичний аналіз будь-якої педагогічної системи в кінцевому підсумку зводиться до психолого-педагогічної діагностики, що виводить на новий рівень розвитку системи – її прогнозування, яке автор концепції розуміє як передбачення майбутніх змін у розвитку, вихованості та освіченості людини на певному віковому етапі. Механізмом прогнозування стає виявлення рівнів конструктивної чи деструктивної активності вихованця в основних сферах його життєдіяльності. Результати досліджень засвідчили, що за цими рівнями у певному виді діяльності учня можна прогнозувати його подальший розвиток і саморозвиток.
Принцип системності передбачає підхід до розвитку – саморозвитку вихованця не лише у багатоманітності чинників та механізмів, що вивчаються біологією, фізіологією, психологією, соціологією, культурологією, а й у взаємодоповненні принципів природо-культуро та свободо-відповідності. Кожний із цих принципів, вважає О. В. Киричук, потребує особливої уваги у процесі розбудови інноваційної педагогічної системи освітнього закладу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)