Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 43
1. Специфічні прояви співучасті (ексцес виконавця, посереднє виконання злочину, співучасть у злочині зі спеціальним суб’єктом, провокація злочину, невдалі організація, пособництво чи підбурювання до злочину, добровільна відмова співучасників від доведення злочину до кінця)
Посереднє виконавство – це коли виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об’єктивну сторону злочину або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу частину дій вчиняє особа, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. Суб’єкт, який використовує для досягнення своїй цілей названих осіб, відповідає як виконавець злочину без посилання на ст. 27 КК.
Співвиконавство у злочинах зі спеціальним суб’єктом можливе тільки як спільна протиправна діяльність декількох спеціальних суб’єктів. Якщо ж поряд з указаним у законі виконавцем об’єктивну сторону цього злочину виконує інша особа, яка не відповідає ознакам спеціального суб’єкта, то вона розглядається як пособник. Тобто, виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб’єкт, а як організатор, підбурювач, пособник можуть виступати й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта.
Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.
Ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема на кваліфікацію дії виконавця.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
Невдале підбурювання має місце там, де можливий (потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. У таких ситуаціях потенційний виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відповідають за готування до злочину, який вони бажали вчинити, – тобто за ч. 1 ст. 14 і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їхня діяльність із підшукування співучасників є не що інше, як готування до злочину, прямо зазначене у цій статті КК.
У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17 КК. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
У разі добровільної відмови будь-кого зі співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.
2. Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК)
Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом Злочину є безпека виробництва, тобто суспільні відносини, що забезпечують безпечні умови праці, випуск продукції, експлуатації певних підприємств, будівель та споруд, а також використання промислової продукції, і запобігають шкідливому впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів на індивідуально-невизначене коло громадян. Безпосередній об’єкт злочину – безпека праці, тобто стан умов праці, за якого виключено вплив на працюючих небезпечних і шкідливих факторів виробництва. Додатковими необхідними безпосередніми об’єктами злочину є здоров’я людини. Додаткові факультативні безпосередні об’єкти Злочину – життя людини, власність, довкілля. Потерпілими від злочину є тільки особи, які мають постійний чи тимчасовий зв’язок з певним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності (безпосередньо працюють, прибули у відрядження, на практику, стажування або діяльність яких пов’язана з цим виробництвом тощо). Особи, які не пов’язані із зазначеним виробництвом, не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину (представники контролюючих органів, замовники продукції чи послуг, особи, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації тощо).
Об’єктивна сторона Злочину (ч. 1 ст. 271 КК) передбачає: 1) діяння у формі порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю потерпілому; 3) причиновий зв’язок між указаними діянням і наслідками.
Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці – це різноманітні дії чи бездіяльність, ознаки яких визначаються змістом порушених норм (законів, постанов, інструкцій, положень, правил, наказів, розпоряджень тощо). Наприклад, це може бути допуск до роботи з обслуговування та ремонту електроустаткування без проведення інструктажу; незабезпечення працівників засобами індивідуального захисту; організація роботи на висоті під час грози тощо. Шкода здоров ‘ю потерпілого – це заподіяння особі середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.
Статтею 271 КК охоплюються порушення загальних правил охорони праці, тобто тих, які поширюються на всі галузі та види виробництва, стосуються всіх працівників і забезпечують безпеку осіб, пов’язаних з виробництвом. Такі правила передбачені: Законами України “Про охорону праці” (в редакції від 21 листопада 2002 р.), “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 р., “Про пожежну безпеку” від 17 грудня
1993 р., “Про пестициди і агрохімікати” від 2 березня 1995 р., “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” (в редакції від 3 березня 1998 р.); Кодексом законів про працю України, постановами КМ України, відомчими нормативно-правовими актами (інструкціями, положеннями, правилами), а також нормативними актами підприємств, установ, організацій (накази, розпорядження керівників з питань охорони праці) тощо. Порушення спеціальних правил безпеки, які стосуються виконання робіт з підвищеною небезпекою, діють на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; порушення правил ядерної або радіаційної безпеки, безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд статтею 271 КК не охоплюються та потребують кваліфікації відповідно за статтями 272-275 КК.
Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 12 червня 2009 р. “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва”.
Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (матеріальний склад).
Суб’єкт злочину – спеціальний, тобто службова особа підприємства, установи, організації або громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності, на яких покладено обов’язки з дотримання правил охорони праці.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю щодо наслідків. Саме порушення може бути умисним або необережним.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 271 КК) є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.
Загибель людей – це випадки смерті однієї або кількох осіб. Інші тяжкі наслідки – це випадки заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, шкоди у великих розмірах підприємству, установі, організації чи громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)