Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 83
1. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування за кримінальним правом України
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 7 “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування”
Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу у формі різних лікувально-реабілітаційних заходів, які призначаються судом у рамках кримінального процесу стосовно осіб з різними психічними розладами, що вчинили суспільно небезпечні діяння, спрямовані на лікування цих осіб і запобігання скоєнню ними нових суспільно небезпечних дій та суворе дотримання непорушності їхніх прав і законних інтересів.
Примусові заходи медичного характеру мають подвійний характер. З одного боку – це заходи примусу, тобто юридичні, з другого – це заходи медичні, оскільки зміст їх зводиться до діагностичного обстеження, лікування, клінічного нагляду, проведення реабілітаційних заходів.
Примусовими заходами медичного характеру Є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, до спеціального лікувального закладу з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК).
Примусові заходи медичного характеру Можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру До особи, що вчинила суспільно небезпечні діяння у стані неосудності чи захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, але до винесення вироку одужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільно небезпечною (див. п. 16 вказаної вище ППВСУ).
Залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі Види примусових заходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом (ст. 93 КК).
Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.
Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обгрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
Особи, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру, підлягають оглядові комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців. Застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах регламентується Законом України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р. та відповідними інструкціями МОЗ України.
Примусове лікування – захід кримінально-правового примусу, що може бути застосований судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
У разі призначення покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється в спеціальних лікувальних закладах.
У ст. 96 КК вказуються особливості застосування примусового лікування до осіб, які вчинили злочин і мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Примусове лікування відрізняється від примусових заходів медичного характеру: Хворобою; можливістю застосування примусового лікування й за місцем відбування покарання, а примусові заходи медичного характеру тягнуть направлення особи, зазвичай, у спеціалізовані психіатричні заклади; часом лікування.
До хвороб, які становлять небезпеку для здоров’я інших людей, належать тяжкі інфекційні хвороби: проказа, холера, чума, туберкульоз легенів у фазі розпаду тощо (алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки вони є соціально небезпечними захворюваннями – див. п. 24 вказаної ППВСУ). Хоча в теорії кримінального права окремі науковці (А. Музика, О. Горох, О. Юношев та ін.) відносять алкоголізм та наркоманію до таких хвороб.
Вказані хвороби мають різні форми перебігу, заразливості, тому в кожному конкретному випадку суд повинен приймати рішення про застосування примусового лікування на підставі висновку судово-медичної експертизи.
Місце проведення примусового лікування залежить від виду призначеного покарання. У разі покарання у виді позбавлення чи обмеження волі примусове лікування проводять заклади медичної служби кримінально-виконавчих установ, за інших видів покарання – спеціальні лікувальні заклади.
2. Екоцид (ст. 441 КК)
Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим об’єктом Злочину є безпека людства – це стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населення земної кулі тощо. Безпосередній об’єкт злочину – безпека природи як середовища проживання людської спільноти. Предметом Злочину є рослинний світ, тваринний світ, атмосфера, водні ресурси, а також можуть виступати земля, надра, інші компоненти екосистеми і космічний простір.
У міжнародному праві під Екоцидом, зазвичай, розуміють використання геофізичних, метеорологічних та інших засобів з метою зміни динаміки, складу чи структури Землі, включаючи її біосферу, літосферу, гідросферу та атмосферу, а також космічного простору, що може потягнути або потягло масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери, водних ресурсів або інші тяжкі наслідки. Відповідно до взятих на себе міжнародних зобов’язань Україна не повинна застосовувати військові чи інші ворожі засоби впливу на природне середовище, які мають широкі, довгострокові чи серйозні наслідки як засоби зруйнування, заподіяння шкоди будь-якій іншій державі (за принципом взаємності).
Об’єктивна сторона Злочину проявляється у таких формах: 1) масове знищення рослинного або тваринного світу; 2) отруєння атмосфери або водних ресурсів; 3) вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.
Під Масовим знищенням рослинного або тваринного світу слід розуміти повне знищення флори та (або) фауни певного регіону Землі або часткове, але таке, що поширюється на велику кількість (множину) рослин та (або) тварин, а під отруєнням атмосфери або водних ресурсів – поширення отрути різних видів у повітряному просторі, у водах Світового океану, морів, озер, рік, інших водоймищ. Екологічна катастрофа означає надзвичайні, трагічні, тобто такі, що створюють гостру аномалію, наслідки для природного середовища (наприклад, надзвичайно великі за площами поширення лісові пожежі, катастрофічне затоплення місцевості, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, що обмежує або виключає можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах тощо).
Спричинити перелічені наслідки може застосування: а) зброї масового знищення; б) небезпечної зброї невибіркової дії, наприклад запалювальної; в) геофізичних методів; г) метеорологічних методів.
Злочин є закінченим: а) у перших двох його формах – з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення екологічної катастрофи, конкретними різновидами якої є масове знищення рослинного або тваринного світу і отруєння атмосфери або водних ресурсів (матеріальний склад); б) у третій формі – сформульований як формальний: злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, якими створюється загроза спричинення екологічної катастрофи.
Суб’єкт Екоциду – загальний (фізична осудна особа з 16-річного віку).
Суб’єктивна сторона Злочину характеризується прямим умислом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)