Гроші та кредит – Круш П. В. – Державний борг
Державний борг
З поняттям бюджетного дефіциту тісно пов’язане поняття державного боргу.
Державний борг – це сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків; нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування бюджетного дефіциту.
Державний борг виникає через брак у державі коштів, необхідних для виконання її функцій, тому держава змушена мобілізувати додаткові кошти для покриття своїх видатків. Між бюджетним дефіцитом і державним боргом існує пряма залежність. Державні позики – головне економічно виправдане джерело покриття бюджетних дефіцитів. Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють:
O Внутрішній державний борг – це боргові зобов’язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням.
O Зовнішній державний борг – борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам.
Внутрішній борг – це борг уряду країни своїм громадянам. Це ситуація, коли всі “винні самі собі”. Коли борг не дуже великий, він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей.
Зовнішній борг Лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів у його економічну політику.
Якщо в країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, то їй може бути оголошений дефолт.
Дефолт – визнання країни неплатоспроможною.
У разі бюджетного профіциту державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка.
Залежно від структури боргових зобов’язань виділяють:
– монетаризований державний борг – складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками.
– немонетаризований державний борг – включає в себе заборгованість держави за держзамовленнями, надання послуг державним установам, заборгованості з виплат заробітної плати бюджетному сектору, а також з виплат соціальних трансфертів.
Уряди країн здійснюють політику щодо управління державним боргом, яка загалом має такі стадії:
– залучення фінансування;
– його розміщення (використання);
– погашення боргу.
Відповідно, система управління державною заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:
– аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;
– оцінку платоспроможності – здатності обслуговувати борг;
– контроль рівня заборгованості;
– контроль за складом зовнішнього та внутрішнього боргу.
З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові державного боргу (насамперед, зовнішнього).
Так, до стандартних показників зовнішньої заборгованості належать:
– відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;
– відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;
– коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).
Ефективність управління державним боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір позик безпосередньо залежать від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. У свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.
Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричинює падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.
Традиційним методом зменшення боргу є його Реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування переглядаються. Найпоширенішою є Реструктуризація офіційного боргу, Яка відбувається в рамках домовленостей “Паризького клубу”.
За умовами “Паризького клубу” офіційні кредитори надають такі види допомоги:
– часткове анулювання боргу;
– продовження термінів дії боргових зобов’язань;
– зниження відсотків на обслуговування боргу. Загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є
Конверсія боргу (борговий своп), Яка може набирати таких форм:
– викуп боргу – надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів;
– капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. При цьому реалізується можливість обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів;
– конверсія “борг-борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями.
Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Вибір кожного конкретного методу управління державним боргом залежить від економічної кон’юнктури в країні та офіційно застосовуваної ЕП.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)