Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – 14.4.1. Міжнародні протоки та канали
14.4.1. Міжнародні протоки та канали
Під протоками потрібно розуміти природні морські проходи, які з’єднують між собою частини відкритого моря або моря й океану.
Багато з них є єдиним можливим морським шляхом для міжнародного судноплавства. Тому вони стали відомі як міжнародні протоки. Серед них варто назвати протоки Ла-Манш і Па-де-Кале, Гібралтарську, Сінгапурську, Малаккську, Бабель-Мандебську та ін.
Оптимальне поєднання інтересів держав, що користуються міжнародними протоками, і прибережних до них держав знайшло відображення у ч. III Конвенції 1982 р. “Протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства”. Якщо протока використовується для міжнародного судноплавства між одним районом відкритого моря (або виключної економічної зони) й іншим районом відкритого моря (або виключної економічної зони) та перекривається територіальним морем прибережної або прибережних держав, то в них усі судна мають право транзитного проходу. Транзитний прохід – це здійснення “свободи судноплавства і польоту з єдиною метою безпосереднього і швидкого транзиту” через міжнародну протоку. Судна та літальні апарати при здійсненні транзитного проходу повинні утримуватися від будь-якої діяльності з порушенням принципів міжнародного права, передбачених у Статуті ООН, а також від будь-якої іншої діяльності, крім властивої звичному порядку безперервного та швидкого транзиту (ст. 37-39 Конвенції).
У той же час Конвенція 1982 р. не зачіпає правового режиму проток, прохід в яких регулюється загалом або частково давно існуючими і чинними міжнародними конвенціями, котрі спеціально відносяться до цих проток. Такою конвенцією є, зокрема, Конвенція про режим Чорноморських проток, укладена в 1936 р. у м. Монтрьо (Швейцарія).
Стаття 1 Конвенції Монтрьо “визнає і підтверджує принцип права свободи проходу та плавання у Протоках удень і вночі незалежно від прапора і вантажу без будь-яких формальностей” за умови сплати ними передбачених у Конвенції досить поміркованих зборів і проходження санітарного огляду (ст. 2). Лоцманська і буксирська проводка є необов’язковою. При цьому капітани суден повідомляють турецькій владі свої назви, прапор, тоннаж, місце призначення і відправлення (ст. 2), а санітарний огляд зводиться до пред’явлення санітарної декларації, якщо на борту немає випадків небезпечних інфекційних захворювань (ст. 3).
Конвенція докладно регулює прохід військових кораблів через Протоки, надаючи переваги кораблям причорноморських держав.
Так, усі кораблі зобов’язані попередньо повідомити турецьку владу про прохід, однак при цьому чорноморські держави роблять це за 8 днів, нечорноморські – за 15 днів до проходу. Причорноморські держави можуть проводити свої підводні човни, а також великі кораблі без обмеження тоннажу через Протоки, у той час як загальний максимальний тоннаж кораблів інших держав обмежений -15 тис. тонн.
У випадку участі Туреччини у війні вона має право на свій розсуд дозволяти або забороняти прохід будь-яких військових кораблів через Чорноморські протоки.
Протоки є природними морськими проходами, відповідно, морські канали – це штучно створені судноплавні шляхи.
Одним із важливих факторів, що визначають режим каналів, є їх географічне розташування і забезпечення сполучення між обширними районами відкритого моря. Наприклад, Панамський канал зв’язує Тихий і Атлантичний океани, Суецький – Середземне і Червоне море з виходом до Індійського океану, Нільський канал з’єднує Балтійське море з Північним.
Стосовно питань юрисдикції, то тут мова йде про поєднання суверенітету прибережної держави та необхідності проходу суден, реалізації свободи судноплавства.
Правовий режим Суецького каналу регулюється Константинопольською конвенцією щодо забезпечення вільного плавання по Суецькому каналу 1888 р., іншими нормами міжнародного права, а також законодавством Єгипту.
Найбільш важливими принципами судноплавства у каналі, передбаченими Константинопольською конвенцією, є:
– свобода користування каналом усіх держав;
– рівність усіх держав при користуванні каналом;
– принцип нейтралітету, заборона блокади каналу.
Стаття 9 Конвенції зобов’язує Єгипет вживати необхідних заходів для забезпечення вільного користування каналом.
14.4.2. Міжнародний район морського дна
Міжнародний район морського дна (Район) – дно морів і океанів, а також його надра за межами дії національної юрисдикції. Він розташований за зовнішніми кордонами континентального шельфу прибережних держав.
Вказаний район і його ресурси є загальною спадщиною людство, а тому він повинен використовуватись виключно у мирних цілях. Відповідно, всі держави-учасниці мають сприяти проведенню морських наукових досліджень у Районі, а також передачі технології і наукових знань.
Діяльність у Районі повинна здійснюватись з розумним урахуванням іншої діяльності. Для цього обладнання, яке використовується в Районі, повинно відповідати низці вимог, зокрема стосовно гарантування безпеки судноплавства.
Під особливим захистом перебувають археологічні та історичні об’єкти, знайдені у Районі, котрі зберігаються і використовуються для всього людства.
Конвенція 1982 р. закріпила принципи, які визначають правовий статус і режим Району. Вони зводяться, головним чином, до такого:
А) жодна держава не може претендувати на суверенітет чи суверенні права або здійснювати їх стосовно будь-якої частини Району і його ресурсів;
Б) жодна держава, юридична чи фізична особа не може присвоювати будь-яку частину Району або його ресурсів;
В) Район відкритий для використання у мирних цілях усіма державами – як прибережними, так і тими, що не мають виходу до моря, без дискримінації.
З цією метою створений Міжнародний орган по морському дну, який представляє все людство.
Діяльність у Районі здійснює Орган або держави-учасниці, державні підприємства, юридичні та фізичні особи, котрі вступають в асоціації з Органом.
Міжнародний орган по морському дну здійснює контроль за допуском до розвідки і розробки глибоководних ресурсів окремими державами, забезпечує справедливий розподіл фінансових та інших економічних вигод, отриманих від діяльності у Районі, з урахуванням інтересів та потреб країн, що розвиваються, і народів, котрі ще не досягли повної незалежності чи іншого статусу самоуправління. Причому такий розподіл фінансових доходів повинен охоплювати також ті країни, що розвиваються, котрі ще не готові до діяльності в Районі.
У міжнародно-правових документах принцип загальної спадщини стосовно Району вперше отримав закріплення у Декларації принципів 1970 р., що стосуються використання дна морів і океанів та його надр за межами дії національної юрисдикції, а також у Хартії економічних прав і обов’язків держав від 12 грудня 1974 р. І Декларація (п. 3) і Хартія (ст. 29) оголосили дно морів та океанів і їх надра за межами дії національної юрисдикції (тобто Району) загальною спадщиною людства. У подальшому цей принцип отримав підтвердження у 18 резолюціях Генеральної Асамблеї ООН та в двох резолюціях ЮНКТАД.
Доктрина міжнародного права у поняття “принцип загальної спадщини” включає чотири елементи: 1) неприсвоєння; 2) участь усіх країн в управлінні цим регіоном; 3) розподіл вигоди від експлуатації ресурсів; 4) використання винятково у мирних цілях.
Норми сучасного міжнародного морського права, котрі стосуються правового статусу Району і його ресурсів, виходять з того, що ні ч. XI Конвенції 1982 р., ні будь-які права, котрі надаються або реалізуються відповідно до неї, не зачіпають правового статусу вод відкритого моря, що покриває Район, або правового статусу повітряного простору над цими водами. У цьому морському та повітряному просторі й надалі забезпечується свобода судноплавства та свобода нальотів,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)