Логіка – Жеребкін В. Є. – 7.1. Загальна характеристика умовиводів
7.1. Загальна характеристика умовиводів
Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить у собі нове знання.
Наприклад, коли з двох суджень: 1) “Кожен обвинувачуваний має право на захист” і 2) “Петренко – обвинувачуваний” виводиться третє судження “Петренко має право на захист”, ми робимо умовивід.
Термін “умовивід” вживається у подвійному значенні. Під “умовиводом” розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження як наслідок розумової операції.
Умовивід за своєю структурою складніший, ніж поняття та судження, форма мислення. Поняття і судження входять до складу умовиводу як його елементи.
Будь-який умовивід складається із засновків і висновку.
Засновки – це судження, із яких виводиться нове знання.
Висновок – судження, виведене із засновків.
Наприклад, візьмемо умовивід: “Будь-який злочин суспільно небезпечний”, “Крадіжка є злочин”. Отже, крадіжка суспільно небезпечна.
У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїть після слова “отже”, – висновок.
Умовивід – це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до невідомого. Об’єктивною підставою умовиводу є зв’язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов’язаних між собою випадкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явища об’єктивної дійсності взаємопов’язані, підпорядковані певним законам, то існує не тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставі знання інших.
Це не означає, звичайно, що нове знання можна вивести із сполучення будь-яких суджень. Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв’язок, котрий відображає взаємозв’язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов’язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов’язаними, і тому вивести із них якесь нове знання, тобто побудувати умовивід, не можна. Наприклад, із таких двох суджень: “Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне”, “Усі дерева є рослини” – не можна зробити ніякого висновку тому, що ці судження відображають об’єкти різних предметних областей, логічно не пов’язані. Отже, сполучення цих суджень не є умовиводом.
У будь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань:
1. Вихідне знання те, з якого виводиться нове знання – воно міститься в засновках умовиводу.
2. Висновкове знання – міститься у висновку.
3. Обгрунтовуюче знання – знання, котре пояснює правомірність висновку із засновків. Обгрунтовуюче знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і неодмінним.
За допомогою умовиводів здобувають знання опосередковані, або висновкові.
Знання бувають безпосередні та опосередковані (висновкові).
Безпосередніми називаються знання, здобуті за допомогою безпосереднього сприймання предметів або явищ. Наприклад, “Ця стіна біла”; “На замку, яким замикали магазин, наявні сліди злому” і т. д.
В істинності (або хибності) цих суджень ми переконуємося за допомогою живого споглядання предметів, не вдаючись до логічних доказів і міркувань. Щоб визнати, наприклад, судження “Ця стіна біла” істинним або хибним, досить поглянути на цю стіну.
Безпосередні знання становлять незначну частину всіх наших знань. Основними знаннями є знання опосередковані.
Опосередкованими (висновковими) знаннями називаються знання, які ми виводимо з наявних, раніше здобутих знань. Наприклад, знання про виникнення життя на Землі, про походження людини, земних материків, гір, морів, про причини війн, сутність права тощо е знаннями опосередкованими, вони виведені із інших істинних знань.
У кримінальному судочинстві пізнання також в основному е опосередкованим. Зумовлено це тим, що злочин, предмет судового розслідування, є факт минулого стосовно моменту його розслідування і судового розгляду, і, отже, безпосереднє спостереження слідчим і судом даної події не може мати місця. Для пізнання істини в кримінальній справі існує лише один шлях: установлення фактів – слідів злочину і на їхній підставі відновлення злочинної події в цілому. Звідси вирішальна роль належить умовиводам у судовому дослідженні.
Висновок в умовиводі може бути або істинним, або хибним. Для того щоб висновок умовиводу був істинним, необхідно дотримуватися таких двох умов.
1. Засновки, з яких роблять висновок, мають бути істинними.
2. Умовивід має бути логічно правильним. Недотримання однієї з цих умов призводить до того, що
Висновок із засновків стає хибним. Розгляньмо це на прикладі:
Цей умовивід побудований логічно правильно, але висновок хибний.
Отже, у процесі здобуття логічних висновків необхідно стежити за тим, щоб засновки були істинними, і за тим, щоб дотримувалися правила того умовиводу, у формі якого робиться даний висновок.
Умовиводи бувають різних видів. За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.
Безпосереднім називається такий умовивід, у якому висновок робиться з однієї посилки.
Опосередкованим називається такий умовивід, у якому висновок робиться з двох і більше засновків.
За спрямованістю процесу міркування опосередковані умовиводи поділяються на дедуктивні та індуктивні.
У дедуктивних умовиводах висновок іде від знання більшого ступеня спільності до знання меншого ступеня спільності. Так, у дедуктивному умовиводі
Висновок іде від знання про клас – усіх громадян країни, до знання про окремого представника цього класу – Петренка.
В індуктивних умовиводах висновок іде від знання окремих, одиничних предметів до знання всіх предметів класу, до знання класу в цілому.
Приклад індукції:
(2 votes, average: 2,50 out of 5)