Країнознавство – Мальська М. П. – 6.2. Методи дослідження мережі розселення країни
Одним з основних методів дослідження мережі розселення країни є дослідження фіксованого на визначений момент часу розподілу населених пунктів по території. Населений пункт (поселення) – це геопросторово цілісна і компактна концентрація населення разом із засобами його життєдіяльності, якими є місця постійного проживання населення, його праці і відпочинку, відтворення, суспільного проживання тощо. Досліджуючи моделі географії міст і розміщення населених пунктів, Б. Дж. Гарнер розглядає населені пункти як складну сукупність взаємозв’язків між людьми, у якій просторовий розподіл людської діяльності відображає упорядковане пристосування до фактора відстані.
Усі поселення поділяють на статичні та динамічні. Статичними є більшість поселень світу. Вони мають незмінне, стабільне географічне розташування. Динамічними є тимчасові поселення кочівних груп населення, морські платформи, космічні станції з екіпажем, підводні судна, де люди живуть протягом декількох місяців.
Населення розміщується дуже нерівномірно: близько 70% усіх людей проживає на 7% суходолу. Практично неосвоєні людьми 15% суходолу. Звичайно, на розміщення населення впливають природні умови. Неосвоєні або слабо освоєні регіони – це насамперед території з екстремальними природними умовами. Проте, в кінцевому підсумку, розміщення населення визначається насамперед розміщенням виробництва.
Протягом усієї історії людської цивілізації на розселення людей дуже впливає тяжіння до транспортних і торгових шляхів. Нерівномірність розташування населення зумовлена природними умовами, особливостями демографічного розвитку, історичними особливостями заселення території та господарською діяльністю.
На розміщення населення, а також на його кількість і склад сильно впливають міграції. Міграції населення (від лат. migratio – переселення) – переміщення людей, пов’язані зі зміною місця проживання, задоволення потреби у праці чи духовних потреб. Міграції бувають зовнішні і внутрішні. Зовнішні міграції поділяють на еміграцію (від лат. emigro – виселятися) – виїзд громадян зі своєї країни до іншої на постійне проживання або на тривалий термін – та імміграцію (від лат. immigro – вселятися) – в’їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання. Визначають сальдо зовнішніх міграцій: позитивне, коли еміграція перевищує імміграцію та негативне, коли імміграція більша, ніж еміграція.
Виділяють такі види міграції: Постійну (безповоротну), пов’язану зі зміною місця проживання; Циклічну та епізодичну.
Циклічна (поворотна) міграція має форми: маятникової, або човникової (щоденне просторове переміщення людей між населеними пунктами з обов’язковим поверненням до вихідного поселення) і періодичної (з тижневими, місячними, сезонними, річними чи навіть кількарічними циклами). Епізодична міграція охоплює одноразові поїздки в інші місця (відрядження, експедиції, рекреації тощо).
За причинами виникнення виділяють такі міграції: соціально-економічні, які пов’язані з пошуком роботи, намаганням покращити житлові умови; політичні, зумовлені расовими, релігійними, етнічними проблемами чи політичними переслідуваннями; військові, зумовлені веденням військових дій і намаганням населення уникнути небезпеки; екологічні, зумовлені екологічними катастрофами, або зміною природних умов і неможливістю вести звичний спосіб життя.
Люди, як писав М. Баранський, – не перелітні птахи, і їхнє переселення пояснюється не біологічними, а суспільними законами. Головна причина міграцій – економічна, але їх зумовлюють також політичні, національні, релігійні та інші причини.
Просторові переміщення людей завжди зумовлені зміною соціального статусу. Отже, міграція є складним соціально-демографічним процесом, що впливає на перерозподіл трудових ресурсів, сприяючи економічному прогресу завдяки більш повному використанню працересурсного потенціалу.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)