Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – 2.3. Класичне міжнародне право
За характером і сутністю під класичним міжнародним правом розуміють здебільшого європейське право, яке в практичному плані сформувалось на основі римського та канонічного права, а в міжнародно-правовій теорії – на ідеях античних філософів, Біблії, вченнях отців церкви, каноністів, глосаторів і постглосаторів.
Зазвичай цей період у розвитку міжнародного права започатковують з Вестфальського миру 1648 р., коли складалася міждержавна система міжнародних відносин “цивілізованих народів” позитивістського характеру.
Вестфальський мир остаточно закріпив характер нового типу міжнародного права, який склався в Європі. По-перше, в ньому було сформульовано принцип системи європейського балансу сил: створення в міжнародних відносинах за допомогою міжнародно-правового регулювання стану політичної рівноваги. По-друге, питання суверенних, напівсуверенних і несуверенних держав уперше серйозно постало на Вестфальській мирній конференції 1648 р. і було закріплене у відповідних договорах. Тоді було визнано, що держави є утвореннями в міжнародному суспільстві зі взаємними правами й обов’язками. По-третє, Вестфальським миром фактично закріплювався принцип свободи релігії (віросповідання). Як наслідок, Католицька церква втратила панівну роль на теренах Європи, котру вона мала впродовж попередніх століть, а відповідно, й вплив на міжнародно-правове регулювання в регіоні. По-четверте, договорами закріплювався міжнародно-правовий статус території та підтверджувався принцип незалежності. Інститут території остаточно набув своїх класичних рис. Окрім того, Вестфальським миром закріплювалася незалежність Швейцарії та Нідерландів від Римської імперії.
За різними періодизаціями міжнародного права, запропонованими вченими (французька епоха та британська епоха, період дії Вестфальської системи та Французька революція, період конгресів і конференцій XIX ст., залежно від укладання важливих міжнародних договорі! чи вагомих історичних подій у міжнародних відносинах – конгресів, війн та ін.), загалом простежується більше єдності поглядів на класичне міжнародне право, аніж на стародавнє чи середньовічне.
Практично збігаються погляди на те, що в класичному міжнародному праві були в основному сформовані його структура і система основні принципи і галузі, суб’єкти і джерела та ін. Вестфальські система міжнародно-правових відносин започаткувала становленню принципу стабільності кордонів, декларативної теорії визнання держави й уряду, міжнародно-правового визнання прав і свобод людині (зокрема, першим був визнаний принцип релігійної рівності), під твердила право територіального верховенства та рівноправності дер жав, удосконалила практично всі запозичені з докласичного міжнародного права принципи й інститути. Фактично з неї розпочинається пов’язування розвитку міжнародного права не з окремими державами – лідерами регіону, а з урахування існуючої системи держав. Це приводить до формування відповідного міжнародного правопорядку. Так, суттєвої трансформації зазнали інститути: відповідальності, правосуб’єктності, посередництва, митного права тощо в плані їх демократизації й урахування інтересів усіх учасників нової міждержавної системи.
Початком наступного етапу розвитку класичного міжнародного права вважають період Французької революції 1789 р. З того часу в міжнародному праві народ починають проголошувати його суб’єктом, уперше започатковуються міжнародно-правові стандарти прав людини, висувається ідея міжнародної правосуб’єктності фізичної особи, розвивається аргументація принципу невтручання, а також правомірності чи заборони загарбницьких війн. На цьому етапі в міжнародному праві його принципи починають розглядатися в системі як взаємопов’язані основоположні засади і ідеї, формується концепція основних прав і обов’язків суб’єктів міжнародного права (передусім держав), міжнародної юрисдикції, територіального верховенства та суверенітету держав та ін.
У посольському праві відбувається відхід від представницької теорії імунітету посла (привілеї та імунітети походять від того, що посол представляє особу свого правителя, суверена) до функціональної теорії імунітету посла (привілеї та імунітети походять від здійснюваних функцій).
Період Французької революції і Віденського конгресу 1815 р. визначають також як такий, що суттєво вплинув на утвердження ідеї суверенітету народу як його основоположних прав, подальший процес гуманізації правил ведення війни (захист власності мирного населення, пом’якшення правил воєнної окупації, статусу військовополонених, некомбатантів та ін.), кінцеве визнання принципу свободи відкритого моря, режимів міжнародних рік, права притулку та ін.
Початком завершення класичного періоду розвитку міжнародного права вважаються конгреси і конференції XIX ст., на яких це право остаточно визнається основним засобом регулювання міжнародних відносин і вирішення міждержавних проблем. У цей період заборонена работоргівля, вводять нові класи і ранги дипломатичних агентів, визнають нові суб’єкти міжнародного права (“вільні міста”), постійний нейтралітет держави, розробляють правила судноплавства міжнародними ріками, встановлюється режим проривів, демілітаризація окремих територій (Аландських островів), утверджують норми міжнародного морського права щодо скасування каперства, статусу нейтрального прапора і вантажу, блокади та ін. Міжнародні конгреси XIX ст. (Віденський конгрес 1815 р., Аденський конгрес 1818 р., Берлінський конгрес 1878 р., Гаазькі конференції миру 1899 р. та 1907 р.) сприяють подальшій універсалізації міжнародного права.
Завершувати розвиток класичного міжнародного права прийнято Гаазькими конференціями миру 1898 р. та 1906-1907 рр., на яких було прийнято 13 конвенцій: 8 – про правила ведення війни на морі, по дві – з мирного вирішення міжнародних спорів і правил ведення суходільної війни й одна – з питань порядку відкриття воєнних дій. Практично всі конвенції були сприйняті сучасним міжнародним правом, а деякі з них розвинуті Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 р. і Додатковими протоколами до них 1977 р. (І, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, і II – щодо захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру).
(2 votes, average: 5,00 out of 5)