Історія України – Литвин В. М. – Контрреволюційні сили в Україні
Складовою революції “знизу” був контрреволюційний потік, представлений вірнопідданськими монархічними силами. Об’єктивно контрреволюційні сили були спрямовані проти виклику модернізації суспільства, на консервацію політичних структур традиційного суспільства. Реакційний характер мала ідеологія контрреволюційного табору, основними постулатами якої були монархізм, великодержавний шовінізм та войовнича ксенофобія, представлена лозунгом “Росія для росіян”.
Основною силою контрреволюційного табору були дрібні службовці, прикажчики, відставні поліцейські чини, розорені дворяни, кримінальні елементи. До контрреволюційних сил належали робітники та селяни з монархічно орієнтованою свідомістю.
В періоди революційного піднесення контрреволюційний рух набував найагресивніших форм у вигляді єврейських погромів. В Україні, де проходила “смуга осілості” єврейського населення, ці погроми набували небачених масштабів і жорстокості. Пік єврейських погромів припадає на жовтень 1905 р. – період жовтнево-листопадового піднесення революції “знизу” і паралічу державної влади, сил порядку.
В жовтні 1905 р. в Одесі євреї-анархісти кинули у вірнопідданську процесію 3 бомби, спровокувавши жорстокі погроми євреїв у місті. У ході погромів 800 осіб загинуло і 5000 отримали поранення. Тоді ж почалися єврейські погроми в Києві, під час яких загинуло 608 осіб, а 301 – поранено. Після цього хвиля єврейських погромів прокотилася по всіх українських губерніях Російської імперії. Погроми мали не лише антисемітський характер, вони були спрямовані проти радикальної інтелігенції, студентів, земських діячів.
На хвилі піднесення революції восени 1905 р. виникає найпотужніша консолідована контрреволюційна сила “Союз русского народа”, яку називали ще “чорною сотнею”. Чорносотенний рух фінансувався поліцією, Міністерством внутрішніх справ. Йому також протегували члени царської фамілії та сам Микола II. На відміну від попередніх монархічних угруповань дореволюційної і революційної доби, що мали елітарний характер, “Союз русского народа” був здебільшого плебейською організацією. Для чорносотенного руху притаманні були “галасливий монархізм”, масові вірнопідданські маніфестації з іконами та портретами царя, хуліганські вчинки, зв’язки зі злочинними елементами, підкуп їх поліцією. Всього в лавах цієї організації налічувалось близько 400 тис. членів, з них в Україні – 190 тис.
Голова Одеського відділення “Союза русского народа” граф О. Коновніцин в листі до царя сформулював політичну платформу чорносотенного руху, що зводилася до принципового неприйняття елементів парламентаризму і політичних свобод, до збереження архаїчної політичної системи – самодержавства.
В листопаді 1907 р. стався розкол “Союза”, внаслідок чого виникла ще одна монархічна організація “Русского народа союз имени Михаила Архангела”, яку очолив В. Пуришкевич. У ній налічувалося близько 20 тис. осіб. Ідеологічна платформа організації вкладалася у формулу “єдина, соборна і неподільна Росія на чолі з монархом”.
Губернські й великі міста в Україні були центрами чорносотенної пропаганди. Видавалося близько 50 чорносотенних, монархічних видань: “Киевлянин”, “Киев”, “Киевская дубинка”, “За царя и родину”, “Южный боян”, “Вестник Союза русского народа”, “Вестник Русского народного союза имени Михаила Архангела”, “Русское знамя”, “Земщина” тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)