Історія України – Литвин В. М. – Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України
На рубежі XIX-XX ст. набуває темпів процес політизації українського руху, що було пов’язано із виникненням українських політичних партій. Перша політична партія в Наддніпрянській Україні – Революційна українська партія (РУП) – була заснована на зборах студентських громад у Харкові в лютому 1900 р. Ініціаторами створення виступала т. зв. Рада чотирьох у складі ватажків студентського руху Д. Антоновича. Б. Камінського, Л. Мацієвича, М. Русова. Організаційною основою партії були “Вільні громади” – регіональні осередки в Харкові, Полтаві, Києві, Чернігові, Одесі, північні комітети в Петербурзі, Москві.
Ні програми, ні статуту РУП не мала. Політичним її маніфестом стала написана харківським юристом Миколою Міхновським брошура “Самостійна Україна”, що була видана у Львові в 1900 р.
Цей документ свідчить, що перша політична партія в Східній Україні стояла на позиціях національної ідеології у формі самостійництва. Під кутом зору теорії націй автор “Самостійної України” обгрунтовує ідею самостійності державної незалежності і проголошує кінцеву мету політичної боротьби українського народу: створення міцної і незалежної Української держави, що закарбовано у ключовій формулі самостійницької ідеології – “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі”.
Другим найважливішим постулатом програмного документа руховців є теоретичне та історичне обгрунтування ролі української інтелігенції у досягненні незалежності Української держави. Під словом “інтелігенція” М. Міхновський розуміє верхні, освічені, культурні стани українського суспільства, що мають “органічні зв’язки з українською нацією” і “є заступником українського народу”, єдиною “свідомою частиною української нації”.
В грудні 1902 р. в Києві був організований І з’їзд РУП, на якому остаточно оформилася організаційна структура, були обрані керівні органи партії: ЦК, Закордонний комітет, Редакційний комітет. До Центрального комітету РУП з’їздом були обрані Д. Антонович, В. Винниченко, Є. Голіцинський. Тоді ж відбувся і перший розкол РУП: через ідейні протиріччя вийшла група М. Міхновського.
На II з’їзді РУП у 1905 p., коли перемогли “автономісти” на чолі з М. Поршем і була прийнята програма партії під впливом подій революції
1905 р., партія змінила назву і стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП).
У 1902 р. група М. Міхновського та близькі до неї політичні гуртки створили нову політичну організацію – Українську народну партію (УНП). В укладеній 1906 р. Міхновським програмі УНП було засадничо поєднано національну ідею з соціалістичною. Якщо РУП виступала як партія інтелігенції, то УНП була робітничою партією — “партією робітницької маси українського народу”. На перший план автор програми ставить соціалістичний ідеал: “Українська Народна партія визнає соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український і інший народи, знищити визиск, безправ’я, знищити сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні”. Стратегічна мета УНП – завоювання політичної влади в Україні, створення незалежної Української республіки.
У 1904 р. внаслідок другого розколу РУП з її надр вийшла “Українська соціал-демократична спілка”. Засновниками її були члени Закордонного комітету РУП – М. Меленевський та О. Скоропис-Йолтуховський, П. Канівець, М. Ткаченко. У 1905 р. на правах внутрішньої автономії вона влилася як регіональна організація до меншовицької фракції РСДРП.
Основним завданням “Спілки” була організація пролетаріату, “який розмовляє українською мовою”. За статутом структура її будувалася на засадах “демократичного централізму” та визнання “партійної програми РСДРП”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)