Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 6.4.2. Документарний акредитив
Документарний акредитив (Documentary Credit, Letter of Credit (L/C)) – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (апліканта, заявника, наказодавця, емітента акредитива) або від свого імені зобов’язаний:
O виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
O надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.
Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в зовнішньоекономічному договорі (контракті) між бенефіціаром і заявником. Розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500).
Уніфіковані правила визначають:
O види і типи акредитивів;
O спосіб і порядок виконання та передачі акредитивів;
O зобов’язання і відповідальність банків;
O умови, яким повинні відповідати документи, що подаються за акредитивом;
O тлумачення різних термінів;
O інші питання, які виникають при акредитивній формі розрахунків.
Уніфіковані правила є складовою частиною кожного документарного акредитива, про що свідчить відповідна примітка, яка включається до тексту акредитива.
Акредитивна форма розрахунків рекомендується Постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.1995 № 444 “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті” як найбільш вигідна форма для української сторони.
Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.
За операціями з акредитивами усі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи.
Банк з належною ретельністю приймає передбачені за акредитивом документи, контролює, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками зазначеним у акредитиві умовам, але не несе відповідальності за форму, чинність та юридичне значення документів.
Банк не несе фінансової відповідальності за:
O затримку при передачі чи втрату будь-якого повідомлення, листа чи документа за акредитивом;
O за перекладацькі помилки чи помилки у тлумаченні технічних термінів та залишає за собою право передавати терміни акредитива без перекладу;
O наслідки форс-мажорних обставин;
O невиконання банками-кореспондентами або іншими банками, наданих їм інструкцій, навіть, якщо банк самостійно обрав для роботи ці банки.
Застосування документарного акредитива у зовнішньоторговельних угодах обумовлено наступними обставинами:
O взаємний ризик контрагентів: продавець ризикує тим, що його товар не буде оплачений, тоді як для покупця існує ризик непостачання товару, і він не хоче здійснювати попередню оплату, не впевнений в тому, що товар відвантажений;
O прагнення отримати додаткові гарантії за рахунок участі в угоді третьої сторони – банку;
Для експортера:
O використання акредитива є гарантією оплати за відвантажену продукцію у випадку, якщо надані їм документи повністю відповідають умовам акредитива;
O використовуючи акредитивну форму розрахунків, експортер має змогу звести до незначних ризики, спричинені його поганою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера; незнанням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки перевезення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправки; для імпортера:
O використання акредитива дає гарантію здійснення оплати тільки у випадку підтвердження факту відвантаження товару;
O скориставшись акредитивною формою розрахунків, імпортер може звести до мінімуму ризики, пов’язані із закупівлею товару у незнайомих країнах; незнанням особливостей валютного законодавства країни-експортера (зокрема, стосовно можливості ввезення товару); невпевненістю у добропорядності експортера.
Таким чином, можна зазначити, що використання акредитивної форми розрахунків має наступні переваги:
1) це самостійна від торгового контракту угода, що містить як чітке зобов’язання платежу на користь експортера, так і можливість отримання кредиту імпортером;
2) акредитив дозволяє використовувати кредитоспроможність та репутацію банку, що відкриває акредитив, в інтересах обох контрагентів;
3) акредитивна форма розрахунків усуває ризик неплатежу з боку покупця, тому що оплата документів гарантується банком емітентом:
4) підтверджений акредитив надає бенефіціару гарантію платежу з боку ще одного банку;
5) акредитив забезпечує ефективну допомогу та консультацію банку з питань відкриття акредитива, визначення та оформлення документів, які повинні бути надані відповідно до його умов;
6) акредитив передбачає ретельну та неупереджену перевірку банками документів, на основі яких здійснюється платіж;
7) експортер не отримає платіж доти, доки не представить певні документи відповідно до умов акредитива;
8) акредитив надає імпортеру можливість отримати більш тривалий комерційний кредит, ніж при використанні інших форм розрахунків;
9) імпортер може вимагати відвантаження товару в певні часові інтервали шляхом внесення відповідної умови по акредитиву;
10) підпорядкованість Уніфікованим правилам дозволяє використовувати акредитивну форму розрахунків фактично з усіма країнами світу;
11) акредитив може бути використаний як база для зовнішньоторговельного кредитування експортера;
12) акредитив дозволяє нейтралізувати окремі валютні та політичні ризики;
13) авізу ванн я акредитива через банк захищає експортера від підробки та фальшивих акредитивів, тому що без засвідчення авізуючим банком справжності акредитива він залишається зобов’язанням на папері.
Недоліки застосування акредитивної форми розрахунків:
1) банки працюють лише з документами, а не з товарами, тому платіж здійснюється на основі наданих експортером документів у відповідності з умовами акредитива, незалежно від характеристик та стану самих товарів;
2) відкриваючи акредитив, банк-емітент бере на себе зобов’язання від імені покупця, що може обмежити отримання покупцем інших позик у цьому банку;
3) акредитивна форма розрахунків є найбільш дорогою формою, тому відкриття акредитива на незначні суми недоцільно;
4) при покритому акредитиві відволікаються кошти експортера на весь період дії акредитива.
Саме акредитивну форму розрахунків можна порекомендувати у випадках, коли між експортером та імпортером укладаються:
O перша угода;
O угоди на великі суми;
O угоди, пов’язані з кредитами на тривалі строки;
O угоди з імпортерами із країн, які перебувають у важкому економічному становищі, відомих низькою культурою оплати та нестабільністю політико-економічної ситуації;
O кредитоспроможність покупця викликає сумнів;
O угода пов’язана з комерційними кредитами на тривалі строки;
O наявність валютних і інших обмежень в країні імпортера;
O товари виготовляються за спеціальним замовленням і тому їх реалізація іншому покупцю неможлива;
O угоди з резидентами з країн, які потребують оформлення платежів виключно через акредитиви.
Основні сторони, що беруть участь в розрахунках акредитивами:
O аплікант (Applicant) (імпортер, покупець, платник, заявник, емітент, наказодавець) – юридична особа, за дорученням якої банк-емітент відкриває акредитив;
O бенефіціар (Beneficiary) (експортер, продавець) – юридична особа, на користь якої відкрито акредитив;
O банк-емітент (Issuing Bank, Applicant’s Bank) – банк платника, що відкриває акредитив за дорученням свого клієнта;
O авізуючий банк (Advising Bank) – банк у країні продавця, який у відповідь на звернення банку-емітента авізує (повідомляє) умови акредитива бенефіціару без зобов’язань виконати платіж, або акцептувати чи негоціювати переказний вексель (тратту), виписаний відповідно до умов акредитива;
O виконуючий банк (Paying/Accepting/Negotiating Bank) – банк-емітент, або інший (зазвичай, підтверджуючий) банк, який уповноважений банком-емітентом здійснити платіж, прийняти на себе зобов’язання по платежу з відстрочкою, акцептувати або негоціювати тратти проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива; якщо акредитив передбачає вільну негоціацію (негоціацію по пред’явленню), то будь-який банк є виконуючим. Якщо тільки виконуючий банк не є підтверджуючим банком, то його призначення в цій ролі банком-емітентом не створює для виконуючого банку якого-небудь зобов’язання провести платіж, платіж з розстрочкою, акцептувати тратти або негоціювати;
O підтверджуючий банк (Confirming Bank) – банк, уповноважений банком-емітентом, або до якого звернувся банк-емітент з проханням додати своє підтвердження стосовно зобов’язання такого банку здійснити платіж, акцептувати або негоціювати тратти проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, та якому банк-емітент зобов’язується надати відшкодування. Підтверджуючий банк приймає на себе та несе такі ж зобов’язання, як і банк-емітент;
O рамбурсуючий банк (Reimbursing Bank) – банк, який призначається банком-емітентом для надання відшкодування за платежами за акредитивами. Рамбурс (Reimbursement) – вимога платежу за акредитивом, що надсилається виконуючим банком на адресу банку-ємітента, або іншого (рамбурсуючого) банку, якому банк-емітент надав повноваження здійснити відшкодування за платежами за акредитивом.
Техніку здійснення розрахунків акредитивами наведено на рис. 6.4.