Менеджмент – Рульєв В. А. – 16.3. Сутність лідерства і його основні типи
Проблема лідерства викликала зацікавленість з древніх часів. Але систематизоване, цілеспрямоване вивчення лідерства почалося з Ф. Тейлора (початок 19 століття). Ранні дослідження ставили за мету виявити якості або особисті характеристики ефективних керівників. Згідно теорії “великих людей”, кращі з керівників володіють певним набором загальних для усіх особистих якостей. Дослідженнями було доведено, що не існує такого набору особистих якостей, які є у всіх ефективних керівників, тому що ефективність керівництва має ситуаційний характер.
Лідерство – Це здатність особи за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації [15, с.464].
Сила і примушення при лідерстві часто замінюються спонуканням і натхненням. В результаті вплив грунтується на прийнятті людьми вимог лідера без прямого прояву влади.
Основа лідерства – Специфічний тип відносин управління, або лідерський тип. Історично, цей тип виник набагато раніше відносин “начальник-підлеглий”, який сформувався в період першої промислової революції. Більшість людей визнає, що лідерство ототожнюється зі зв’язаними з психікою людини відносин між лідером і його послідовниками.
Науковими дослідженнями визначено три основних теоретичних підходи до розуміння лідерства [7, с.426-427]:
1. Харизматичний підхід Стверджує, що лідером може стати людина, яка має певний набір особистих якостей і здатна організувати інших до високопродуктивної праці.
Відношення до харизматичного лідера засновано на вірі до нього, шануванні, а діяльність людини – виконавця формується під впливом харизми лідера. Такими здібностями володіють небагато людей. Харизматичний лідер представляє втілення цінностей групи, які він ставить вище власних інтересів і здатний трансформувати власні цінності в загально групові інтереси.
Вченими здійснювалися непоодинокі спроби визначити розумові, фізичні та індивідуальні риси різних лідерів, але їм не вдалося сформувати певного набору якостей. Разом з тим було встановлено, що деякі якості є обов’язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.
2. Ситуаційний підхід Визначає, що лідерами стають люди не тільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв’язку між лідером і ситуацією. Ця теорія показує, що в ефективному керівництві вирішальну роль можуть відігравати ситуаційні фактори, які включають потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, потреби, наявність інформації.
Дослідженнями Ф. Фідлера встановлено три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне лідерство: рівень посадових повноважень, структура задач, взаємовідносини між лідером і членами групи. В ситуаціях дуже сприятливих, або навпаки, вкрай несприятливих, лідер, орієнтований на задачу, досягає значно більших результатів, ніж лідер орієнтований на людей. При більш помірно сприятливих ситуаціях більш успішним є лідер, який орієнтується на людей.
3. Синтетичний підхід Розглядає лідерство як процес організації між особових відносин в групі, а лідера – як суб’єкта управління цим процесом. Лідерство за цією теорією розглядається як сумісна групова діяльність.
Груповий розвиток визначається за різними ознаками:
За змістом діяльності (лідер-натхненник, лідер-виконавець, одночасно лідер-натхненник і лідер-виконавець);
За характером діяльності (універсальний, ситуаційний);
За стилем лідерства (авторитарний, демократичний, ліберальний).
Найбільш поширеною є класифікація лідерства за стилем.
Стиль управління – Це сукупність характерних методів, прийомів і способів здійснення управлінської діяльності, форм взаємовідносин і особистої поведінки керівника до підлеглих, для досягнення цілей організації.
Стиль керівництва здійснює істотний вплив на ефективність діяльності колективу і організації в цілому. Конкретний стиль управління визначають фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру: задачі, функції, розміри і структура колективу, індивідуальні якості, досвід керівника та ін. Стиль тісно зв’язаний з методами управління і опосередковується з індивідуальними особливостями менеджера.
Загальний стиль керівництва формується державною політикою і рівнем соціально-економічного розвитку країни. Індивідуальний стиль керівника формується на основі загального стилю із врахуванням його знань, досвіду, вмінь. Науковий стиль керівництва відзначає творчий характер, єдність теорії і практики, слова і діла, який має ідейні, професійно-організаторські та етико-психологічні риси.
До ідейних рис стилю керівництва відносять: переконаність в правильності обрання стратегії, непримиренність до недоліків, гласність, демократичність, бачення перспективи, уміння критикувати і виховувати підлеглих, боротьба з бюрократизмом, принциповість, вимогливість до себе і апарату управління, єдність слова і діла, об’єктивність, надання працюючим свободи дій, які дозволяють їм реалізувати їх професійні та інтелектуальні можливості.
Професійно-організаторські риси стилю управління включають ділові якості керівників і спеціалістів, основними з яких є наступні: уміння організовувати роботу апарата управління; науковий підхід до справи; діловитість і підприємливість; здатність вести організаційно-розпорядчу роботу; дисциплінованість, уміння контролювати; чітко визначати ціль діяльності апарату управління; правильно здійснювати розстановку кадрів; ефективно використовувати різні форми мотивації праці; впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу в організації. Необхідна професійна якість керівника – культура і структура мови, уміння виділити головне у обговорюваній проблемі та ін.
Існують авторитарний, демократичний та ліберальний стилі управління.
Авторитарний стиль управління полягає в тому, що керівник володіє достатньою владою, нав’язує свою волю підлеглим, одноособово вирішує всі питання і не враховує думок спеціалістів, використовуючи адміністративні методи впливу. Цьому стилю притаманна висока концентрація влади в руках керівника, постійне втручання в дії керівників нижчого ступеня, нав’язування великої кількості правил, які жорстоко регламентує.
Співробітники відносяться до нав’язаних керівником рішень в основному байдуже або негативно, з радістю сприймають його помилки, знаходячи в них свою правоту. В результаті в організації створюється поганий морально-психологічний клімат, грунт для конфліктів. Авторитарний стиль краще застосовувати при керівництві простими видами діяльності, які орієнтуються на кількісні результати.
Демократичний стиль управління Характеризується високим ступенем делегування повноважень, активною участю співпрацівників у прийнятті рішень, створенням привабливих умов для виконання службових обов’язків підлеглими, а при досягненні успіху винагороджує кращих. За таких умов лідер користується не тільки службовими, але і високим особистим авторитетом у підлеглих, в організації панує дух співробітництва. В організації відсутній жорсткий контроль за підлеглими, керівник більше турбується про організацію виробництва, керівник витрачає багато зусиль на створення атмосфери довіри і відкритості, старається навчити підлеглих вирішувати самостійно проблеми. Цей стиль управління краще застосовувати при керівництві складними видами діяльності, де на першому місці виступає якість.
Ліберальний стиль управління Полягає в тому, що підлеглим надається велика самостійність в роботі та прийнятті рішень, а керівник дає лише загальні настанови та іноді контролює діяльність виконавців. Цей стиль властивий в основному науковим установам і має обмежене поширення. Керівник повністю покладається на підлеглих, дотримується позиції простого невтручання.
Американський дослідник Лайкерт зробив висновок, що стиль керівництва незмінно буде орієнтованим або на роботу, або на людину і запропонував 4 базових системи стиля лідерства [15, с.494]:
1. Експлуатаційно-авторитарний, При якому керівником нав’язується підлеглим рішення, мотивація здійснюється за допомогою погроз, характеризується низьким рівнем розвитку комунікаційних процесів, а вся відповідальність покладається на вищій рівень управління.
2. Доброзичливо-авторитарний, Характеризується тим, що керівництво приймає форму поблажливої опіки персоналу, мотивація здійснюється за допомогою винагород, недостатня комунікаційність і обмеженість групової дії, а відповідальність за результати роботи покладена на управлінський персонал.
3. Консультативно-демократичний, Характеризується тим, що керівник проявляє неповну довіру до підлеглих, допускає обмін думками, персонал відчуває свою відповідальність, важливі рішення приймаються на вищому рівні управління, існують вертикальні і горизонтальні комунікативні зв’язки, а обсяг бригадної роботи характеризується середнім рівнем.
4. Групова участь, Характеризується тим, що керівники повністю довіряють підлеглим, мотивація здійснюється за рахунок економічної винагороди, а персонал на всіх рівнях відчуває реальну відповідальність за цілі організації.
Перелічені стилі лідерства не охоплюють всю їх різноманітність, які зустрічаються в практичній роботі. Діяльність керівника настільки різноманітна, що всяка спроба єдиної класифікації стилів лідерства не вдається.
Американські вчені Р. Блейк і Д. Мутон обгрунтували концепцію ефективного лідерства за двома критеріями: турбота про людей і турбота про виробництво. Концепція включає п’ять основних стилів керівництва і запропонована у вигляді управлінської “сітки”, яка віддзеркалює дві основні сфери турботи менеджерів (рис. 16.1) [15, с.498].
Стиль управління визначається обома вищевказаними критеріями:
Позиція 1.1 – зубожілий менеджмент, визначається мінімальною увагою до результатів виробництва і людини;
Позиція 1.9 – розважальний менеджмент або будинок відпочинку, характеризується низькою увагою до результатів виробництва, а головним є – добрі стосунки з підлеглими;
Позиція 5.5 – організаційне управління, характеризується рівновагою між потребами виробництва і потребами людей, але при цьому ніхто не використовує повністю свого потенціалу;
Позиція 9.1 – менеджмент задач або влада – підпорядкованість, характеризується високим рівнем турботи про виробництво і низьким рівнем турботи про людей, досягається високий виробничий результат, незважаючи на людські стосунки;
Позиція 9.9 – групове управління, менеджмент з високою ефективністю за рахунок взаємодії виробничих завдань і потреб людей, розуміння ними проблем при повній довірі до працюючих.
Рис. 16.1. Управлінська сітка Блейка-Мутона
Таким чином, залежно від ступеня відносин до людей і виробництва, керівник може опинитися в будь-якій точці сітки.
Альтернативною в менеджменті сітці Блейка-Мутона є трьох-вісна таблиця Реддіна, яка розширює двомірну сітку за рахунок третього фактора-ефективності. Основним елементом в трьохвісній таблиці менеджменту є типології восьми стилів менеджменту, що виникають як вісім можливих комбінацій трьох факторів: турботи про людей, турботи про виробництво, фактору ефективності.
Російський вчений Л. Д. Кудряшов, на основі особливостей праці керівників, виділив вісім стилів лідерства.
Ретламентатор – Прагне до повної регламентації роботи підлеглих у всій діяльності.
Колетіал – вважає, що ефективне управління забезпечується використанням в основному колективних форм роботи.
Спринтер – дуже швидко реагує на ситуаційні зміни, бажаючи досягти кар’єрного росту.
Об’єктивіст – постійно посилається на об’єктивні фактори, які заважають краще працювати.
Волокитник – Схильний до бюрократичних прийомів в роботі і прийнятті рішень.
Максималіст – Не визнає дрібних проблем, а працює в основному з великими.
Клопотун – Діяльність характеризується великою різноманітністю проблем, старається брати участь у всіх справах, не відрізняє головного від другорядного.
Організатор – Основну увагу приділяє організаційним питанням, випускаючи з поза зору важливість інших питань.
Вивчення різних стилів лідерства не дає можливості визначити кращий з них. Справа в тому, що стиль повинен відповідати вимогам ситуації, що склалась в колективі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)