Соціальна педагогіка – Пальчевський С. С. – 2.7. Соціально-педагогічні заходи, спрямовані на надання допомоги ВІЛ-інфікованим, наркозалежним і залежним від психотропних речовин клієнтам та втягнутим у ранню проституцію

Те, що люди звикли називати долею, є, насправді, всього-на-всього сукупністю вчинених ними дурниць

Артур Шопенгауер

ВІЛ-інфекція та СНІД як суспільна проблема. Діяльність соціального працівника в системі ВІЛ-сервісних організацій. Методичні основи профілактики ВІЛ/СНІДу в загальноосвітніх закладах освіти. Міфи про наркоманію, поширені в середовищі молоді. Методика виявлення ознак вживання наркотиків підлітком. Біопсихосоціодуховна модель психокорекційних впливів у роботі з наркозалежними клієнтами. Токсикоманія і шляхи боротьби з нею. Проблеми підліткової проституції у діяльності соціального педагога.

Упродовж тривалої своєї історії людство ще ніколи не зустрічалося з вірусом, який діяв би так руйнівно, як вірус імунодефіциту людини, і так би загрожував існуванню суспільства, як він. Щороку ВІЛ нещадно забирає мільйони людських життів, нереалізованих ні в родині, ні в суспільстві. В Україні за останні 5 років кількість випадків ВІЛ-інфекції зросла в 20 разів. За оцінками фахівців майже 400 тисяч громадян живуть нині з ВІЛ/СНІДом, а це майже 1% дорослого населення. Викликає занепокоєння й те, що переважна більшість інфікованих – молодь віком від 20 до 39 років. Хвороба поступово виходить за межі медичної проблеми і перетворюється в громіздку соціальну проблему з її численними соціально-педагогічними аспектами. Причиною цього є те, що, як стверджують вчені, соціальна ситуація для розвитку особистості не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі є вкрай несприятливою. У зв’язку з цим психолог А. К. Дусавицький виділяє три основних системних чинники, які характеризують її основні особливості. Насамперед, це порушення природного пребігу історичного процесу. Двічі упродовж останнього століття переривався зв’язок часів. Попередній етап кваліфікувався як помилковий, а новий – як істинний. За цих умов катастрофою виявилася втрата історичної пам’яті. З’являється покоління людей, яке втрачає почуття родинності, відмовляється від відповідальності за минуле, а відповідно, і за майбутнє. Відбувається, як стверджує вчений, не зняття і асиміляція досвіду, а його забування, що породжує розрив між поколіннями, бездуховність, маргінальність, аномію, з їхніми неминучими наслідками: наркоманією, алкоголізмом, ростом злочинності. Подібна ситуація у свій час досліджувалася західними соціологами і психологами (Е. Дюркгейм та інші). По-друге, найважчим результатом цього стало руйнування системи суспільного виховання особистості. Поряд із радянською ідеологією та її інститутами виявилися відкинутими деякі й позитивні форми виховання. У новій системі освіти почав відбуватися розрив між навчанням і вихованням. По-третє, надзвичайно ускладнює входження в життя нового покоління криза сучасної сім’ї. Відомо, що всі психологічні теорії розвитку оцінюють етап входження дитини у світ як такий, що визначає увесь наступний розвиток. Відсутність досвіду близьких стосунків у ранньому дитинстві (неповні сім’ї, відсутність братів і сестер, занурення батьків у ділові та побутові проблеми) породжує примітивізм свідомості дітей, неврози, комплекс меншовартості, страх перед спілкуванням і складністю світу, похмуре почуття самітності. Усе це зумовлює втечу підлітків, юнаків та дівчат від світу сьогоденних проблем у світ ейфорії, що закономірно рано чи пізно призводить їх до нещастя.

Як відомо, кожна проблема, зокрема соціальна, має свій відповідний публічний дискурс. З одного боку, мас-медіа не тільки віддзеркалюють соціальне життя, рефлективно орієнтуючись на громадську думку, а й перетворюються в небезпечний механізм, здатний маніпулювати людською свідомістю. Від того, доходить висновку дослідниця проблеми висвітлення ВІЛ/СНІДу у засобах масової інформації Т. Семигіна, яким чином преса висвітлює соціальні проблеми різних уразливих прошарків населення, залежить толерантність ставлення у суспільстві до тих людей, котрі справді потребують соціальної підтримки у нових соціально-економічних умовах, зокрема й люди, котрі живуть із ВІЛ та СНІД. В українських медіа, стверджує дослідниця, СНІД стійко асоціюється зі “злом”, його носії – з “особами, які ведуть непристойний спосіб життя”, їх протиставляють “нормальним” людям, котрі “живуть поряд, ходять одними вулицями зі злом”. Стандартним упродовж багатьох останніх років став імідж СНІДу як “чуми ХХ століття”, а, як відомо, в народі чуму традиційно сприймали як “Божу кару” за гріхи, за недотримання моральних норм суспільства. Ще одним відомим іміджем СНІДу в газетних публікаціях є образ “дорогої хвороби” з її аспектами “неминучості” та “безвиході й беззахисності нас усіх”. СНІД, як газетна тема, має, за висловом Т. Семигіної, “шарм скандальності”, що цілком закономірно для діяльності медіа в умовах ринку з метою збільшення читацької аудиторії.

Таке висвітлення проблем ВІЛ/СНІДу в засобах масової інформації зумовлює упереджене ставлення в суспільстві до людей – носіїв цієї хвороби. Це підтвердило дослідження, проведене в липні 1999 року місією Mеdecins Sans Frontiиres (MSF) в Україні. Воно також засвідчило, що в країні не було повномасштабних кампаній у засобах масової інформації з питань солідарності та співчуття людям, які живуть з ВІЛ. У широких громадських колах визнано відсутність гуманного ставлення до цієї вразливої групи людей. Від них відмовляються їх друзі та сім’ї, їх звільняють з роботи, виселяють з домівок, з ними брутально поводяться медичні працівники. Тестування на ВІЛ, як правило, здійснюється без попереднього консультування та згоди людини. Не лише в широких громадських колах, а й серед медичних працівників відчувається нестача інформації про інфекцію ВІЛ/СНІД, її передачу, лікування та профілактику.

З метою вироблення відповідної стратегії кампанії в засобах масової інформації місія “Лікарі без кордонів” провела дослідження, яке ставило за мету, по-перше, оцінити поінформованість, ставлення і поведінку людей щодо питань ВІЛ/СНІДу та хвороб, що передаються статевим шляхом, по-друге, оцінити стигматизацію ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. Дослідження проводили вдома серед випадково відібраних людей віком від 15 до 50 років у трьох містах: Києві (середній рівень поширення інфекції), Одесі (високий рівень) і Львові (низький рівень). Усього було опитано 1200 осіб. Було, виявлено окрім деяких невідповідностей уявлень реальному стану справ, ще й низку некоректних уявлень про шляхи передачі вірусу. Загалом основні результати дослідження виглядають так:

Таблиця 1.

Ризик передачі ВІЛ, %

Максимальний

Ризик

Ризик

Середнього ступеня

Мінімальний

Ризик

Немає

Відповіді

Використання тієї

Самої голки для

Повторних ін’єкцій

97

2

1

0

Статеві зносини без

Презерватива

96

3

1

0

Статеві зносини з

Використанням

Протизаплідних

Таблеток

84

13

1

2

Допомога у

Медичному закладі, в

Якому є пацієнти з

ВІЛ

62

32

5

1

Регулярні безладні

Статеві зв’язки з

Використанням

Презерватива

29

59

11

1

Обід у ресторані, де

Працює офіціант із

ВІЛ

22

49

28

1

Пиття з келиха, що

Був використаний

Інфікованою

Людиною

17

47

34

2

Поцілунки

16

54

29

1

Кашель і чхання

12

41

45

2

Робота в одному

Приміщенні з ВІЛ-

Інфікованою

Людиною

8

48

43

1

Чи є сенс у сформованому в масовій свідомості іміджі СНІДу як “зла”? Британські дослідники Т. О’Харе, С. Уїльямс, А. Езовські з’ясували, що страх перед ВІЛ/СНІД має дві причини: по-перше, це пов’язано з високою летальністю хвороби, по-друге, з тим, що вірусоносії здебільшого належать до маргінальних груп суспільства. Однак, за твердженнями вчених, страх перед хворобою більше позначається на формуванні негативного ставлення до людей з ВІЛ/СНІД, ніж на бажанні змінити свій спосіб життя-наприклад, мати одного сексуального партнера, користуватися презервативом тощо.

В останні ж роки отримані соціально-психологічною службою для дітей та молоді дані засвідчують украй низьку обізнаність молодих людей з проблемою СНІДу. Підлітків дивувала кількість ВІЛ-інфікованих. Вони були вражені, коли їм говорили про те, що кількість хворих на цю небезпечну хворобу потрібно помножити на 15, щоб дізнатися про справжню кількість хворих.

З погляду соціально-педагогічної діяльності новий імідж СНІДу необхідно формувати, зважаючи на такі засадничі етичні принципи, як: науково-об’єктивне представлення інформації; намагання уникнути стигматизації тих людей або груп, яких вважають вадою, що викликає бажання покарання та відторгнення; подання точок зору як фахівців, так і людей, які живуть із діагнозом ВІЛ/СНІД.

У пропаганді об’єктивних знань про хворобу та її носіїв чимало можуть зробити, крім представників медицини, соціальні педагоги і працівники, вчителі, вихователі, представники преси-усі, хто має вихід на людину та проблеми її соціалізації. Основні положення таких знань досить короткі і на сьогодні уже широко пропагуються різними медичними, соціальними службами та громадськими організаціями. Наприклад, в останні роки Товариством Червоного Хреста України за сприяння Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця здійснюється програма “Молодь Червоного Хреста проти ВІЛ/СНІДу”. Консолідують свої зусилля проти небезпечної хвороби народи світу. Так, наприклад, перше грудня оголошено Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом, а дев’ятнадцяте травня-Днем пам’яті померлих від СНІДу.

Об’єктивні дані стосовно хвороби і її перебігу розкриваємо детальніше. СНІД-синдром набутого імунодефіциту – остання стадія інфекційної хвороби, що має назву ВІЛ-інфекція. Збудником хвороби є вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який уражає клітини крові – лімфоцити, що захищають організм від інфекційних захворювань, розвитку злоякісних пухлин та інших небезпечних впливів. Внаслідок дії ВІЛ-імунітет поступово слабшає і людина стає беззахисною перед збудниками різних інфекцій. ВІЛ-інфекція розвивається повільно й підступність її у тому, що після зараження людина довгий час може не відчувати ознак хвороби. Цей період триває інколи до 10 років і більше, згодом закінчується СНІДом, який дотепер залишається невиліковною хворобою. Визначити ВІЛ можна через 1-3 місяці після проникнення вірусу в організм людини за допомогою спеціального аналізу крові, що виявляє антитіла до вірусу.

ВІЛ передається статевим шляхом під час незахищеного (без презервативу) сексуального контакту, коли сперма чи вагінальні виділення інфікованої людини проникають у кров через слизові оболонки статевих органів, ротової порожнини, шлунку та прямої кишки. Сприяють передачі інфекції порушення цілісності шкіри, що призводить до проникнення інфікованої крові безпосередньо до кровоносного русла здорової людини (наприклад, через спільні шприци та голки, забруднені кров’ю при внутрішньовенному введенні наркотичних речовин). Проникнення інфекції відбувається також від ВІЛ-інфікованої матері до дитини під час вагітності, пологів та грудного вигодовування.

Дещо коректують уяву пересічного українця про небезпеку захворювання на ВІЛ/СНІД, гіпертрофовану засобами масової інформації, про що засвідчили дослідження, проведені місією “Лікарі без кордонів”, такі об’єктивні дані:

ВІЛ не передається: через піт, сечу, сльози, слину, оскільки кількість вірусних частинок у цих рідинах надзвичайно мала для зараження (отже, не слід боятися рукостискань чи обіймів, дружніх поцілунків); під час чхання, кашлю, при спільному проживанні з ВІЛ-інфікованим, роботі в одному приміщенні (ВІЛ дуже нестійкий і швидко гине поза організмом людини); при спільному використанні з ВІЛ-інфікованою людиною посуду, постільної білизни, рушників (без застережень можна користуватися спільним туалетом і ванною, цілком безпечним також є відвідування лазні, сауни, басейну); під час перебування в громадському транспорті; неможливо також заразитися через тварин та комах.

Хоч сьогодні немає радикальних засобів лікування СНІДу, але надійною зброєю в боротьбі з ним може бути запобігання новим випадкам інфікування. Йдеться передусім про відмову від ризикованої поведінки – сексуальної чи залежної від наркотику, яку людина може контролювати та змінювати за власним бажанням. Необхідно уникати випадкових статевих контактів. Користуватися лише якісними презервативами у будь-яких формах проникного сексу. Одноразовими і стерильними повинні бути голки і шприци, за допомогою яких проводяться ін’єкції. Не слід також користуватися загальними лезами для гоління, чужими зубними щітками, нестерильними інструментами для педикюру, манікюру, пірсінгу, татуювання.

Початок хвороби започатковує Глибоку життєву кризу Хворого. З першого дня діагноз “ВІЛ-інфекція” викликає гострі переживання. З’являються депресія, страх, тривога, безсоння, нічні кошмари, відчуття провини, безпорадності, безнадії. Визрівають думки про смерть. У такий час нерідко шукають порятунку в алкоголі або наркотиках. Але це тільки загострює проблему.

Відома Чотири етапна психосоціальна модель перебігу СНІДу. Перший етап характеризується змінними періодами заперечення й інтенсивної тривоги і супроводжується такими емоційними реакціями, як: шок, заперечення, провина, страх, гнів, печаль, пошук згоди із самим собою, прийняття. Другий етап пов’язаний із почуттям гніву, провини, саможалю і тривоги. Людина то страждає від розгубленості, то прагне до знищення і руйнування. Типовими емоційними реакціями в цей час є соціальне неприйняття, глибоке занурення в себе, суїцидальне мислення, виплескування агресії через специфічну статеву поведінку або зловживання алкоголем і наркотиками. Третій етап пов’язаний із подоланням почуття власної неповноцінності та з формуванням нової, стабільної індивідуальності на основі прийняття захворювання. Відбувається переоцінка цінностей. Хворий свідомо прагне прожити кожний день повноцінно. Четвертий етап включає в себе приготування до смерті. Приречений завершує доведення до ладу своїх справ. Обговорює всі питання, пов’язані зі смертю.

… Уже згоріли всі мости.

Погасли сумніви й тривога.

Уже готується цвісти

Вогнями свіч нова дорога.

(С. Пальчевський)

Вивчення соціальних проблем ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД людей, згідно з дослідженнями А. Бойко, засвідчує, що вони сконцентровані у таких сферах: 1) таємниця діагнозу позитивності; 2) психологічні стосунки з членами сім’ї, родичами, друзями та знайомими; 3) ділові стосунки та робота як така; 4) засоби існування та житло; 5) питання законодавства і взаємин із владою та правовими органами; 6) дискримінація та стигматизація; 7) медикаменти та медична допомога загалом; 8) матеріальна та фізична допомога від різних організацій та служб.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Соціальна педагогіка – Пальчевський С. С. – 2.7. Соціально-педагогічні заходи, спрямовані на надання допомоги ВІЛ-інфікованим, наркозалежним і залежним від психотропних речовин клієнтам та втягнутим у ранню проституцію