Історія України – Юрій М. Ф. – 3.Окупаційний режим

Рух опору. Влітку 1942 р., після того як німецько-фашистські війська перейшли у наступ у Криму та Донбасі, вся територія України опинилась в окупали’.

Територія України була розподілена на кілька окупаційних зон: Рейхскомісаріат Україна (центр – м. Рівне); Галичину віднесено до польського генерал-губернаторства; Бессарабію, Буковину. Центр – м. Одеса) передано Румуни; решта територій (на Лівобережжі) керувалася військовою адміністрацією.

Нацисти розглядали Україну як “лебенсраум” (“життєвий простір”) для німецького народу. Українці підлягали частковому знищенню. На примусові роботи до Німеччини було вивезено до 2,3 млн чол. З України вивозилося устаткування заводів і фабрик, рухомий Склад залізниць, сировина й матеріали, зерно й худоба, навіть український чорнозем.

Відразу після, приходу німців в Україні почав діяти підпільний рух (працювали підпільні організації більшовиків, ОУН, польського підпілля).

Партизани в основному зосереджувались у лісах. Волині, болотах Полісся та Карпатах. Одним із перших партизанських загонів українських націоналістів був загін “Польська Січ”, організований у 1941 р. Тарасом Боровцем ( псевдонім – Бульба). Влітку 1942 року “Польська Січ” почала активні воєнні дід проти окупантів. На прикінці 1942 р. – на початку 1943 р. у ній налічувалося близько 5-6 тисяч бійців. Головним районом дислокації загону були околиці міста Сарни. Дещо пізніше створили свої загони члени ОУН. Невдовзі вони, об’єднавшись з “Польською Січчю”, створили Українську повстанську армію (УПА).

. На Волині також діяли загони польської підпільної Армії. Крайової (АК), т. з. 27-ма дивізія АК.

Незабаром після нападу Німеччини КП(б)У почала організовувати в тилу ворогів підпільні організації. У жовтні 1942 р. для керівництва підпіллям було утворено нелегальний ЦК КП(б)У, в областях, ще починаючи з літа 1941 р., діяли підпільні обкоми. Одним з найбільш відомих керівників підпілля був Олексій Федоров (з вересня 1941 р. – перший секретар Чернігівського, з липня 1943 р. – Волинського підпільного обкомів).

З літа 1942 р. партизанським рухом з-за лиш фронту керував Український штаб партизанського руху (начальник штабу – генерал Тимофій Строкач). За його наказом деякі партизанські з’єднання у

1942 -1943 рр. здійснили рейди на Правобережну Україну. До найвідоміших радянських командирів з’єднань належали Сидір Ковпак (пізніше Петро Вершигора очолив партизанську дивізію імені Ковпака), Олександр Сабуров, Олексій Федоров.

Чвари й відкриті конфлікти між силами антифашистського опору призводили до невиправданих жертв. Так, у 1942-1943 рр. не менше 80 тисяч мирних громадян загинуло на Волині в ході справжньої польсько-української різанини, яку розгорнули з різних боків УПА та АК. Сутички з УПА відбувались під час рейдів радянських партизан по західноукраїнських землях (хоча під час Карпатського рейду Ковпака мали місце плідні їхні контакти).

4. Початок визволення України

19 листопада 1942 р. під Сталінградом Червона Армія почала контрнаступ, який закінчився оточенням З 30-тисячного угрупування ворожих військ. 2 л ю того 1943 р. 6-та армія під командуванням генерал-фельдмаршала.

Наступ розгорнувся на значній ділянці фронту. В ході цього наступу почалося визволення території України. 18 грудня 1942 р. військами 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала Кузнецова було звільнено перший населений пункт України-село Півнівка Міловського району Ворошиловградської області (нині Луганської).

На початку 1943 р. Червона Армія наступала на широкому фронті (1600 км). Першим серед обласних центрів УРСР був визволений Ворошиловград (Луганськ). 16 лютого було визволено місто Харків’. Наприкінці і лютого точилися особливо жорстокі бої за Донбас. На вузькій ділянці фронту німці зосередили 25 дивізій і перейшли до контрнаступу, який тривав до кінця березня.

Водночас бойові дії з новою силою розгорнулися в районі Харкова. Німці сформували дві великі танкові групи: одну – в районі на північний захід від Краснограда, другу — в районі Красноармійського. Удар семи танкових і моторизованих дивізій ворога у фланги й тил 6-їарміїта групи військ під командуванням Попова, що був завданий 19^лзютого, змусив частини Червоної Армії відступити. 16 березня було залишено Харків.

Лютнево-березневі бої засвідчили, що ворог має великі сили, а командування Червоної Армії недооцінило можливості супротивника. Він знову перехопив стратегічну ініціативу, проте вже незабаром, у боях на Курській дузі, німецькі війська зазнають відчутної поразки. Курська битва (5 липня – 23-серпня була однією з вирішальних у війні. В її ході радянські війська розгромили 30 дивізій вермахта.

Ця перемога створила умови для широкомасштабного наступу. Війська Степового фронту 23 серпня 1943 р. почали штурм Харкова, його нарешті остаточно було визволено. Війська Центрального фронту форсували Десну й 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового фронту, вересня – Полтаву.

Після шаленої артпідготовки оборона противника у Донбасі на р. Міус була прорвана. 8 вересня війська Південно-Західного фронту під командуванням Родіона Малиновського визволили Сталіно (нині Донецьк). 22 вересня завершилось очищення всього Донбасу. Війська Південного фронту під Командуванням Федора Толбухіна визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя. Частини Воронезького фронту під командуванням Миколи Ватутіна визволили Суми та вийшли до Дніпра в районі Переяслав-Хмельницького.

Визволивши сільськогосподарські райони Лівобережної України й промисловий комплекс Донбасу, в другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кіломет-ровому фронті. Твердячи, що на берегах Дніпра вирішується доля

Німеччини, гітлерівці намагалися підготувати тут рубежі, щоб тримати стратегічну оборону.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія України – Юрій М. Ф. – 3.Окупаційний режим