Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 37
1. Випадок (казус). Його відміна від злочинної недбалості
Від злочинної недбалості треба відрізняти “випадок” (“казус”). Особливе розповсюдження має “випадок” у справах із заподіяння шкоди життю та здоров’ю людини, виробничого травматизму, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.
“Випадок” – це такий психічний стан особи, коли вона не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була або (і) не могла їх передбачити. Випадок виключає вину в поведінці особи.
У визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов’язку і можливості особи передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов’язок чи повинність передбачити наслідки (“повинна була”) в теорії кримінального права називають об’єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення (“могла”) – Суб’єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно сполучення об’єктивного і суб’єктивного критеріїв.
Обов’язок бути уважним і обачливим під час здійснення певних дій, передбачити настання їх небезпечних наслідків може виходити із вимог законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), які регулюють ту чи іншу службову або професійну діяльність, а також із загальновизначених норм людського спілкування. Вирішальне значення має встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані в законі наслідки. Ця можливість пов’язується: по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості й кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров’я і т. ін.); по-друге, з тією конкретною ситуацією, в якій діяла дана особа.
На відміну від необережності, “випадок” характеризується відсутністю об’єктивного чи суб’єктивного критеріїв, які визначають необережність як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.
Так, поняттям “випадок” охоплюється ситуація, коли, незважаючи на наявність у особи обов’язку передбачити суспільно небезпечні наслідки (об’єктивного критерію), вона, внаслідок конкретних обставин, не має реальної можливості їх передбачити (відсутній суб’єктивний критерій). Випадкове спричинення суспільно небезпечних наслідків може бути обумовлено також відсутністю тільки об’єктивного критерію необережності – обов’язку передбачити суспільно небезпечні наслідки. Наприклад, завідуючу магазином Н. було віддано під суд за службову недбалість, яка полягала в тому, що вона не перевірила якість ремонту печі, внаслідок чого виникла пожежа. Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України закрила справу відносно Н. за відсутністю складу злочину, вказавши, що Н. не зобов’язана була передбачити можливість неякісного ремонту печі, оскільки вирішення цього питання не входило до її службових обов’язків.
Отже, “випадок” виключає кримінальну відповідальність за відсутністю ознак складу злочину.
2. Незаконне полювання (ст. 248 КК)
Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом Злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля. Безпосередній об’єкт Злочину – встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу суходолу (диких звірів і птахів як невід’ємної складової частини довкілля).
Предметом Злочину є дикі звірі та птахи, що охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах, включені до державного мисливського фонду та які перебувають у мисливських угіддях, а також випущені туди з метою розведення. Не є предметом цього злочину Звірі та птахи, які не охороняються законом (наприклад, сірі ворони, сороки, бродячі собаки і коти тощо), а також звірі та птахи, які перебувають у вольєрі, на звіро-або птахофермі, у зоопарку тощо (їх протиправний відстріл чи відлов слід кваліфікувати як злочин проти власності).
Об’єктивна сторона Злочину (ч. 1 ст. 248 КК) виражається у:
1) порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду;
2) незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду; 3) полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.
Полювання – це дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування та власне добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, які перебувають у стані природної волі чи утримуються в напіввільних умовах. Полювання визнається кримінально караним за умови його незаконності. Порушення правил полювання означає, що цей вид використання тваринного світу здійснюється: 1) без належного дозволу (без ліцензії чи відстрільної картки); 2) в заборонений час; 3) у недозволених місцях, зокрема на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду; 4) забороненими знаряддями або способами; 5) стосовно тих видів тварин, які занесені до Червоної книги України.
До полювання прирівнюється перебування осіб: у межах мисливських угідь, зокрема й на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю чи з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами та птахами, або з продукцією полювання; на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.
Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 17 від 10 грудня 2004 р. “Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля”.
Порушення правил полювання є закінченим злочином із моменту заподіяння істотної шкоди (згідно з приміткою до ст. 248 КК істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях і об’єктах природно-заповідного фонду чи полювання на об’єкти тваринного світу, занесені до Червоної книги України, вважається закінченим з моменту початку полювання незалежно від того, чи мали місце шкідливі наслідки (формальний склад).
Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 248 КК) є вчинення його: 1) службовою особою з використанням службового становища; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу (це такі дії, які здатні спричинити чи спричинили загибель великої кількості представників дикої фауни, наприклад, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи водоймі, застосування отруйних або вибухових речовин, газу, диму, електроструму, автоматичної зброї, спрямування стада тварин на болото тощо); 4) з використанням транспортних засобів (гелікоптера, автомашини, мотоциклу, моторного човна, трактора тощо, що застосовується безпосередньо для вистежування, переслідування та добування звірів і птахів); 5) особою, раніше судимою за цей злочин.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)