Громадські об’єднання в Україні – Бесчастний В. М. – Типологія сучасного жіночого руху в Україні
З кожним роком зростає кількість та чисельність різних сучасних жіночих організацій: асоціації, ліги, об’єднання, кризові центри, клуби за інтересами. Згідно з цільовими установками, формами діяльності та впливом на розвиток жіночого руху та українське суспільство в цілому умовно можна виділити чотири групи жіночих організацій:
1. Традиційні жіночі організації, їх ще визначають як історичні. Вони відродилися на грунті тих жіночих організацій, що діяли у різні історичні періоди по всій Україні. Сюди ввійшли організації, які стоять на різних ідейних позиціях, а часом навіть і на зовсім протилежних, що є свідченням драматизму історії української державності.
За тоталітарного режиму спостерігався контроль над усіма сферами життя суспільства. У таких умовах система жіночих рад як громадських організацій формально існувала, але фактично не мала самостійності. Вони перебували під впливом комуністичної партії, що й визначало їхні функції. Жіночі ради не виражали жіночих інтересів. Навпаки, через жіночі ради партія-держава впливала на сферу приватного життя, керувала жінками незалежно від їхньої партійної належності. Жіночі ради у своїй діяльності набули суто партійного характеру. Маючи значний досвід організаційної роботи, усвідомлюючи неможливість старої структури організації за нових соціально-політичних умов, що склалися в кінці 80-х – на початку 90-х років, керівництво жіночих рад у вересні 1990 р. виступило з ініціативою їхньої реорганізації. 1990-1992 pp. – період структурного переоформлення системи жіночих рад. Протягом цього часу проводилися регіональні конференції в усіх областях України. Період структурного оформлення організації завершився тим, що Міністерство юстиції України зареєструвало її у 1993 р.
По-іншому, на чітко визначених національно-культурних позиціях організовує свою діяльність “Союз українок”, що відновив роботу з кінця 80-х років у західних областях, а згодом і на усій території України. Проблеми поліпшення становища жінок “Союз українок” пов’язує з національним відродженням, із творенням національної самостійної держави та громадянського суспільства. На думку організації, в умовах бездержавності реальна рівноправність між жінками та чоловіками неможлива.
Основна мета організації – спрямування творчих сил українського жіноцтва на відродження та утвердження у суспільстві історичних святинь, ідеалів та духовної культури українського народу.
Статут “Союзу українок”, прийнятий на Всеукраїнському установчому з’їзді у грудні 1991 p., визначив організацію як благодійну та громадсько-просвітницьку.
“Союз українок” проводить широку культурно-просвітницьку роботу, відзначає національні свята та пам’ятні дні. В усіх містах, де створено осередки організації, з 1989 р. відзначається “День Матері”, працюють недільні релігійні школи для дітей, проводяться щорічні педагогічні читання тощо.
2. Соціально орієнтовані жіночі організації. їх створення було відгуком на болючі соціальні проблеми, зумовлені змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття після розпаду Радянського Союзу, Однією з таких гострих проблем, для вирішення якої жінки об’єдналися в організацію, було проходження юнаками служби в армії. Об’єднання жінок для боротьби за права чоловіків та синів не є унікальним, суто українським явищем. На прикладі інших народів спостерігається те, що прямий наступ на родинне життя спонукає жінок долучатися до спільної діяльності.
Початком формування неформального руху жінок з метою поліпшення справ у радянській армії стало об’єднання групи жінок у грудні 1989 р. Вони вдалися до тиску на Верховну Раду СРСР для прийняття поправок щодо відстрочення служби студентам ВНЗ. 31 травня 1990 р. в Україні зареєстровано перший Комітет солдатських матерів (м. Запоріжжя). Водночас у різних містах України засновувалися регіональні Комітети солдатських матерів. 14 липня 1990 р. у Запоріжжі відбувся Форум солдатських матерів країни, а 8 вересня об’єднаний установчий з’їзд 12 регіональних комітетів заснував “Організацію солдатських матерів України” (ОСМУ). Координаційну раду організації очолила Людмила Трухманова – голова Запорізького комітету солдатських матерів.
Діяльність ОСМУ мала політичний характер. Головна мета цієї організації – сприяння формуванню національних збройних сил. Активне лобіювання державних органів зумовило те, що Верховна Рада УРСРу липні 1990 р, ухвалила постанову про впорядкування призову українців за межі республіки. Однак Указ Президента СРСР від 1 грудня 1990 р. фактично скасував цей юридичний акт. За таких умов ОСМУ почала тісно співпрацювати з громадськими організаціями національно-демократичного спрямування з метою досягнення незалежності України та формування самостійної армії. Підтвердженням цього було звернення II Всеукраїнських зборів Народного руху до народу України “Про службу в армії”, під яким поставили підписи “Організація солдатських матерів України”, “Жіноча громада”, “Союз українок”. У ньому містився заклик до батьків та матерів з вимогою виконання зазначеної постанови Верховної Ради УРСР.
Основними завданнями ОСМУ на той час були: запровадження мережі жіночого громадського контролю в армії; випуск газети з правдивою інформацією про становище в армії; об’єднання зусиль жінок-матерів, які прагнуть незалежності українських збройних сил. На початку 90-х років ці завдання виконувалися шляхом проведення мітингів і демонстрацій, на яких висувалися вимоги про потребу створення української державності та численні звернення до органів влади з питань формування української армії. На II з’їзді “Організації солдатських матерів України” (листопад 1991 р.) було відзначено спільні успіхи громадськості у наданні амністії військовослужбовцям, які залишили військові частини з певних причин, проаналізовано роботу регіональних комітетів солдатських матерів у призовних комісіях щодо налагодження громадського контролю над армією та висловлено думку про необхідність якнайшвидшого формування національних збройних сил.
Після створення в Україні Збройних сил “Організація солдатських матерів України” (далі – ОСМУ), маючи значний досвід роботи, продовжувала відстоювати інтереси військовослужбовців та членів їх сімей.
Формування професійної армії, ліквідація позастатутних відносин серед військовослужбовців, поліпшення морального та фізичного здоров’я в армії – такі завдання ОСМУ на сучасному етапі.
ОСМУ – це самодопомогове жіноче об’єднання, яке вирішує неупорядковані в суспільстві проблеми. Жінки цієї організації не називають себе феміністками, хоча й активно захищають жіночі права. їхня діяльність зосереджується лише на поліпшенні життя своїх родин. Це дає змогу говорити про “громадянський фемінізм”. Від самого початку національна належність не була політичним компонентом дій ОСМУ. Власне, цим можна пояснити успіх організації. Ідеологія материнства, на якій грунтується ОСМУ, не визнає національних обмежень і, приймаючи до себе жінок усіх етнічних груп, що проживають в Україні, “Організація солдатських матерів України” створила собі моральну й культурну основу діяльності.
Питання забезпечення соціально-правового захисту сімей, що втратили синів у армії, обговорювалося на Всеукраїнському з’їзді солдатських матерів, який відбувся у квітні 1997 р. у Києві, на який прибуло 200 матерів України. На ньому зазначалося, що 360 воїнів щороку гинуть під час проходження військової служби в Україні. Ця страшна статистика змушує жінок об’єднувати свої зусилля для захисту своїх синів та чоловіків.
Забруднення довкілля, згубні наслідки Чорнобильської катастрофи зумовили появу мережі жіночих екологічних організацій. Однією з перших була київська регіональна неурядова екологічна організація “Мама-86”, заснована групою молодих матерів у 1990 р. для захисту київських дітей від шкідливих наслідків індустріального радіаційно забрудненого міста. Головне завдання організації – “підвищення громадянської та екологічної свідомості через конкретну допомогу дітям і мамам, пояснення залежності стану здоров’я від стану навколишнього середовища”.
Як відповідь на погіршення становища сімей в Україні у період трансформації суспільства стало створення жіночих організацій з метою захисту багатодітних сімей. Саме ця категорія населення найбільше постраждала за умов лібералізації цін, зниження реальних доходів. З 1993 р. діє “Всеукраїнська спілка організацій багатодітних” (ВСОБ), до якої входить 25 колективних членів із 19 областей України. За ініціативи Київського об’єднання багатодітних сімей у березні 1993 р. був проведений Всеукраїнський з’їзд багатодітних, учасниками якого стали 400 представників із різних областей. Головними напрямами роботи ВСОБ є оздоровлення дітей, надання матеріальної допомоги сім’ям, які найбільше її потребують, активна співпраця з державними органами щодо розробки законопроектів з питань соціального захисту багатодітних сімей та ін.
Соціально орієнтовані жіночі організації – це найчисленніша група організацій. Вони не виявляють активності у відстоюванні жіночих прав, а більше уваги звертають на вирішення нагальних соціальних проблем. Орієнтація на соціальний захист маргінальних категорій населення, соціальну роботу об’єднала навколо цих організацій різні категорії жінок і створила грунт для співпраці жінок та чоловіків.
Серед актуальних питань сучасної політики дедалі більшу увагу останнім часом привертає до себе проблема різних форм нелегальної еміграції українських жінок та дівчат за кордон із метою будь-якого працевлаштування, поліпшення матеріального становища. Проте, як свідчать факти, таке працевлаштування часто перетворюється у торгівлю жінками, які зазнають жорстокої експлуатації, у тому числі сексуальної. При цьому вони не мають ні соціального, ні юридичного захисту.
Щоб привернути увагу громадськості та представників державних структур до проблеми торгівлі жінками, як до питання грубого порушення елементарних прав людини, у травні 1997 р. в Україні було створено неурядову організацію “LaStrada-Україна”, яка розпочала програму “Запобігання торгівлі жінками у країнах Центральної та Східної Європи”, що впроваджена одночасно у Нідерландах, Чехії, Польщі та спрямована на попередження торгівлі жінками та дівчатами, надання профілактичної допомоги тим, хто має намір виїхати на роботу за кордон, працює там, а також соціальної та юридичної допомоги тим, хто повернувся додому. Спонсором програми виступило Європейське Співтовариство. В Україні цей проект спрямований на підтримку громадських неурядових структур, метою діяльності яких є запобігання торгівлі жінками. Він передбачає дослідження цієї проблеми в Україні, а також роботу в трьох головних напрямах щодо проведення широкої кампанії в засобах масової інформації:
– організація публічних дебатів шляхом публікації у пресі та розповсюдження матеріалів, створення спеціальних рубрик і програм, присвячених проблемі вивезення жінок та дітей;
– упровадження освітніх програм, читання лекцій у середніх та вищих навчальних закладах;
– надання юридичної і соціальної допомоги потерпілим жінкам: створення гарячої лінії та телефону довіри для консультації жінок, створення мережі соціальної, психологічної та медичної допомоги жертвам торгівлі.
3. Організації ділових жінок. Проблеми, успадковані від тоталітарного ладу, новий етап трансформації суспільства, з характерними для нього стратегією наздоганяючої модернізації, наслідуванням чужого досвіду без належного підгрунтя в українському суспільстві призвели до вкрай важкого економічного становища країни. У таких умовах певна частина жінок вдалася до активних пошуків шляхів економічного виживання. їх економічна активність виявилася у створенні об’єднань економічного характеру на грунті ділових відносин. Першим таким об’єднанням ділових жінок була Київська федерація “Либідь”, створена наприкінці 1990 р. при Київському фонді милосердя і здоров’я. Основними напрямами її роботи були: доброчинна діяльність, проведення благодійних фестивалів з жіночої проблематики, допомога маргінальним категоріям населення, сприяння жінкам у вдосконаленні та розвитку їх можливостей входження у ринкову економіку та ін.
Дотримуючись принципів тендерної рівності та паритетної політики, жіночі організації усіх трьох груп спрямовують свої зусилля на зміну становища жінки через досягнення політичних, юридичних, економічних прав, рівних із чоловіками, а не на зміну діючої у соціумі тендерної системи. По суті, ідеологічні підходи таких організацій грунтуються на визнанні рівності статей та досягненні тих можливостей, якими володіє чоловік, принцип жіночої відмінності практично не реалізується цими організаціями.
4. Організації феміністичної орієнтації. З розвитком жіночого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процесами в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав жінки, почали формуватися феміністичні організації. Вони характеризуються строкатістю, багатоплановістю, структурно нагадують групи підвищення свідомості їх членів, малочисельні за складом. Ці організації не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси усіх жінок України, а створюються та діють на основі спільних групових інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах об’єднання. Такі групи мають форму громадянських ініціатив – неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми. Своєю діяльністю вони сприяють трансформації суспільних поглядів щодо становища жінки в суспільстві через реалізацію різних програм, і в першу чергу “Women Studies”, “Gender Studies”. Тендерну нерівність у соціумі жіночі організації феміністичної орієнтації пов’язують з наявною тендерною системою і тому спрямовують свою діяльність на трансформацію тендерних ролей і тендерних відносин. Значну увагу приділено модернізації свідомості жінок, особливо молоді, переборенню сексистських стереотипів у суспільних поглядах. Організації феміністичної орієнтації виникли лише в середині 90-х років. До цієї групи організацій належать об’єднання жінок, створені за професійним принципом. їх започаткували насамперед жінки творчих професій.
Нині, за підрахунками дослідників, лише 0,2 % жінок України бере участь у роботі жіночих об’єднань. Жінки з високим рівнем освіти, які зайняті переважно у сфері розумової діяльності й усвідомлюють проблеми тендерної нерівності, сімейного насильства, необхідності виховання у жінок самоповаги та власної гідності, становлять авангард жіночого руху. Однак їх зовсім небагато. Більшість членів жіночих громадських організацій – це ті, хто під час соціально-економічних перетворень у країні не знайшли застосування своїм знанням, здібностям у раніше набутій професії і були витіснені з ринку праці. Вузька соціальна база зумовлює слабкість жіночого руху в Україні.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)