Історія держави і права зарубіжних країн – Маймескулов Л. М. – 2. Суспільний устрій Стародавньої Індії
Чи були держави Стародавньої Індії рабовласницькими? Чи були вони деспотіями? На ні запитання немає однозначної відповіді. Безсумнівно, в Індії були раби ласа і державою правили монархи – раджі. Але рабовласництво не було тут “рабовласницьким устроєм”, яким воно не було ніде, за винятком, можливо. Риму в період Пізньої республіки та імперії.
Найяскравішою рисою суспільного устрою Стародавньої Індії с його кастовість. Склавшися в Індії історично, вона є відображенням загальної тенденції стародавньої історії: у Вавилоні – авілум та мушкенум, в Афінах епатріди, геомори та деміурги, в Римі – патриції та плебеї, в Китаї – сюцая, цзюйчжень, цзиньши тощо. Але якщо в античному світі ця становість досить швидко “розчиняється”, то в Індії вона застигає на століття. Аби уявити становище людини в індійському суспільстві, треба уявити її становище в індуїстській космогонії, яка є одночасно релігійною системою індуїзму (надаємо тут узагальнююче значення поняття індуїзму без поділу на ведійський, брахманський та власне індуїстський етапи).
Індуїзм різко відрізняється від інших релігійних систем. Порівняно із ним християнство та іслам – дуже “домашні” релігії, не кажучи вже про вірування стародавніх греків та слов’ян. Ці релігії та вірування народилися разом із людьми, їх хронологія – те саме, що і людська хронологія, їх пророки, святі – Мойсей, Яхве, Ісус, Мухаммед живуть серед людей та для людей. Це земні боги, до яких можна було звертатися із проханнями та молитвами. Космогонія у цих релігіях укладається в декілька тисяч років. Так, у християн Бог створив землю всього за 5508 років до Різдва Христова.
Індуїзм – це не релігійний сюжет, а особливе бачення світу в межах мільярдів років та бачення людини у грандіозних космічних циклах народження та вмирання Всесвіту. Тут нікому молитися, і богам немає справи до людей. Усім сущим правлять позачасові та надчасові істини, що існують у космічному просторі. Ці істини є вічними ритмами Всесвіту в масштабі мільярдів років, і їм підкорені весь рід людський та кожна окрема людина. Усьому життю надано релігійний статус, тотальну сакралізацію та абсолютну залежність людини від незмінного світового порядку – Дхарми.
Індуїзм – породження безкінечного в часі та просторі Космосу. В індуїзмі немає засновника, немає церкви, немає Писання, а тому немає і єресей. Є духовні вчителі, але немає місіонерства, прозелітизму (прагнення повернути у свою віру інших). У ньому відсутні молитви, проповіді, сповіді. Тут немає антропоцентризму, людина дорівнює всій іншій живій та неживій природі і тому немає протиставлення добра та зла, немає диявола, бісів, Пекла і Раю. Ідея Бога не є центральною. Існує безособовий, безпочатковий та безкінечний Абсолют. Він не пізнаваний і не піддається визначенню. Це подих Всесвіту, життя, безкінечність часів та просторів.
Увесь світ, боги та люди створені Брахмою. Це не персоніфікований Бог, як, наприклад, Яхве або Христос, – світова душа, що диханням своїм створює все суще. Рід людський існує протягом чотирьох світових періодів – юг (юга – зі староіндійського – запряжка, доба, покоління). Перший – Критоюга (“Золота”, “блага доба”) триває 1 728 000 земних років, другий – Третаюга (відповідає “срібній добі”) триває 1 296 000 років, третій – Двапараюга (відповідає “бронзовій добі”) триває 864 000 років, четвертий – Кал і юга (зовсім “погана” – “залізна доба”) – 432 000 років. Разом чотири юги складають одну велику – Ма-хаюгу, яка триває 4 320 000 років. Четверта юга – Кал і юга – “найгірша”, остання у добі людства. Після її закінчення настає пралайя – загибель роду людського. Проте через 4 320 000 років людський рід відроджується, знову проходить чотири юги та знову гине, і так без кінця. Тисяча Махаюг, тобто 4 320 000 000 земних років, складають одну кальпу (порядок, закон) або один день Брахми, ще 4 320 000 000 років – ніч Брахми, тобто доба Брахма становить 8 640 000 000 земних років.
Брахма живе всього 100 своїх років. По закінченні 100 брахманських років настає Махапралайя (велика катастрофа): на небі з’являється 12 (за іншою версією сім) сонць, які спалюють увесь Всесвіт. Гине все, гинуть боги, в тому числі Брахма. Але через 100 років Космос відроджується, народжується новий Брахма, і все починається спочатку. Сучасне людство живе зараз в останній юзі, яка розпочалася в ніч з 17 на 18 лютого 3102 року до н. е., тобто в Кал і юзі ми прожили 5 108 років, і сучасна людина має прожити до наступної пралайі 426 892 роки. Отже, в індуїстській космогонії – релігії час постає як циклічний час.
У цій системі циклічною є доля людини: вона народжується та вмирає, знову народжується і так без кінця. Циклічність і безкінечне повторення визначають надзвичайно жорстку систему соціальної ієрархії стародавнього індійського суспільства. Рівної їй немає в жодній релігії. Тут панує тріада: каста, дхарма та карма. Каста визначає все: суспільне становище, професію, шлюбне коло. Разом із кастою людина успадковує своє місце в суспільстві. Кожній касті відповідає своя дхарма – закон, а від дотримання дхарми залежить карма-воздаяння. Всі люди були поділені ще перволюдиною Ману на чотири варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр. Кожна варна має свою дхарму, і за життя ніхто не може її змінити. Тільки після смерті та реінкарнації (відродження) доля людини, її дхарма може змінитися: у кращий бік, якщо вона добре дотримувалася своєї дхарми, та у гірший – якщо погано.
Але навіть погане виконання своєї дхарми краще, ніж добре виконання чужої: ніхто не повинен намагатися змінити своє становище у земному житті. У зазначених рамках індуїзму життя людини наЙ-скрупульознішим чином регламентувалося протягом діб, місяців, років та всього життя. Кодифікація поведінки людини супроводжує її в усіх повсякденних справах: пробудженні, випиванні “ранкової води”, чищенні зубів, омовінні, прийнятті їжі аж до розкладання ліжка ввечері. Зачаття і народження дитини, ініціація, похоронні та поминальні обряди – все співвіднесене із космічним порядком. Індуїзм позбавляв людину (а відповідно і все суспільство) історичної активності, прирікаючи на застій усі соціальні процеси. Тут немає прогресу, немає соціальних вибухів та бунтів, немає Спартаків, Разіних та Пугачових. Найжорсткіиіс соціальне структурування. яке замикало людину в її карні, касті, доповнюється в індуїзмі сімейно-шлюбними нормами, які докладно регламентують сімейно-шлюбні та родинні стосунки.
Індуїзм так міцно охоплював усе суспільство, що державі майже не знадобилися спеціальні інститути, аби “тримати у вузді” своїх підданих. Індуїзм та громада – головні регулятори та охоронці індійського суспільства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)