Громадські об’єднання в Україні – Бесчастний В. М. – ВИСНОВКИ
Поняття “політична система” з’явилося не лише для збагачення термінології. У ньому відображаються важливі зміни – розширення спектра державно-політичних інститутів. Термін політична система” виник на початку XX ст. і застосовувався лише в наукових працях, а в правовій сфері – майже не застосовувався. У вітчизняній (радянській) науковій літературі поняття “політична система” з’явилося в 60-ті рр., в епоху так званої “відлиги”, під впливом західної демократії, а також під впливом робіт наших сусідів з інших країн “соціалістичної співдружності”, які швидше запозичили закордонні терміни.
Для характеристики сучасної держави, для аналізу її діяльності недостатньо лише використовувати терміни, вивчати тільки інститути держави, державного механізму. Для того, щоб зрозуміти всю діяльність держави, усі державно-політичні явища, потрібно досліджувати й інші інститути суспільно-політичного життя, які також беруть участь у політиці, тобто у здійсненні державної влади.
У сучасному суспільстві політичні відносини проявляються за допомогою діяльності широкого комплексу систем і організацій. Природно, що до них належать, насамперед, інститути Держави, але, окрім цього, потрібно враховувати діяльність ще й таких громадських формувань, як політичні партії, професійні спілки, спілки підприємців, молодіжні, жіночі, благодійні, релігійні та низка інших організацій.
Структура політичних систем у сучасних країнах – це не обов’язково якесь непорушне явище. Такі структури зазнають змін разом зі змінами в економіці, соціальній структурі, формах політичних режимів і т. д. Змінюються і деякі функції елементів політичної системи, але при цьому основна характеристика, основні функції самої системи істотно не змінюються. Вивчення цих процесів – завдання політичних наук.
Правове регулювання таких процесів – серйозне завдання не тільки політичних, а й державно-правових наук.
Правова регламентація охоплює декілька напрямів. Наприклад, закріплення поняття “партії”, розмежування партій від інших громадських організацій, закріплення статусної ролі, функцій, порядку створення та основних принципів функціонування.
У сучасній західній літературі нині використовуються визначення – “асоціації індивідуального представництва” і “асоціації соціальної інтеграції”. Що стоїть за цими визначеннями? Асоціація індивідуального представництва – усі ті самі парламентські партії, суть яких у відборі найбільш гідних представників і агітація за них. Це партії, орієнтовані на відбір і висунення найяскравіших представників, що виражають інтереси певної соціальної групи або певного соціального шару.
Асоціації соціальної інтеграції – партії, які припускають тіснішу єдність, вироблення колективних програм, тобто йдуть не за окремими лідерами, а за якимись конкретними ідеями, їхня мета – не тільки відбір окремих політичних діячів, а й певні соціальні перетворення. Запровадження в Україні пропорційної виборчої системи вкотре доказало, що наша країна, її політична система розвиваються саме в цьому напрямі.
У деяких випадках можуть закріплюватися формальні вимоги до утворення об’єднань громадян (наприклад, певний мінімум числа членів), вимагатися обов’язкова реєстрація, обов’язковість певного числа філіалів у регіонах. Перераховані вимоги не завжди характерні. Можуть бути й інші. Крім того, у законах може закріплюватися участь об’єднань громадян у діяльності державних органів. Закріплюються основні напрями роботи, наприклад, принципи діяльності партії під час виборів або участь у комплектуванні органів держави, у діяльності парламенту.
У законах фіксуються межі повноважень громадських організацій, перелік певних заборон. Наприклад, у законі можуть бути такі норми, за якими громадські організації не мають права виступати проти конституційного устрою держави, закликати до порушення неподільності території держави, закликати до війни і т. д.
Слід зазначити, що певні норми, які стосуються громадських організацій, можуть міститися не тільки у законах, указах і постановах, тобто нормативних актах, що видає держава, але і в нормах, які створюють самі громадські організації. Ці норми можуть бути у партійних статутах, правилах. Держава, затверджуючи статут, погоджується з правилами, прийнятими для себе тією або іншою партією. У будь-якому разі, правове або конституційно-правове регулювання статусу громадських організацій – це дуже важливе питання у сфері конституційного права.
У сучасних умовах в Україні постає питання стосовно політичних сил, що борються проти нинішньої державної влади. Чи утворюють вони, або чи можуть утворювати якусь контрсистему, якщо є низка суспільних інститутів, які протистоять цій владі? Однозначної відповіді немає, оскільки вона залежить від конкретної ситуації. Якщо організації, що борються проти правлячого режиму, не об’єднані і не можуть істотно впливати на політичні процеси, і їх роль обмежується лише сферою ідеології або участю в економічній боротьбі, то казати про політичну контрсистему неможливо. Правильніше вести мову про опозицію. Але статус опозиції в сучасній Україні потребує конституційно-правового врегулювання.
У інших випадках, коли політичні партії та їх союзники істотно й активно впливають на політичний процес, коли є суспільні організації, що підтримують їх, тобто є якась сукупність політичних організацій, що протистоять державній владі, то можна говорити про політичну контрсистему.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)