Історія вчень про державу і право – Мироненко О. М. – Етап формування філософського підходу до державно-правових і політичних процесів
Він припадає на творчість “семи мудреців” (кінець VII – початок VI ст. до н. е.), Піфагора, Геракліта, Демокріта.
“Сім мудреців”. До них зараховують групу давньогрецьких мислителів (переважно державних діячів і найдавніших законодавців), яким належить пріоритет у формулюванні раціональних, світських за своїм змістом правил, логічних та етичних принципів державного управління і законотворення, що стали першими цеглинками у фундаменті майбутніх право – і державознавчих доктрин. Число “7”, найвірогідніше, зумовлене особливою роллю, яку йому надавали у давніх астрології, астрономії, релігієзнавстві практично у всіх народів. Тому “сімка” мудреців як своєрідний синтез давніх міфологем і конкретних історичних осіб у давніх грецьких істориків і філософів відрізняється за своїм персональним складом і охоплює 17 імен. Найчастіше до списків “сімки” зараховували перших державних діячів-реформаторів, виборних егімнетів (тиранів) або архонтів (демократів), суддів, законодавців, радників ефо-рів: Клеобул з Лінда (о. Родос), Солон з Афін, Хілон із Спарти, Фалес із Мілету, Піттак із Мітілени (о. Лесбос), Біант із Прієни (західне узбережжя Малої Азії), Періандр із Коринфа, Леофант з Ефесу, Піфагор із Самосу, Місон із Хени, Ферекід з о. Сірос та ін.
“Сім мудреців” формулювали свої політико-правові чи етичні (як правило, імперативні) сентенції, максими у стислих афоризмах (гномах), які швидко поширювались по всій Елладі: “Хто хоче правити спокійно, хай охороняє себе не списами, а загальною любов’ю”, “Демократія краще тиранії”, “Правитель боїться залишити владу, тому що для нього загрозливе і зречення, і повалення”, “Насолоди смертні, чесноти безсмертні”, “Карай не тільки за злочин, а й за намір його здійснити” (Періандр); “Добропорядності норову тримайся вірніше клятви”, “Навчившись підпорядкуванню, навчишся управляти”, “Закони – це павутиння: безсилого і легкого вони витримають, великий їх розірве і вирветься”, “Не винось вироку, не вислухавши обох сторін”, “Хто для багатьох страшний, той сам повинен багатьох боятися”, “Рівність війну не породжує”, “Закони повинні діяти 100 років”, “Царює лише той, хто найсильніший”, “Беззаконня – найбільше зло”, “У судді не сідай, а то станеш ворогом звинувачуваному”, “Нічого поза мірою”, “Слово – образ справи” (Солон); “Міра краще над усе”, “Чесноті – свій, пороку – чужий”, “До несправедливості відчувай ненависть”, “Силою не роби нічого”, “У достатку не заносся, у нестачі не принижуйся” (Клеобул); “Не погрожуй вільним, нема на те права”, “Язик твій хай не обганяє розуму”, “Пізнай самого себе”, “Не бажай неможливого”, “Підпорядковуйся законам” (Хілон); “Незбагачуйся нечесним шляхом”, “Не пишайся зовнішністю, а стань прекрасним справами”, “Вчи і вчись кращому” , “Дотримуйся міри”, “Не роби сам того, що засуджуєш в інших” (Фалес); “Бережи благочестя, виховання, розум, правдивість, вірність, досвідченість, вправність, сумлінність, господарність, майстерність”, “Тяжко бути хорошим “, “Перемоги повинні бути безкровними”, “Людину показує влада” (Піттак); “Бери переконаннями, а не силою”, “Розмовляй доречно”, “Слухай побільше”, “Більшість – зло”, “Думай, що робиш”, “Поміркованість – люби”, “Найбільше багатство – нічого не бажати” (Біант)та ін.
Отже, зусиллями “семи мудреців” було створено чи не найперший у світовій правовій і політичній думці кодекс правил державного управління, досягнення полісної єдності, політичного компромісу, принципів законотворення, взаємозв’язку справедливості і права з акцентом на дотриманні міри, “золотої середини”, стабільності законів, доброчесності і справедливості державних правителів. Піттака вважають видавцем перших писаних законів. За твердженням Арістотеля, саме із “семи мудреців”, особливо Солона, “почалась демократія”, державне реформування “владою закону, шляхом поєднання сили з правом”, прийняття всезагальних законів, у яких вже проглядався елемент рівності, тобто поки що захисту “і простого, і знатного”. Справу “мудреців” продовжили Піфагор, Геракліт, Демокріт та інші мислителі.
Піфагор (580/570-500/490 до н. е.). У контексті розвитку світової державно-правової думки глибокими є політико-правові погляди філософа, математика Піфагора. Його заслуги є незаперечними у багатьох галузях науки. Саме Піфагор впровадив у світову суспільну думку поняття “наука” (так назвав геометрію); “теорія” (як умогляд, споглядання любителів мудрості); “філософія” (у баченні Піфагора софами, тобто мудрецями, можуть бути тільки божества, а люди, які присвятили життя спостереженню, дослідженню природи речей і пізнанню істини, – це не більше як “любомудри”, тобто філософи, до яких він зараховував і себе); “космос” як краса, структурно-організоване і упорядковане ціле; “гармонія сфер” (у небі він налічував їх десять); “протилежність” (як двоїстість, начало всіх речей, їх теж десять: межа і безмежність, праве і ліве, пряме і криве, добро і зло, світло і темінь) та ін.
Донині точаться суперечки щодо перших теоретичних розробок та визначень Піфагором сутності права як рівної міри нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів; чеснот як найдосконалішої гармонії; справедливості як “воздаяння рівним іншому” з дотриманням при цьому “належної міри”; власне “належної міри” як шляху до формування ідеї рівної міри права; рівності як міри, належного, слушного для кожного окремого випадку, а належного і слушного, у свою чергу, – як найціннішого із системи цінностей, найвищого у шкалі таких цінностей, того, що виходить від влади богів і реалізується у праві, державному устрої, встановлених державою законах, справедливості та правосудді.
Торжество справедливих (“хороших”) законів, беззаперечна повага до них (після поваги до богів і демонів) за переконаннями, а не шляхом омани чи хитрощів, повна законослухняність як найвища чеснота – основні умови благополуччя будь-якого поліса. У правилі Піфагора “зберігати вірність батьківським звичаям і встановленням, навіть якщо вони трохи гірші від встановлень інших полісів, бо легковажна відмова від існуючих законів і схильність до нововведень аж ніяк не корисні і не є порятунком” криється джерело майбутнього юридичного консерватизму чи навіть традиціоналізму.
Піфагор був сильною і політично амбітною особистістю в історії державознавства і політичної думки. Створений ним Піфагорійський союз (гетерія) (“Велика Греція”) є водночас і оригінальним державним утворенням, і релігійним братством, і політичною організацією (партія “освячених”), і філософською школою. Стрижнем союзу та підтримуваного у ньому правопорядку (“піфагорійського способу життя” з численними культовими забобонами) були закони і правила самого Піфагора, яких дотримувалися громадяни, як Божих заповідей.
Основним гаслом піфагорійців став припис Піфагора “у друзів все спільне”. Тобто він задовго до Платона порушив проблему усуспільнення власності. її доповнювали ще одна формула Піфагора – “дружба є рівність” – і неодноразові спроби переконати мешканців Великої Греції”володіти в дружбі всім гуртом, без його поділу”. Однак практично до “друзів” належали тільки учні Піфагора, а до союзу приймали лише осіб чоловічої статі із знатних сімей після відповідних іспитів. Це гасло підривала жорстка ієрархія у внутрішній організації, тобто виокремлення своєрідних замкнених станів навіть серед еліти: “акусматиків”, чи “ексотериків” (тих, хто дотримувався раз і назавжди вивчених приписів, догм, правил, тобто “акусмів”), та “математиків”, чи “есотериків” (безпосередніх теоретиків-споглядачів, тобто науковців). Обидва стани претендували на верховенство у союзі, дедалі більше ворогуючи між собою, що врешті-решт і призвело до загибелі державного утворення (гетерії).
Отже, політико-правовим ідеалом Піфагора був режим, наближений до аристократичної форми правління. Твердження про те, що він був прихильником панування знаті над демосом, є спірним, оскільки суперечить формулам мислителя про усуспільнення майна, необхідність творити добро, справедливість, дотримуватись рівності, пропорційності, симетрії, гармонії, помірності у споживанні, злагоди у відносинах начальників і підлеглих тощо. Людина, за його переконанням, не може існувати без управління нею зверху. Однак будь-який управлінець має втілювати найвищу мораль, інтелект, мужність, силу, розум. Зло, вважав Піфагор, безмежне, добро – обмежене. Найгірші із зол – дисгармонія, безпорядок, асиметрія, анархія.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)