Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 69
1. Правова характеристика громадських робіт
Громадські роботи – покарання, яке в полягає в тому, що особа примусово залучається до суспільно корисних робіт.
У переліку видів покарання (ст. 51 КК) вважаються більш м’яким, ніж виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, обмеження або позбавлення волі.
Змістом цього виду покарання є покладення на засудженого трудового зобов’язання, від кількості, характеру і умов якого він ухилятися не має права.
У ст. 55 КК передбачаються Ознаки такого покарання: Роботи безоплатні; роботи суспільно-корисні; виконуються засудженим у вільний від роботи чи навчання час та не більше як чотири години на день.
Такий вид покарання є лише основним. Строк громадських робіт передбачений у кількості від 60 до 240 годин, що складає 7,5-30 повноцінних восьмигодинних робочих днів, або від 15 до 60 чотирьохгодинних робочих днів.
Місце громадських робіт визначається органами місцевого самоврядування, на які покладається: Відповідальність за додержання правил безпеки проведення робіт; створення певних умов для їх виконання; надання можливостей для відбування цього покарання засудженим у безпосередній близькості від місця його основної роботи, навчання або місця проживання; контроль за виконанням засудженим доручених робіт, облік проведеної роботи, повідомлення спеціальних органів по виконанню судових рішень в кримінальних справах про хід виконання робіт та поведінку засудженого.
Засуджені до громадських робіт повинні виконувати такі умови:
– додержуватися правил внутрішнього розпорядку організацій, де відбувають покарання;
– добросовісно відноситись до трудових обов’язків;
– працювати на зазначених для них об’єктах та відробити визначений судом строк;
– інформувати органи, на яких покладено виконання вироків, про зміну місця проживання та основної роботи тощо.
Не призначаються громадські роботи відносно: Інвалідів першої та другої груп; вагітних жінок; осіб, які досягли пенсійного віку; військовослужбовців строкової служби.
Громадські роботи призначаються судом, якщо вони вказані у відповідних санкціях статей Особливої частини Кодексу.
Вони можуть також призначатися у разі:
– заміни ними штрафу при неможливості його сплати (ст. 53 КК);
– призначення більш м’якого покарання, ніж те, що передбачене санкцією відповідної статті (ст. 69 КК);- заміни невідбутої частини покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на більш м’яке (ст. 82 КК);
– заміни покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі не більше 5 років на більш м’яке жінкам після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті (ч. 4 ст. 83);
– заміни на більш м’яке покарання на підставі закону про амністію або акта помилування (ст. 85 КК).
Звільнення від відбування громадських робіт можливе лише на підставі ст. 84 КК та 85 КК.
Ухилення від відбування громадських робіт тягне за собою притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК.
2. Провокація хабара (ст. 370 КК)
Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом Злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об’єкт Злочину – суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Предметом Злочину є хабар.
Об’єктивна сторона Злочину (ч. 1 ст. 370 КК) полягає у штучному створенні службовою особою обставин та умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав чи взяв хабара.
Провокація хабара є спеціальним видом підбурювання до вчинення злочину а саме, до давання або до одержання хабара. З цього випливає, що закон вказує на дві форми цього злочину: 1) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють пропонування хабара; 2) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють одержання хабара. Способи провокації, які провокатор обирає для досягнення своєї мети (приміром, поради, натяки, рекомендації одержати від будь-кого хабар чи дати його кому-небудь тощо), для кваліфікації значення не мають. Злочин може бути вчинено провокатором (службовою особою) особисто або через інших службових осіб чи громадян.
Факт давання або одержання хабара у зв’язку з провокацією не виключає відповідальності того, хто дав або одержав хабар. Якщо з метою провокації службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбуривши до цього того, хто дав чи одержав хабар, або посприявши йому у цьому, її дії слід розцінювати і як співучасть у хабарництві і додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 368 або 369 КК.
Правомірні дії, що вживаються для викриття хабарників, не є провокацією хабара (приміром, коли особа, в якої вимагається хабар, переда хабарнику незаконну матеріальну винагороду з відома працівників правоохоронних органів). Навпаки, при провокації злочинець сам викликає в інших намір вчинити злочин з метою їх викриття.
Злочин є закінченим з моменту вчинення передбачених протиправних дій, незалежно від того, чи було передано або одержано хабар (формальний склад).
Суб’єкт Злочину – спеціальний (тільки службова особа).
Суб’єктивна сторона Злочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що її дії носять провокаційний характер стосовно іншої особи, яку вона провокує на одержання чи давання хабара, і бажає вчинити такі дії.
Кваліфікуючою ознакою Злочину (ч. 2 ст. 370 КК) є вчинення провокації хабара службовою особою правоохоронного органу.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)