Господарське право України – Несинова С. В. – 31.2. Суб’єкти ЗЕД. Правила ІНКОТЕРМС
Господарський кодекс України визнає суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності:
А) суб’єктів господарювання, зазначених в пп. 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК: – господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
– громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Б) у зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 378 ГК).
При цьому всі зазначені суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно із законодавством України, а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх установчих документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.
Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав. Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.
Господарська, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України, регулюється законами України щодо порядку здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У разі якщо зазначена діяльність пов’язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними законами України.
Відповідно до Указу Президента України “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” від 04.10.1994 р., з метою однакового тлумачення комерційних термінів суб’єктами підприємницької діяльності України при укладанні договорів, а також учасниками відносин, що виникають у зв’язку з такими договорами, установлено, що при укладенні суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари (роботи, послуги), застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою (далі – Правила “ІНКОТЕРМС”). Суб’єктам підприємницької діяльності України при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), запропоновано забезпечувати додержання Правил “ІНКОТЕРМС”.
Найчастіше сторонам, які укладають договір, невідомі відмінності у торговельній практиці у відповідних країнах. Ця розмаїтість у тлумаченнях призводить до непорозумінь, розбіжностей і звернень до суду, наслідком чого є втрата і коштів, і часу. З метою вирішення цієї проблеми Міжнародна торгова палата в 1936 р. видала звід Міжнародних правил щодо тлумачення торгових термінів, названих “ІНКОТЕРМС”. Згодом, у 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 і 2000 роках до нього вносилися зміни і доповнення. Зараз застосовується сьома редакція – “ІНКОТЕРМС-2000”.
Сформульовані в “ІНКОТЕРМС” базисні умови зовнішньоторговельної купівлі-продажу визначають момент переходу права власності на товар від продавця до покупця, а отже, і ризику його випадкової загибелі; установлюють, хто (продавець або покупець) організовує перевезення товару, його навантаження, хто оплачує витрати зі страхування товару, здійснює митне очищення товару від мита тощо.
В “ІНКОТЕРМС-2000” всі базисні умови постачання класифіковані за чотирма категоріями. В основі цієї класифікації лежить відмінність в обсязі зобов’язань контрагентів щодо доставки товару. Перша категорія, названа умовно “Е”, в неї входить лише умова “франко-завод” (ex works), зазначає мінімальний обсяг обов’язків для продавця, який має надати товар у розпорядження покупця за місцем перебування продавця.
Друга категорія “F” включає умови, що покладають на продавця обов’язок передати товар перевізнику, зазначеному покупцем (ФОБ, ФАС, “франко-перевізник”).
Третя група “С” об’єднує умови, на яких продавець має забезпечити перевезення товару, але не зобов’язаний приймати на себе ризик випадкового знищення або пошкодження товару чи нести які-небудь додаткові витрати, які можуть виникнути в результаті подій, що відбуваються після відвантаження товару (СІФ, “доставка оплачена до…”, “доставка і страхування оплачені до…”).
(2 votes, average: 4,00 out of 5)