Історія вчень про державу і право – Мироненко О. М. – Моріс Оріу (1856-1929)
Французький правознавець, основоположник інституціоналізму. Він займався дослідженням питання державного та адміністративного права. Під впливом концепції “інтерпсихології” французького соціолога Габріеля Тарда (1843-1904) і критичного осмислення формально-юридичного підходу до вивчення держави М. Оріу створив реалістичнішу теорію держави. У праці “Основи публічного права” (1910) він розглядав державу як об’єктивно існуючий соціальний інститут, що характеризується стабільністю і довготривалістю. Ця стабільність грунтується на динамічній рівновазі між “усталеним” правом і новим, яке формує діяльність публічної влади. У сучасних державах ця рівновага виражається у дотриманні “владних витоків права”. У такий спосіб, на думку Оріу, здійснюється “правове самообмеження” держави.
Держава як соціальний інститут – це цілісна одиниця, яка включає загальну ідею як силу, що спрямовує (індивідуальна свобода, справедливість), національну колективну спільність (громадянське суспільство), яка формується історично, суверенну владу і правопорядок. Поняття “держава”, запропоноване Оріу, “синтетичне”, оскільки охоплює ідеальний, історичний, соціологічний і юридичний аспекти. Правознавець зазначав в “Основах публічного права”, що в повному розумінні поняття “держава” можна застосовувати лише тоді, коли нація організувалась у громадянське суспільство, тобто коли політична влада відокремилась від приватної власності і набула ознак публічної влади.
М. Оріу критикував договірну теорію держави Ж.-Ж. Руссо. Концепції держави як наслідку суспільного договору він протиставив концепцію держави як соціального інституту. До інститутів з провідною ідеєю, організацією влади Оріу зараховував не тільки державу, а й торгові спілки, профспілки тощо, заклавши цим самим основи концепцій плюралістичної демократії.
Інституціоналізм Оріу вплинув на думку багатьох західних правознавців XX ст. (Ж.-С. Ренар, Р. Сменд, Ж. Бюрдо). Праці з публічного права, у яких він порушував фундаментальні питання логічних і правових основ держави, відіграли важливу роль у розвитку французької політико-правової думки. М. Оріу вважають спеціалістом у сфері адміністративного права. Протягом сорока років він коментував рішення Державної ради – вищої судової інстанції з адміністративних справ у Франції.
Ідеологія націонал-соціалізму
Націонал-соціалізм, або нацизм, є радикальною реакційною політичною ідеологією і практикою тоталітарного панування та зовнішньої агресії, що сформувалася на основі німецького фашизму і постала як правоконсервативна реакція певних верств німецького суспільства на наслідки Першої світової війни та кризові процеси в країні у післявоєнний період. Націонал-соціалізм виробив особливий тип нацистської ідеології, що втілював конгломерат ідей державного соціалізму, етатизму, націоналізму, расизму, мілітаризму. Його ідеологія реалізувалася у практиці всеохопної партійно-державної диктатури в Німеччині 1933-1945 р. Нацисти широко використовували різноманітні антиправові засоби, у т. ч. терор проти політичних противників. Розпочавши Другу світову війну, вони грубо порушили міжнародно-правові норми ведення війни: жорстоко розправлялися з мирним населенням, застосовували геноцид щодо євреїв, слов’ян та інших “неарійських” народів.
Головним ідеологом нацистської політики був Адольф Гітлер (1889-1945), який у книзі “Моя боротьба” обгрунтовував ідеї зверхності арійської раси (насамперед німців) над іншими народами, проповідував культ сили, ненависть до інших народів, закликав німецький народ до боротьби за розширення “життєвого простору”. Основною ідеєю цієї книги було пропагування реваншистської війни як сатисфакції за поразку Німеччини у Першій світовій війні. Гітлер заявляв, що народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, бо “хто хоче жити, той бореться, а хто не хоче в цьому світі безкінечно змагатися, не заслуговує права на життя “.
Націонал-соціалізм як крайній різновид фашизму (порівняно з італійським, іспанським та ін.) сформувався на ідеях расової та національної винятковості, антисемітизму.
Представники цього ідейно-політичного напряму заперечували цінності демократії і лібералізму як такі, що розбурхують давні інстинкти людини і стоять на заваді досягненню єдності нації. Ідеалом суспільного ладу була тоталітарна держава з її безмежними можливостями щодо всеосяжного контролю за діяльністю людини і суспільства.
Теоретики німецького фашизму вибудували свою ідеологію на пріоритеті соціальних і політичних прав арійської раси. Відповідно до цього було проголошено расово-етнічну теорію, згідно з якою виділяли народи “культуро-творчі” (німці, англійці, північні європейські народи), “культуропідтримуючі” (слов’яни і жителі деяких держав Сходу та Латинської Америки) та “культуроруйнівні” (негри, євреї, цигани). Державі відводили другорядну роль. Чільне місце посідала раса, захист цілісності якої виправдовував і передбачав політику експансіонізму, дискримінації і терору. Вищим принципом соціального мислення проголошували віру в безумовну правоту авторитета, що спричинило зародження культу особи А. Гітлера. Водночас освячували централізовану бюрократичну ієрархію, обгрунтовували постулати, згідно з якими чим вища інстанція в бюрократичній ієрархії, тим більше вона може претендувати на абсолютну істину.
Значний вплив на формування ідеології націонал-соціалізму поряд з ідеями Й.-Г. Фіхте, Ж.-А. де Гобіно, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Г. Трейчке мали ідеї німецького державознавця і консервативного мислителя Карла Шмітта (1888- 1985). Він сформулював концепцію “тотальної держави”, покликаної утверджувати єдність нації-держави, що грунтується на прагненні народу до раціональної цілісності. Тотальна держава, на думку вченого, відновлює розірвану епохою Просвітництва єдність метафізичного й політичного, державного і сакрального, громадянського й етичного.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)