Історія держави та права України – Трофанчук Г. І. – Правова система
До кінця 50-х років в Україні діяли республіканські кодекси, ухвалені у перше десятиліття радянської влади (Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю, Земельний кодекс, Кодекс законів про сім’ю і шлюб, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільно-процесуальний кодекси – всіх їх було прийнято у 20-ті роки XX ст.). Зрозуміло, вони вже не відповідали вимогам часу.
Згідно з Конституцією СРСР 1936 р. законодавство про судоустрій та судочинство і прийняття Кримінального та Цивільного кодексів належало до компетенції Союзу PCP. Було прийнято ряд загальносоюзних і республіканських кодексів, які нерідко дублювали один одного, містили суперечливі норми. З’явилася потреба впорядкувати законодавство, виключити з кодексів застарілі норми.
У добу хрущовської “відлиги” у лютому 1957 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, яким питання судоустрою та прийняття Цивільного, Кримінального та Процесуального кодексів було віднесено до компетенції союзних республік. Це сприяло пожвавленню кодифікаційних робіт в УРСР. У 1960 р. набули чинності закон про судочинство, Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси; в 1963 р. – Цивільний і Цивільно-процесуальний кодекси. Прийняття цих законів і кодексів стало новим етапом у законотворчій діяльності республіки. Відбулися кардинальні зміни у галузевому законодавстві.
Цивільне право. Серйозних змін зазнали такі інститути, як право соціалістичної та особистої власності, право оренди й майнового найму, цивільно-правова відповідальність за виконання договорів. Змінилося житлове, спадкове, шлюбно-сімейне право.
Починаючи з 1945 р. заборонялося орендне користування садами, виноградниками і розсадниками дерев. Громадянам надавали право особистої власності на придбаний в місті чи за його межами одно – або двоповерховий будинок, що мав не більше п’яти кімнат. За недотримання такого обмеження виконкоми місцевих рад мали право припинити будівництво і коштом забудовника привести ділянку до ладу.
У галузі шлюбно-сімейного права збільшено державну допомогу вагітним, багатодітним і одиноким матерям. Було встановлено звання “Мати-героїня”, запроваджено орден “Материнська слава”. Прийнятий у 1969 р. Кодекс про шлюб і сім’ю встановлював порядок і умови одруження, регулював особисті й майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми; відносини, які виникали у зв’язку з усиновленням, опікою і піклуванням, прийняттям дітей на виховання; порядок реєстрації актів громадянського стану.
Законним вважали тільки шлюб, укладений в органах 3АГСу. Вінчатися чи ні – вирішували громадяни. Було скасовано заборону на шлюб громадян СРСР з іноземцями. Але він не змінював громадянства подружжя. Надбане парою за час подружнього життя майно належало їм обом на праві спільної власності. Спірні питання щодо такого майна вирішував суд.
Віддзеркаленням панівного характеру соціалістичних суспільних відносин була ст. 5 Цивільного кодексу, де йшлося про те, що цивільні права не підлягають охороні з боку закону, якщо вони суперечать завданням соціалістичного будівництва. Це була оригінальна норма, притаманна лише радянському соціалістичному законодавству, її не мав цивільний кодекс жодної іншої країни, відколи з’явився Цивільний кодекс Наполеона (1804 р.). Було встановлено повну цивільну дієздатність з 18-річного віку.
Панівною формою власності визнавали власність державна. її єдність і особливий статус підкреслювала ст. 9, відповідно до якої підприємства, будови, інші споруди та майно передавали віл однієї організації до іншої безплатно і за спрощеною процедурою.
Особисту власність громадян цивільний кодекс визнавав лише тоді, коли її не використовували для нетрудових доходів. Інакше ст. 106 рекомендувала вилучити таке майно у судовому порядку.
Перехід до мирних умов життя змінив трудове законодавство. Уже в червні 1945 р. було прийнято закон про поновлення чергових і додаткових відпусток, скасованих перед війною. Але відпустки надавали тільки деяким категоріям працівників. Зокрема, колгоспників цей закон не стосувався, відпустку вони могли мати, тільки якщо партійно-радянське керівництво винагородить їх сумлінну працю на ниві соціалістичного будівництва.
Запроваджено систему організованого набору робочої сили на будови Сибіру й Далекого Сходу. Водночас чимало українців у порядку організованого вербування для поселення на нових землях було переселено до степової зони Кримського півострова, де у перше повоєнне двадцятиріччя створили організовані спеціалізовані радгоспи з вирощування сільськогосподарської продукції. Розгорнулося колгоспне будівництво у західних регіонах України.
У 1955 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала мобілізацію молоді до ремісничих та залізничних училищ. Того ж року був прийнятий указ про скасування судової відповідальності робітників і службовців за самовільне залишення робочих місць і прогули на виробництві (таку норму запровадили напередодні війни). Правда, ні запровадження, ні скасування цієї норми не стосувалося більшості населення – колгоспного селянства, яке на той час перебувало у своєрідному “радянському кріпацтві”, їм не видавали паспортів, установлювали обов’язкові норми виробітку трудоднів, постачання продукції з особистого господарства, що не давало колгоспникам змоги залишити місце роботи і проживання. Прийнятий у 1956 р. загальносоюзний закон про державні пенсії селян теж не стосувався.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)