Педагогічна етика – Васянович Г. П. – 5.3. Мотивація і наслідки моральної діяльності педагога

Тематично-змістовий аспект моральної проблематики професійної діяльності педагога відображений у співвідношенні її мотивів і наслідків. Результат людської діяльності часто не збігається не лише з поставленою метою, а й із мотивом. Цю суперечність учені розв’язують по-різному. Представники теорії моральної доброти, або педагогіки добра (І. Зязюн, Г. Сагач), визначальним в оцінюванні діяльності педагога вважають її мотив, а представники консеквенціалізму (лат. соn-sequens – послідовний) – результат. Утилітаризм, гедонізм і евдемонізм, репрезентовані консеквенціа-лістським підходом (І. Бентам, Н. Крупська, Б. Скіннер), дотримуються матеріалістичних концепцій, у яких домінують задоволення потреб людини, реалізація нею певних соціальних функцій.

Консеквенціалістська концепція домінує в авторитарній педагогічній системі. П. Каптєрев зазначав, що в сучасній школі поціновують лише успіхи і не надають значення процесу, в якому вони визрівають. Викладачі, контролюючи знання учнів, майже не враховують їх психологічний стан.

Теорія моральної доброти вимагає від педагога бути таким взірцем для учнів, який утверджує їх віру в людину. Вона не допускає егоїстичних бажань, меркантилізму, дріб’язковості, зверхнього ставлення до вихованців, колег тощо. В. Сухомлинський наголошував на тому, що відсутність віри в людину нівелює педагогічну систему взагалі. Якщо в процесі навчання і виховання відсутні віра педагога та учня один в одного, сам навчально-виховний процес не відбудеться.

Отже, учитель, виконуючи свою роботу, повинен керуватись педагогікою добра, благородними намірами та мотивами, які акумулюють усі особистісні значення діяльності. Російський психолог Олексій Леонтьев (1903-1979) визначив три функції мотиву: спонукальну, пізнавальну і смислотвірну. Основну роль відіграє Смислотвірна функція, яка полягає в тому, що мотив символізує суб’єктивну значущість конкретної поведінки чи діяльності для індивіда, виявляючи її особистіс-ний сенс.

Американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902-1987) найважливішим мотивом життя людини вважав Тенденцію самоактуалізацщ яка передбачає не лише самозбереження і саморозвиток, а й виявлення найкращих якостей. Удосконалюючи внутрішній потенціал, педагог реалізує його у своїх вихованцях, у цьому полягає сенс його буття. Тенденція самоактуалізації визначає активність життєвої позиції, підвищену напругу, постійний процес морального зростання. Учителі, які перестають самовдосконалюватись у професійному і моральному планах, не здатні розвивати учнів. їх функція звужується до повідомлення формул і знань, доведення до відома дітей того, що їм слід вивчити. Вони лише формально виконують обов’язок, у них відсутнє справжнє педагогічне покликання. Такі педагоги часто є самовдоволеними особистостями, які вважають себе обізнаними у всьому, освіченими, розвиненими, що дає їм право зневажливо ставитися до учнів. Свої міркування вони презентують як єдиноправильні, бездоганні, не контролюють власних розмов, безтактно втручаються в чужі справи. Усе це свідчить про їх обмеженості, малоосвіченість, лінощі.

Спонукальна функція полягає в осмисленні вчителем ситуації, за якої відбувається боротьба між добром і злом, справедливістю і несправедливістю. У цьому виявляються пріоритети особистості педагога у світі цінностей. Так, гуманістично спрямований учитель життєвим кредо обирає утвердження добра, справедливості та честі, що найкраще характеризує його педагогічну майстерність. Вона виявляється в зорієнтованості на особистість іншої людини, утвердженні духовних цінностей, моральних норм поведінки і Стосунків на словах та в практичній діяльності педагога.

Спрямованість особистості полягає в ставленні учителя до:

– інших людей як членів колективу, що характеризує налаштованість на взаємодію;

– праці та її результатів, що дає змогу визначити ділову спрямованість на завдання;

— своєї особистості (Д. Дзвінчук і В. Козаков).

Керуючись принципами моралізаторства, педагог гальмує розвиток учня, оскільки закриває його для спілкування і взаєморозуміння, а особистісний сенс ‘ діяльності вчителя спотворюється.

Професійна діяльність педагога передбачає активну взаємодію з учнями, їх батьками, колегами та іншими людьми. Характер взаємодії, її спрямованість на утвердження гуманних відносин та позитивного морального клімату в колективі; спонукання свідомості особистості до досягнення результату, значення для неї процесу діяльності, співробітництва, виявлення пріоритетів (лідерство чи підпорядкування, соціальне схвалення чи самосхвалення в ситуації вибору певної цінності) становлять сенс взаємодії педагога і його діяльності загалом.

Основним у гуманістичній взаємодії вчителя з іншими людьми є їх внутрішня культура, висока мотивація. Брак цих якостей у педагога може знівелювати спонукальну силу мотиву до морального вчинку та дегуманізувати взаємодію в системі “Я – інший”, за якої Я вважає, що всі є лише джерелом його власного блага. Домінування Я полягає в розумінні особистістю, що її повинні любити інші, а не вона їх. Наявність цієї позиції в керівника свідчить про те, що він вдаватиметься до експлуатування та приниження підлеглих.

Ділова спрямованість педагога характеризується мотивацією досягнення результатів усім колективом. Викладач із такою спрямованістю, вибираючи завдання, прагне виконувати керівну роль, переконати в доцільності власних інноваційних ідей, докласти зусиль до співпраці з колективом, сприяти успіху колег, учнів. У нього переважає бажання та зацікавлення в опануванні нових знань, навичок, умінь і процесу діяльності. Суть морального змісту діяльності такого педагога розкривається у відповідальності, доброчесності, гуманізмі, зорієнтованості не стільки на пізнання речей, скільки на пізнання людської сутності, творчого потенціалу. Учитель із діловою спрямованістю вміє керувати собою, чути і поважати інших, спонукати їх до доброчесності.

Особистісній спрямованості педагога притаманні позитивні і негативні особливості. Особистість, спрямована на себе, сумлінно ставиться до обов’язків, відповідальна, саморефлексуюча. Негативний аспект виявляється в Я-образі, який містить неоднозначні судження про себе. Найбільше їх конфліктність проявляється в суперечності між Я-реальним і Я-ідеальним.

Пізнавальна функція мотиву педагога передбачає, що він повинен з’ясувати суть моральних явищ, процесів, які перебувають у постійному розвитку (об’єктивно), і пізнати своє реальне Я (суб’єктивно). Неузгодженість між об’єктивним і суб’єктивним у діяльності вчителя може призвести до помилок у виборі мети, а також знецінити результат дії. Оскільки головним принципом самопізнання є віднайдення в собі реального Я, основний мотив і завдання педагога полягають у тому, щоб допомогти вихованцеві пізнати свою людську сутність. Важливу роль у цьому відіграють самоспостереження, самокритика, самооцінювання, самоаналіз, саморегуляція, самоконтроль та ін.

Сучасний болгарський етик Василь Момов обгрунтував виправдовувальну функцію мотиву. Вона розкриває залежність особистості від потреб суспільства та її відповідальність перед ним, що грунтується на розвиненому почутті совісті. Відображаючи специфіку морального мотиву, ця функція одночасно є функцією оцінювальною. Вона негативно виявляється в схильності до самообману. Так, опанувавши свій предмет, викладач часто перестає працювати над собою, оскільки легко розв’язує завдання. У ситуації, коли слід докласти значних зусиль для досягнення результату, він виявляється неготовим, губиться, занепадає духом і відмовляється від роботи. Такі педагоги часто майстерно вибудовують інноваційні плани, однак першими від них відмовляються.

Моральна мотивація в навчальній діяльності вчителя може бути не лише стабільною, зростати, а й мати тенденцію до зниження і навіть її втрати. Якщо організація навчального процесу, моральний клімат у колективі не відповідають цілям і потребам викладача, мотивація починає знижуватися. Комфортна ситуація в колективі, налагодженість навчально-виховного процесу сприяють зростанню мотивації діяльності.

Ступінь мотивації і результат діяльності педагога значною мірою залежать від стимулювання його праці (матеріальне, психологічне, педагогічне, соціальне, моральне). Матеріальне стимулювання не обмежується тільки підвищенням заробітної плати, також практикують присвоєння звань учителям, категорій викладачам, майстрам виробничого навчання, преміювання, пільгове кредитування на спорудження житла тощо. Позитивних змін можна досягти за умов об’єктивного підходу до оцінювання праці педагога, оскільки суб’єктивний здатний знизити рівень мотивації діяльності суб’єкта. Наприклад, здійснюючи атестацію, кваліфікаційна комісія повинна неупереджено перевірити теоретичну підготовку вчителя і справедливо оцінити його професійні вміння на практиці. З цією метою вона зобов’язана відвідати заняття, провести спеціальні контрольні роботи, тестування та анкетування батьків, колег, адміністрації школи, в якій проводять атестацію. Використовувати слід лише сучасні психолого-педагогічні діагностики, що дають змогу об’єктивно визначити реальний кваліфікаційний рівень педагога і його творчий потенціал. Недотримання цих вимог, формалізм у здійсненні тестування призводять до конфліктних ситуацій і негативних наслідків, що позначається на психологічному стані педагога.

Психологічний аспект процесу стимулювання спричиняв зміни в мотивації людини. Учитель, який працює за покликанням, завжди відчуває потребу в позитивних результатах своєї праці, що зумовлює спрямування його мислення, почуттів, волі, усвідомлення мети, мотивів тощо. За сучасних матеріальних умов педагог залежить від задоволення потреб найнижчого рівня – фізіологічних і потреб у гарантуванні безпеки. Рівень вищих потреб (соціального визнання, поваги, самовияву, реалізації потенційних можливостей) недоступний для нього. Це призводить до внутрішнього дискомфорту, переживань, страху перед майбутнім.

У складних ситуаціях учитель може мігрувати, оминати конфліктні ситуації, звільнитись із роботи.

За даними соціологічного опитування 1994 р., кожен четвертий із 1200 опитуваних українців хотів би виїхати з країни. Серед молоді до 19 років частка таких становила 50 %. Найбільша кількість бажаючих залишити Батьківщину проживає у західному регіоні (41%) і Києві (39%), а найменша – на північному заході кра* їни (15% ) і в Криму (16%). Найчастіше мігрують за кордон молоді обдаровані люди з вищою освітою. У 1996 р. а України виїхало понад 100 докторів наук, упродовж 1996-2000 рр. – 851 спеціаліст із науковим ступенем. Серед емігрантів 2000 р. майже 2/3 становили спеціалісти до 50 років; 29,8% – до 40 років; 34,4% – 41- 50 років. Отже, мігрують люди найпродуктивнішого віку, які виявляють творчу активність, тобто еліта. Ця тенденція постійно посилюється, а престиж наукової праці нівелюється.

Мотивація викладача в сучасних умовах потребує пошуку позитивних психокорекційних впливів на нього (механізмів його психологічного захисту, отримання душевної рівноваги, цілісності). Основна функція “психологічного захисту” (3. Фройд) полягає в зниженні емоційної напруги внаслідок тривоги щодо здійснення соціально значущих цілей, які конфліктували з потягами. В. Козаков зазначив, що нині вивчено приблизно десять видів психологічного захисту, які умовно можна поділити на дві групи:

1) інформаційна (захист від зовнішньої інформації);

2) стабілізаційна (захист від внутрішньої інформації).

До інформаційної групи належать такі захисти: заперечення, придушення, раціоналізація та витіснення. Стабілізаційна група, у свою чергу, містить такі захисні механізми, як проекція, ідентифікація, заміщення, сновидіння, сублімація та катарсис. Психологічно захистити особистість і стимулювати її до активної діяльності – значить зосередити увагу на її внутрішньому світі, виявити зацікавленість станом її почуттів, прагнень і мрій. * К.-Р. Роджерс назвав це “допоміжним контактом”, що сприяє конкретній позитивній дії суб’єкта.

Психологічний аспект стимулювання професійної діяльності вчителя тісно взаємопов’язаний із Педагогічним, оскільки мета використання стимулів полягає в спричиненні позитивних змін у поведінці та діяльності учня, що є педагогічною взаємодією. Нині освітні заклади стають центрами культури, співробітництва, спілкування, тому така взаємодія доцільна і перспективна лише на засадах гуманізації соціальних відносин. Результати грунтовного дослідження В. Пікельної та О. Удод свідчать, що легше оволодіти змістом і методами навчання, ніж засвоїти та впровадити новий, демократичний стиль спілкування. Педагогічне стимулювання має спрямовуватись на такі чинники:

– якість і зміст процесу діяльності, основоположним елементом якої є творчість;

– подолання стереотипів у застосуванні традиційних форм, методів, засобів і впровадженні інноваційних технологій навчання;

– неперервність процесу професійного становлення і розвитку компетентності викладача;

– формування індивідуального стилю педагогічної діяльності;

– прогнозування позитивних результатів діяльності та їх критичне осмислення;

– впровадження сучасних форм контролю знань;

– оволодіння позитивним навчально-виховним досвідом та ін.

Соціальне стимулювання має створити оптимальні умови для продуктивної праці педагога за нового соціально-економічного становища. Динамічні зміни зовнішнього середовища (політика, право, демократія, економіка, наука, ринок тощо) зумовлюють невідповідність системи освіти сучасним суспільним запитам. Соціальні умови, у яких працює вчитель, не завжди сприяють його творчій і самовідданій праці. Водночас влада постійно намагається їх покращити. Так, на створення належних умов для повноцінного відтворення інтелектуального і науково-технічного потенціалу молоді, сприяння професійному самовизначенню та ефективності адаптації молоді до ринкової економіки спрямовані Укази Президента України “Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”, “Про соціально-економічну підтримку становлення та розвитку студентської сім’ї”, “Про Програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки”, національні і державні програми та ін.

Вжито заходів щодо мотивації та соціального захисту учасників навчально-виховного процесу. З метою соціальної підтримки талановитої та обдарованої молоді (студентів вищих начальних закладів) запроваджено 700 стипендій Президента України. 500 стипендій Верховної Ради України та 100 стипендій Кабінету Міністрів України. Введено кредитування навчання молоді у ВНЗ.

У Державній програмі “Вчитель” з урахуванням соціально-економічних можливостей держави передбачено поліпшення кадрової ситуації у вищих навчальних закладах, які готують фахівців за педагогічними спеціальностями та здійснюють їхню післядипломну освіту; приведення чисельності науково-педагогічних працівників у відповідність до специфіки організації навчального процесу шляхом оптимізації нормативів кількості студентів на одного науково-педагогічного працівника у вищих педагогічних навчальних закладах ПІ-IV рівнів акредитації та нормативів чисельності слухачів закладів післядипломної педагогічної освіти з урахуванням особливостей системи.

Нині констатують низьку продуктивність праці усіх учасників освітянського процесу. В Україні на початок 2009/2010 навчального року в школах, ПТУ, ВНЗ навчається 7 млн 578 тис. осіб, їх обслуговує 1 млн 646 тис. працівників освіти. Тобто серед загальної кількості працівників в Україні працівників освіти – 15,5%, тоді як у Російській Федерації – 9,1%, Франції – 6,4%, що більше ніж удвічі порівняно з іншими країнами. Cоціально-економічне становище України залишається низьким.

Сучасні соціальні зміни в суспільстві, педагогіці вимагають зміни ролі вчителя, а отже, і модернізаційної національної системи післядипломної педагогічної освіти, яка спрямована на професійний розвиток особистості педагогів, їх професійно-особистісне самоутвердження, поглиблення, розширення та оновлення професійно-педагогічних знань, умінь і навичок, а також отримання іншої спеціальності.

Соціальним стимулом продуктивної праці вчителя є забезпечення високого рівня громадської думки про престижність педагогічної професії, що заохочує до подальших творчих дій та добрих учинків.

На результат педагогічної діяльності позитивно впливає система морального стимулювання. В. Сухомлинський уважав, що моральний стимул є основним серед інших, і наголошував, що обов’язково слід стимулювати вчительську працю. Критерієм оцінювання діяльності педагога має бути не стільки успішність учнів в оволодінні навчальним матеріалом, скільки всебічно розвинена особистість, виховання якої свідчить про вміння педагога розкрити перед вихованцем усі сфери духовного розвитку, у яких він зможе проявитися і відчути себе духовно багатим. Саме в цьому полягає моральний розвиток особистості.

Із метою морального стимулювання педагогів у Державній програмі “Вчитель” передбачено проведення всеукраїнських конкурсів на кращий журналістський матеріал про педагога на радіо, телебаченні та в періодиці, художній твір, уведення на телебаченні та радіо спеціальних програм про професійну діяльність учителя, його роль у розвитку нашої держави та громадянського суспільства, видання енциклопедичного довідника “Видатні історичні постаті освіти України”.

На практиці моральне стимулювання залежить від управлінської культури керівника, який повинен виявити не лише об’єктивність в оцінюванні результатів діяльності педагога, а й доброзичливість, увагу, тобто застосувати гуманістичні засоби впливу на нього. До них належать: подяки, почесні грамоти і звання, державні нагороди та ін., що сприяють не тільки зростанню продуктивності та якості праці, а й спонукають до самовдосконалення, творчості, самореалізацїї та стають джерелами духовного зростання людини.

У педагогічній практиці поширені випадки, коли керівник, помічаючи успіхи вчителя, мало цікавиться або зовсім не цікавиться тим внутрішнім зусиллям, яке педагог доклав задля отримання високого результату. Такий підхід є аморальним, оскільки слід високо оцінювати та надавати перевагу не результату, а совісті, творчості, мотивації діяльності вчителя. У сучасних умовах найсильніше стимулюють підвищення кваліфікації педагогів відкриті уроки (лекції), неформальна товариська взаємодопомога, самостійна робота за планом самоосвіти, комунікативні методи (вимоги та оцінки) тощо.

Оцінювання професійної діяльності вчителя не передбачає пріоритетності мотиву чи результату. Цей процес

Взаємозумовлений і взаємопов’язаний, адже об’єктивний результат моральної діяльності та її значущість безпосередньо залежать від гідних мотивів та намірів.

(2 votes, average: 3,00 out of 5)