Педагогіка – Пальчевський С. С. – Педагогічні аспекти у філософських системах давнього світу
У своїх працях та виступах давньогрецькі і давньоримські вчені й філософи висвітлили низку перших педагогічних теорій, які в той час ще не могли виокремитися з філософії у самостійні науки. Серед знаменитих авторів – імена найвідоміших: Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита, Цицерона, Квінтіліана.
Сократ (469-399 рр. до н. е.) – давньогрецький філософ, народився у сім’ї скульптора й акушерки поблизу Афін. Про його письмові твори нічого не відомо. Своє вчення він викладав усно, збираючи дітей та молодь у храмах, на майданах та у парках.
Заперечував пізнання світу і навколишньої природи через їхню начебто недоступність людському розуму. Зважаючи на це, доводив, що людям залишається пізнавати лише самих себе і на основі цього самовдосконалюватися. Стверджував, що людина є мірою всіх речей. Найвищою доброчесністю вважав мудрість і знання, які стримують буяння пристрастей. Розглядаючи людину як носія доброго начала від природи, незалежно від статі та походження, вбачав головну мету педагогічної діяльності у пробудженні кращих потаємних душевних сил вихованця. Виходячи з ідеї самопізнання, розробив евристичний метод навчання (евристична бесіда, сократівський метод), який полягав у тому, що вчителю слід доводити хибність уявлень учнів, а відтак підводити їх до пошуків істини. Це покликане було сприяти розвитку мислення. Поділяв цей метод на дві частини: іронію, що передбачала заперечення, виявлення суперечностей у міркуваннях, переконання у помилці тамайєвтику, у ході якої активізувалися пошуки істини. До сьогодні цей метод широко використовується у сучасній школі.
Платон (427-347 рр. до н. е.) – видатний давньогрецький філософ, теоретик виховання, педагог, учень Сократа, представник афінської аристократії, якій передрікав вічне панування.
Творець теорії об’єктивного ідеалізму. Згідно з нею вважав, що світ поділяється на потойбічний, вічний світ ідей, царство добра і світла та на перехідний світ уявлень, у якому немає нічого постійного і зрівноваженого. Заперечував пізнання об’єктивного світу, стверджуючи, що знання людини суб’єктивні й відносні. Пізнання ж за цих умов – це пригадування людиною ідей зі світу, в якому колись перебувала її душа і про який вона забула, з’єднавшись із тілом.
Уперше у світі Платон обгрунтував систему освіти і виховання, спираючись на об’єднаний досвід афінської і спартанської виховних систем. За мету виховання ставив – “формування і тіла, і душі найпрекраснішими”.
Згідно з його виховною системою діти 3-6-річного віку виховуються “на майданчиках” при храмах, де призначені державою жінки-вихователі розвивають їх посередництвом залучення до ігор, бесід, співу, прослуховування казок. Хлопчиків та дівчаток із 7 до 12 років навчають у державних школах читання, письма, лічби, музики, співів. Для підлітків 12-16 років існують школи-палестри, а для юнаків 16-18 років – гімнасії. Старші (18-20 років) проходять військову підготовку в групах ефебів. Найрозвинутіші віком від 20 до 30 років отримують можливість здобути вищу освіту, яка передбачає вивчення філософії, астрономії, арифметики, геометрії, музики. Ті ж, у кого вік сягнув 30-35 років, за умови відповідних здібностей можуть удосконалювати свою освіту, щоб згодом зайняти керівний пост у державі. Після 50 років вони, звільнившись від керівництва, отримують можливість самовдосконалюватися.
Платон обстоював державне, суспільне виховання дітей. Першим зробив висновок про необхідність відкриття державних дитячих дошкільних закладів. Залишив праці “Держава” і “Закон”, у яких накреслив згаданий проект нової системи виховання.
Аристотель (384-322 рр. до н. е.) – учень Платона, давньогрецький філософ і педагог, автор наукових праць у галузі філософії, політики, етики, естетики, природознавства. Вихователь Олександра Македонського. З 335 р. до н. е. жив і працював у Афінах, очолюючи засновану ним школу – Лікей.
Аристотель визнавав єдність світу, у якому ідеї речей невіддільні від самих речей. Уподібнював ідеї формі. У зв’язку з цим доводив, що в будь-якому предметі ми можемо розрізняти речовину й форму. У речовині є можливості речей; речовина стає річчю, отримуючи певну форму. Так речовина мармуру може стати статуєю, отримавши певну форму.
У людині розрізняв тіло і душу, які існують нероздільно, як матерія і форма. Уважав, що існує три види душі: 1)рослинна (проявляється в харчуванні та розмноженні); 2) тваринна (відчуття і бажання); 3) розумова (мислення і пізнання). Трьом видам душі відповідають три напрями виховання: фізичний, моральний і розумовий. Ціль виховання – у розвитку вищих сторін душі – розумової й вольової. Як у кожній речовині закладена можливість розвитку, так і кожній людині природа дає лише зародок здібностей. Завдяки цьому можливість розвитку реалізується вихованням.
Узагальнивши відповідний досвід, Аристотель установив вікову періодизацію, поділивши життя підростаючої людини на три періоди: 1) до 7 років (виховання в сім’ї, загартування, організація режиму дня); 2) від 7 до 14 років (виховання в державній школі, вивчення граматики, музики, малювання, гімнастичних вправ); 3) від 14 до 21 року (середня освіта у школах, вивчення літератури, історії, філософії, арифметики, астрономії, музики). Довів, що така періодизація відповідає природі людини.
Заперечував необхідність навчання дівчат і жінок, вважаючи, що вони за своєю природою істотно відрізняються від чоловіків і через це освіта їм не потрібна.
Власні педагогічні ідеї виклав у філософських творах: “Політика”, “Нікомахова етика”, “Метафізика”, “Про душу” та ін.
Демокрит (460-370 рр. до н. е.) – давньогрецький філософ-матеріаліст. Творець атомістичної теорії. Визнавав пізнання світу. Автор близько 70 творів. Одним із перших підняв питання про природовідповідність виховання. У зв’язку з цим писав: “Природа і виховання подібні”. Великого значення надавав трудовому вихованню, вимагаючи “постійної праці, яка від звички до неї стає легшою”, указував на те, що “навчання виробляє прекрасні речі тільки на основі праці”. Радив вправлятися і в моральній поведінці. Метою виховання, на його думку, є підготовка молоді до реального життя на землі.
Марк-Тулій Цицерон (106-43 рр. до н. еЛ – давньоримський філософ, політичний діяч, письменник, оратор. Його вчителями були греки. Розробляв теорію риторичного мистецтва. Сам демонстрував високу техніку красномовства, особливо виступаючи в ролі адвоката. Одним зі своїх основних завдань уважав сприяння розширенню співгромадянами своєї освіти. Автор трактатів “Про кордони добра і зла”, “Про обов’язки”, “Про природу богів”, “Про передбачення” та ін.
Марк-Фібій Квінтіліан (42-118 рр.) – автор першої педагогічної книги, Дванадцять книг риторичних настанов”, видатний римський педагог. Автор вчення про позитивну природу людини. Згідно з нею, всі діти мають здібності до навчання, і їх потрібно навчати з раннього віку в школі. Щоб навчання було ефективним, учитель повинен знати і враховувати індивідуальні особливості та здібності дитини, чергувати його з відпочинком і грою.
Обгрунтував низку дидактичних вимог: одночасного вивчення багатьох наук, необхідність системи вправ і повторень з метою міцного засвоєння знань, поєднання заучування матеріалу з його осмисленням. Стверджував, що навчання буде успішним за умови, коли супроводжуватиметься почуттям радості.
Уперше в історії педагогіки сформулював низку вимог до вчителя: любити дітей, бути прикладом для них, мати відповідну освіту, володіти розвинутою чистою мовою, бути терпеливим у праці, скупим на похвали. Особливі вимоги висував до вчителів молодших класів, оскільки їхні помилки важко виправити (надмірна вимогливість учителя породжує у дітей боязкість, зневіру, огиду до навчання).
Педагогічні ідеї Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита, Цицерона, Квінтіліана здобули свій подальший розвиток у творах грецьких і римських учених. Особливий сплеск уваги до себе у Європі викликали в XVI-XVII ст. Стали основою до розбудови європейської науки та освіти, предметом цікавості вітчизняних просвітителів.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Визначте предмет, функції та завдання історії педагогіки.
2. Обгрунтуйте необхідність історичної площини огляду педагогічних систем.
3. Які основні ознаки започатковують логіку розвитку відповідних до аграрному варіанту суспільства характеристик системи виховання?
4. Визначте причини формування відмінностей між виховними системами Афін і Спарти.
5. Які положення давньогрецьких і давньоримських філософів та педагогів актуальні для сучасної педагогічної науки і практики?
Завдання для самостійної роботи
1. Підготуйте виступ на семінарське заняття за книгою: Боннар А. Греческая цивилизация / Пер. с фр. О. В. Волкова. – М., 1992.
Рекомендована література
1. Жураховский Г. Е. Очерки по истории античной педагогики. – М., 1963.
2. Кравець В. П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. – Тернопіль, 1996.
3. Левківський М. В. Історія педагогіки. – К., 2003. – С. 8-25.
4. История педагогики і H. A. Константинов, E. H. Медынский, М. Ф. Ша-баева.-М., 1982.-С.6-19.
5. Фіцула М. М. Педагогіка. – К., 2000. – С. 446-461.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)