Історія України – Литвин В. М. – Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір
Наприкінці жовтня 1658 р. російські війська під командою воєводи Ромодановського вдерлися в Україну. Оскільки на Лівобережжі козацькі полки напередодні зими були розпушені по домівках, воєводі вдалося дуже швидко оволодіти Говтвою, Миргородом, Лубнами та іншими містами. Незважаючи на присутність в обозі Ромодановського представників анти гетьманської опозиції, російські війська поводять себе як на цілковито ворожій землі. Від їх рук зазнають пограбувань і знищень цілий ряд населених пунктів і навіть православний Лубенський Мгарський монастир.
Жорстокі бої розгортаються під Ппритиком і Варвою, де відсіч Ромо-дановському організовують наказний гетьман Григорій Гуляницький, полковники Петро Дорошенко, Оникій Силич та генеральний обозний Іван Скоробагатько. Не зумівши здолати козацькі полки, перед наступом зими царський воєвода виводить свої війська на прикордонну з Бєлгородшиною територію, завершуючи таким чином першу фазу українсько-російської війни.
Після зимової перерви московське керівництво перекидає на український театр бойових дій просто таки величезну армію. За одними підрахунками, в розпорядженні князя О. М. Трубецького, котрому було доручено ведення війни з І. Виговським, було близько 100 тисяч вояків, за іншими – 150, а ще за іншими – 200 тисяч війська.
Вирушивши з Путивля на початку квітня 1659 р., по дорозі Трубецькой об’єднався з військами бєлгородського воєводи Ромодановського та проголошеного в обозі останнього наказним гетьманом України Івана Безпалого і на кінець місяця підійшов до Конотопа, де з військами засів Г. Гуляницький (всього близько 4 тисяч козаків). Останньому, незважаючи на катастрофічну недостачу людей, все ж вдалося організувати надзвичайно ефективну оборону міста, вдало поєднавши відбиття приступів зі сміливими й несподіваними власними вилазками.
Героїчна оборона Конотопа дала змогу гетьману Виговському мобілізувати сили. В його розпорядженні була символічна допомога від короля Речі Посполитої – близько 5 тисяч жовнірів під командою коронного обозного А. Потонького, а також козацькі полки та наймані загони молдаван, німців, поляків – загалом понад 55 тисяч війська. Крім того, на допомогу прибула кримська орда на чолі з ханом чисельністю близько 40 тисяч вояків. Саме цими силами Виговський завдав супротивнику нищівної поразки, змусивши Трубецького табором відходити до російського кордону. У боях під стінами Конотопа загинуло близько 4 тисяч козаків і 6 тисяч татар. Загальні втрати армії Трубецького склали від 40 до 55 тисяч вбитими і полоненими.
Незважаючи на військову перемогу, позиції Виговського в Україні невпинно слабшали. Початок було покладено вже повідомленням про умови, на яких польський сейм ратифікував угоду 1658 р. Ще більше авторитет Виговського впав під час виходу татарських орд з України. Адже, ясна річ, що, незважаючи на те, що основну масу ясиру цього разу ординці вивели з території Росії (у прикордонній смузі було розорено 18 міст із повітами, спалено близько 5 тисяч дворів і виведено до Криму понад 25 тисяч бранців), не уникнули трагічної долі й мешканці значних територій козацької України, через які проліг шлях Мехмед-Герея та його військ.
За таких умов варто лише було гетьману розпустити війська та повернутися з Лівобережжя до Чигирина, як цілий ряд впливових козацьких старшин Лівобережної України – переяславський полковник Тиміш Цицюра, ніжинський наказний полковник Василь Золотаренко, чернігівський полковник Оникій Силич – підняли антигетьманський заколот та звернулися до князя О. М. Трубецького по допомогу. Власне, їх заклик стосувався більшою мірою запрошення царського воєводи на українські землі, адже на початок осені 1659 р. владу гетьмана тут було ліквідовано.
На середину вересня 1659 р. в таборі поблизу містечка Германівна (нині село Обухівського р-ну Київської обл.) військова рада позбавила Виговського булави. Близько 23-24 вересня в Білій Церкві відбулася нова рада, яка гетьманом Війська Запорозького проголосила Юрія Хмельницького.
Прийшовши до влади, молодий Хмельницький зіткнувся з цілим рядом важливих і водночас вельми важких для розв’язання проблем. Передовсім необхідно було якимось чином залагоджувати зовнішньополітичні справи. Адже на Лівобережжя вступили закликані тамтешніми козацькими лідерами російські війська, яким вдалося поновити свій контроль над більшою частиною цього регіону. На Правобережжі, хоч і менш чисельні, стояли польські підрозділи, а, крім того, Україну ще й зв’язував з Річчю Посполитою унійний договір 1658 р. Непередбачуваною була й реакція кримського керівництва на повідомлення про відсторонення від гетьманства їхнього союзника Івана Виговського. Враховуючи складність геополітичних реалій, уряд Ю. Хмельницького намагається реалізовувати політику лавірування поміж Москвою та Варшавою, граючи на наявних у їхніх відносинах суперечностях.
Спираючись на досвід союзних відносин 1654-1657 рр. та намагаючись не повторити допущених помилок, старшина ретельно готується до українсько-російських переговорів і до їх початку виробляє свій проект – так звані Жердівські статті. В основній своїй масі вони повторювали положення українського проекту від 17 лютого 1654 р. Зроблені ж доповнення мали гарантувати суверенні права Гетьманату.
27 жовтня у Переяславі відбулася Генеральна рала, на якій князю О. Трубецькому, користуючись правом сильнішого, вдалося не лише відхилити проект, запропонований українською стороною, а й нав’язати цілий ряд положень, які суттєво обмежували український суверенітет у порівнянні з тими межами, що їх визначав договір 1654 р. Під виглядом так званих “Прежних статей” Богдана Хмельницького гетьману було нав’язано сфальшовані положення договору 1654 р. Зокрема, російська сторона змінила процедуру проведення гетьманської слекпії. Якщо раніше козацтво мало право вільного вибору й було зобов’язане лише інформувати царя про його результати, то відтепер для того, аби легітимізувати свою владу, новообраний гетьман повинен був обов’язково їхати в Москву, де цар мав вручити йому жалувану грамоту та гетьманські клейноди. Крім того, було внесено положення про підпорядкування українського духовенства московському патріарху. Було також заборонено зовнішньополітичну діяльність гетьманського уряду без відповідного на те указу.
Ще більше обмежували суверенітет України так звані “Нові статті Юрія Хмельницького”, що були укладені за результатами проведених у Переяславі переговорів. Ними гетьману заборонялося без дозволу царя починати війну чи укладати мир з будь-якою державою, надавати кому-небудь військову допомогу. Війську Запорозькому заборонялося без дозволу царя переобирати гетьмана, а гетьман не мав права позбавляти влади полковників і вищих козацьких старшин без санкції загальної козацької ради. Як новообраний гетьман, так і вся старшина, були зобов’язані обов’язково складати присягу вірності московському монарху. За відмову від її принесення передбачалася смертна кара.
Загалом же Переяславський договір 1659 р. істотно понижував державно-політичний статус Гетьманату. Якщо за нормами угоди 1654 р. Українська держава зберігала за собою права політичної автономії, то тепер її статус можна охарактеризувати лише як автономію адміністративну.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)