Історичне краєзнавство – Уривалкін О. М. – 2. СУГДЕЯ (СОЛДАЙЯ, СУРОЖ, СУДАК)
Кафа була заснована генуезьцями в 60-ті роки XIII ст. а у XIV – XV ст. вона набула значення най важливішого міжнародного центру торгівлі Заходу зі Сходом. Свого кафінського консула генуезьці йменували “главою Кафи і всього Чорного моря”, що мало тоді цілком реальний зміст. В другій половині XV ст. тут налічувалося до 8000 будинків з 70-тисячним населенням. У XIV ст. її переважно населяли греки і вірмени, з часом зростала й кількість татар. Надалі, у XV ст., особливо швидко зростало вірменське населення. їхня колонія в Кафі виникла на початку XIV ст., в 1439 р. вірмени складали вже половину всіх городян, а в 1475 р. – дві третини. Крім того, велика кількість вірмен мешкала в інших містах Східного Криму.
У місті жило і багато євреїв. Документи згадують серед жителів валахів (румун), поляків, грузинів, мінгрелів, черкесів. Це було велике багатомовне морське ремісниче і торгівельне місто.
У гавані Кафи вантажилися товари з Поволжя, Середньої Азії, Індії та Північної Русі. Велика питома вага припадала на вивіз зерна, що вирощувалося в Криму, на рівнинах Приазов’я і Прикупання; вивозилася і солона риба. Продовольство направлялося головним чином у Константинополь. Він у ті часи забезпечувався переважно з Криму. Перебої в підвозі доводили візантійську столицю ледве не до голоду. Про
Це розповідає візантійський хроніст Никифор Григора. Крим став однією з житниць Європи.
Займалися генуезьці і работоргівлею (ринок рабів був заснований у 1266 р.) Невільників відправляли єгипетським султанам для їхнього війська і вивозили на Захід. Работоргівля, про яку прямо говориться в Статуті Кафи 1449 р., приносила генуезьцям великі бариші.
У работоргівлі з Єгиптом, Сирією, Італією, Францією головним товаром були жінки. Генуезьці закуповували їх у ХІV-XV ст. на чорноморських ринках у два рази більше, ніж чоловіків, а пізніше на одного раба брали чотири рабині, між іншим, незмінно за вищою ціною. В одному італійському документі того часу зазначена найбільша ціна, сплачена за 16-річну руську дівчину, – 2093 ліри, а “живий товар” збувався за ціною 136-139 лір за “штуку”. Місцеві законодавці розробили юридичні норми для рабів. В Русильйоні діти “білих татарок”, чиї імена не збереглися в документах, вважалися рабами, навіть якщо народжувалися вільними; у Венеції раб, який завинив, міг піддатися будь-яким тортурам.
Кафа ХІV-XV ст. – інтенсивно розвинений ремісничий центр. Документи згадують булочників, м’ясників, кравців, кушнірів, миловарів, шкіряників. Великого значення в Кафі набули ремесла, пов’язані з суднобудуванням.
Розвиток внутрішньої торгівлі й ремесла, супроводжуваний “зростанням грошового обігу”, викликав необхідність випуску власної монети. Карбування її почалося в Кафі не пізніше кінця XIV ст. і тривало, можливо з перервами, до 70-х років XV ст. Основною грошовою одиницею була дрібна монета – срібний аспр. На лицьовому боці містився герб Генуї і латинський напис, на зворотному – татарська тамга (спочатку тамга Орди, а з 30-х років XV ст. – тамга кримських Гіреїв) і арабський напис. Особлива монета карбувалася в Тані.
Ремісниче і купецьке середовище Кафи не було однорідним. Основну масу населення, економічно поневолену і політично безправну, складали “малі люди” (“populo minuto”). Цій основній масі населення протистояла інша соціальна група – багаті купці та феодали, лихварі та работоргівці з числа генуезьців, греків, вірменів (“populo grasso”). їх було небагато (у 1308 р. – 3000 чоловік, а наприкінці генуезького панування у 1475 р. – близько 1000 чол. на 70 тис. населення). В 1320 р. в Кафі було створено католицьке єпископство, його єпархія простягалася від Сараю на Волзі до Варни в Болгарії. В середині XIV ст. тут було засновано єпископство вірменської православної церкви.
На чолі Кафи стояв консул, який щороку призначався з Генуї морською колегією й організацією, що звалася officium Gazaria, тобто урядом для Хазарії – кримського та азовського узбережжя. При консулі складалася рада провізорів (попечителів), в обов’язки якої входило загальне спостереження за торгівлею, вона відала поліцією, будівництвом і міським благоустроєм. Крім того, існувала рада старійшин (8 осіб), що призначалася консулом і була органом загального контролю. Далі йшли два массарії (керуючі фінансами) з цілим штатом чиновників, 16 синдиків (суддів), торговельний і продовольчий комітети і воєначальник міста, що відав вартою. Цивільна влада знаходилася в руках базарного пристава, що збирав мито з привезених на базар продуктів і стежив за їх продажем, і відкупників різних зборів і податей (у Кафі стягувався податок за одержання посади, практикувався і продаж вигідних посад з публічних торгів).
В середині XV ст. пройшли деякі зміни в адміністративному устрої Кафи, викликані кризою, що спіткала тоді генуезькі колонії. 29 травня 1453 р. пав останній форпост, що протистояв експансії турок-османів – Константинополь. “Користь” від падіння Візантії скоро відчули і європейські держави, але понад усе постраждали генуезьці, які мали великі торгові інтереси в Чорноморському регіоні. Константинополь був тією “пуповиною”, що зв’язувала генуезькі колонії в Криму з метрополією.
У травні 1454 р. біля берегів Кафи з’явилася турецька ескадра, що примусило генуезького консула виплачувати султану щорічну данину – три тисячі дукатів. Колоніальна адміністрація посилила податковий прес, і в основному він ліг на “populo minuto” – простий народ. Городяни були незадоволені постійно зростаючими податками і подорожчанням продуктів харчування, особливо після неврожаїв 50-х років XV ст.
Консолідації жителів колонії заважали і чвари між представниками різних національностей, і розлади між конфесіями. Все це призводило до хвилювань, які переростали у повстання. Так, у 1454 р. на вулиці вийшли озброєні жителі з лозунгами: “Хай живе народ, смерть нобілям (багатим)!”. У 1471 р. протектори (розпоряджувачі) банку Святого Георгія послали консулу Кафи послання: “…Ми схвалюємо, що ви придушили безладдя… Бажаємо, щоб ви і надалі зберігали там спокій і старалися, бо це залежить від вас, не допускати подібних безпорядків”.
31 травня 1475 року Кафу з моря обложили турки; кримські татари блокували місто з суші, і почалося повстання. 6 червня 1475 р. Кафа капітулювала. Так завершилося панування генуезьців у Криму і на Чорному морі.
2. СУГДЕЯ (СОЛДАЙЯ, СУРОЖ, СУДАК)
Виникнення назви Сугдея пов’язане з предками сучасних осетин (алан). Греки і візантійці називали місто Сугдеєю, Сидагносом; слов’яни – Сурожем, тюрки – Судаком, Солтаком, Шолтатією; генуезці – Солдайєю. Народження Сугдеї зафіксовано в Синиксарі – грецькій рукописній книзі: “Побудована фортеця Сугдея в 5720 році (5720 років від “створення світу” і відповідає 212 р. н. е.)”. В судацькій долині жили таври, алани, греки. В період раннього середньовіччя вона знаходилася під владою Візантійської імперії, Хазарського каганату, печенігів, половців (кипчаків), венеціанців. Венеціанці володіли містом з 1207 по 1365 рр.
У XIII ст. монголи грабували місто у 1223, 1238, 1248 та 1249 рр.
Востаннє вони обклали його даниною і посадили там намісника. Залежність від татар спочатку, очевидно, ще слабко відчувалася і виражалася лише в данині, яку місцеві правителі (севасти) регулярно відвозили хану Батию. Здійснивши набіг, татари йшли, населення поверталося і місто оживало. Про це розповідає сучасник – арабський письменник Ібн-Ал-Асир. І тільки в 1299 р. орди Ногая повністю знищили Судак.
З 1265 по 1365 рр. в Сугдеї вели торгівлю венеціанці з торгового дому братів Поло. У 1289 р. тут був венеціанський консул. За словами арабського письменника Ібн-Батути, “тодішня торгівля Сугдеї дорівнювала Кафі”. У кінці XIII ст. венеціанці спробували витиснути з Чорного моря генуезьців, і в 1296 р. захопили Кафу, але у 1299 р. генуезьці її повернули. А в 1365 р. захопили у Сугдею. З цього часу безроздільними господарями південного узбережжя Криму від Чембало до Боспора (Керчі) стали генуезьці.
Внутрішнє життя Сугдеї регламентувалося Статутом колонії, прийнятим в 1449 р. в Генуї. Консул призначався в метрополію терміном на рік, але підпорядковувався консулу Кафи. Він же був головнокомандуючим, казначеем, комендантом фортеці. В ній знаходився невеликий гарнізон – 120 солдат і 8 кінних стражників під начальством двох підкомендантів. Під час військових дій в Сугдеї головною військовою силою було міське ополчення, що нараховувало близько 1000 чоловік. При консулі працював комітет попечителів, призначених з жителів Сугдеї, – одного – італійця, другого – грека. В середині XV ст. в місті мешкало від ЗО до 40 тисяч людей, а на його околицях ще 50 тисяч (для порівняння, в Парижі в середині XV ст. проживало близько 100 тисяч, у Константинополі перед захопленням турками – османами 40-50 тисяч).
Протягом 1341-1414 рр. у Сугдеї була збудована фортеця з 14 баштами (вона збереглася до наших днів). Головна башта, або Консульський замок, був притулком останнього консула Сугдеї Христофора ді Негро, який, за переказами, згорів у ній при штурмі у червні 1475 р.
“Історію треба знати у всій повноті й складності, бо це наша історія, творцями якої були наші пращури і ми з вами”
Петро Тронько
(1 votes, average: 5,00 out of 5)