Історичне краєзнавство – Уривалкін О. М. – 3. МУЗЕЙНІ ФОНДИ
Музеї нашої країни – не тільки своєрідні акумулятори й хранителі широкого кола пам’яток місцевої історії та культури, а й важливі науково-дослідні та культурно-освітні центри.
У кожній сфері своєї багатогранної діяльності музеї роблять вагомий внесок у розвиток історичного краєзнавства. Так, у процесі комплектування музейних фондів створюється і постійно поповнюється досить значна за своїм обсягом і складом джерельна база історико-краєзнавчих досліджень, до якої входять практично всі види рухомих пам’яток: археологічні, етнографічні, нумізматичні, філокартичні колекції, документи, рукописи, мемуари, друковані видання, знаряддя й продукти виробництва, зразки одягу, меблів, предметів побуту, зброї, нагороди, кінофотоматеріали, звукозаписи тощо.
Музейні фонди – це колекції, що знаходяться в сховищах, експозиціях або на виставках музею. Всі колекції музею поділяють на дві групи: 1) основний музейний фонд; 2) фонд науково – допоміжних матеріалів.
Основний музейний фонд становлять оригінальні пам’ятки історії, природи, матеріальної і духовної культури людства. Це – найбільш важливі та цінні колекції будь-якого музею незалежно від його профілю. Матеріали основного фонду насамперед систематизують в історико-хронологічному порядку з дотримання географічних зон. Наприклад, історичні музеї мають в основних фондах відділи: палеоліту, неоліту, бронзи, залізного віку. У межах історико-хронологічних і географічних груп пам’ятки зберігаються ще за матеріалами: скло, кераміка, метал та ін. Іноді в музеях використовують ще тематичну систему зберігання, відповідно до якої пам’ятки розміщують у фондах за тематикою, пов’язаною з профілем музею, його структурою або експозицією.
Фонд науково-допоміжних матеріалів зберігають окремо від основного, організуючи його за тією самою системою – в історико – хронологічному порядку з дотриманням географічних зон.
Предмети музейного значення поділяють на такі категорії: 1) речові; 2) писемні; 3) нумізматичні; 4) художні; 5) природничо-історичні; 6) науково-технічні; 7) меморіальні. До кожної категорії належать різноманітні види оригінальних пам’яток.
Речові пам’ятки: знаряддя праці, інструменти, зброя, одяг, прикраси, предмети побуту різних класів і часів. їх поділяють в свою чергу на історичні, археологічні, етнографічні, історико-культурні тощо. Речові пам’ятки дуже важливі: вони надають експозиції наукової достовірності, наочності. Експозиції з речовими пам’ятками добре запам’ятовуються, їх широко використовують в музеях історичного та краєзнавчого профілів.
Писемні пам’ятки: рукописи, документи, першодруки книг, журналів, газет, листівок, прокламацій, афіш тощо. Ці пам’ятки також широко використовуються у багатьох музеях як такі, що надають експозиції документального переконливого характеру.
Нумізматичні колекції – це збірки монет, медалей, жетонів, різних значків. їх визначають за історичними періодами, місцем виготовлення та іншими специфічними ознаками. Ці пам’ятки становлять інтерес переважно для історичних та краєзнавчих музеїв.
Художні пам’ятки – це оригінальні твори живопису, графіки, скульптури, ужиткового мистецтва, різноманітні види народної творчості – різьблення по дереву, кістці, каменю, художні вишивки. Вони цінні тим, що допомагають розкрити зміст експозиції, дають яскраве образне уявлення про різні події, про талант нашого народу. Художні пам’ятки широко використовуються в музеях усіх профілів.
Природничо-історичні пам’ятки – це зразки мінералів, грунтів, колекції рослин, опудала звірів, вологі й сухі зоологічні препарати. Такі колекції збирають для краєзнавчих, природничо-історичних музеїв, а також відповідних кабінетів у спеціальних наукових і навчальних закладах.
Науково-технічні пам’ятки – це зразки технічних об’єктів (інструментів, машин, деталей устаткування тощо), а також документація про винаходи. Такі пам’ятки використовують у спеціальних технічних, загальноісторичних і краєзнавчих музеях.
Меморіальні пам’ятки – це найрізноманітніші й найчисленніші предмети. їх комплектують за принципом зв’язку з тією або іншою видатною особою і використовують у меморіальних, історичних, художніх, краєзнавчих та інших музеях.
Такі основні категорії пам’яток. За ініціативою музейних працівників можуть бути зібрані й інші цінні та цікаві предмети. При
Науковому доборі насамперед звертають увагу на типові вироби, які характеризують добу, а також унікальні та рідкісні пам’ятки. Загальною вимогою при збиранні пам’яток є їхня достовірність, задовільний стан збереженості, виразний зовнішній вигляд –
Фактори, які роблять їх придатними для використання в експозиційній, науковій та освітньо-виховній роботі музею.
Комплектування музейних фондів здійснює колектив наукових співробітників музеїв із залученням різних фахівців, широкої громадськості.
Слід відзначити достатньо широкий діапазон музейних форм і методів виявлення та збирання експонатів. Найбільш поширеними серед них є наукові експедиції (тематичні й комплексні), оперативні виїзди на місця подій, одержання пам’яток з виставок, від організацій і окремих громадян тощо. Значна кількість археологічних розкопок та етнографічних обстежень місцевості проводиться працівниками музеїв спільно з науковцями інститутів і вузів.
Всі пам’ятки музейного значення надходять до музею відповідно до Акту прийняття. Потім їх записують у Книгу надходжень, де фіксують короткі відомості про пам’ятку: час і спосіб надходження, назву і опис предмету, матеріал і техніку його виготовлення, ступінь неушкодженості, вартість та до якого відділу він надходить. У музеях, крім того, є ще книги тимчасових надходжень, куди записують предмети, передані музею на певний період.
Потім іде атрибуція (інвентаризація) – всебічне вивчення експоната, розкриття різноманітних аспектів матеріалізованої в ньому інформації, у тому числі й історико-краєзнавчої. Вона передбачає проведення кваліфікованого наукового опису пам’яток, встановлення їх авторської належності, місця й часу створення, соціального й етнічного середовища побутування, історичного й меморіального значення, даних про публікації, бібліографію, експонування на виставках, аналогії, в інших музейних зібраннях, відомостей про розміри, матеріал і техніку виготовлення, стан збереження тощо.
На основі даних, отриманих в ході наукової обробки експонатів, створюються каталоги музейних колекцій, наукові праці, комплектуються експозиції й виставки, проводяться екскурсії, лекції, масові заходи.
Слід зазначити, що пошуково – краєзнавча робота музеїв не
Обмежується збиранням експонатів – рухомих пам’яток матеріальної та духовної культури. Дослідження історії краю, пошук і фіксація даних про всі аспекти його розвитку: політичні, соціально-економічні, культурні, природничо-географічні – необхідна передумова повноцінної діяльності кожної музейної установи. Результати вказаної роботи фіксуються в бібліографічних і науково-довідкових краєзнавчих картотеках, матеріалах музейних наукових архівів.
Завдяки науковій обробці експонатів музейних фондів та різноманітним видам музейних досліджень і публікацій величезна кількість пам’яток матеріальної та духовної культури нашого народу вводиться в науковий обіг, збагачуючи історичну науку, конкретне життя своєрідністю локальних процесів.
“Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом; …час розкидати каміння і час каміння збирати… час мовчати і час говорити”
Книга Еклезіаста [3; 1; 5; 7]
(1 votes, average: 5,00 out of 5)