Господарське право України – Несинова С. В. – 21.4. Господарсько-правові засоби забезпечення належного виконання господарських зобов’язань
Згідно зі ст. 199 ГК України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Для захисту кредитором своїх інтересів, запобігти негативним наслідкам, захистити від непорядного боржника, отримати гарантію виконання ним своїх зобов’язань за договором можна скористатись одним із законних Засобів, Передбачених ЦК України, серед яких:
– неустойка (ст. 549-552 ЦК України);
– порука (ст. 553-559 ЦК України);
– гарантія (ст. 560-569 ЦК України);
– завдаток (ст. 570-571 ЦК України);
– застава (ст. 572-593 ЦК України);
– притримання (ст. 594-597 ЦК України).
Законом або договором можуть встановлюватися й інші (крім вказаних) види забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, страхування).
Основні правила забезпечення виконання зобов’язань:
1) правочин із забезпечення виконання зобов’язання повинен бути здійснений у письмовій формі (ст. 547 ЦК України), в іншому випадку він буде вважатись нікчемним (тобто недійсним);
2) забезпечуватися може лише існуюче зобов’язання (тобто те, яке вже виникло і ще не припинилося, наприклад, з ліквідацією юридичної особи – боржника). Недійсність основного зобов’язання тягне недійсність зобов’язання, що його забезпечує (винятком з цього правила є гарантія – ст. 562 ЦК України). Проте недійсність правочину із забезпечення зобов’язання не тягне за собою наслідків щодо дійсності основного зобов’язання (ст. 548 ЦК України).
Неустойка – один з найпоширеніших видів забезпечення зобов’язань. Форми неустойки: штраф (невиконання, неякісне, не в повному обсязі, некомплектне виконання); пеня (за прострочку грошового зобов’язання).
Стосовно пені для суб’єктів господарської діяльності ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань “від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР встановлено, що “…розмір пені.. . обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня”. Така ж вимога міститься у ч. 2 ст. 343 ГК України.
Неустойка може бути не тільки договірна, а й законна, наприклад, встановлена ст. 231 ГК України.
За загальним правилом згідно з ч. 1 ст. 232 ГК України якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
Однак, законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: а) допускається стягнення тільки штрафних санкцій; б) збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; в) за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Порука – спосіб забезпечення виконання зобов’язання, що оформлюється окремим договором поруки, за яким фізична або юридична особа – поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.
Виконання зобов’язання може забезпечуватися порукою як в повному обсязі, так і частково. Якщо інше не встановлено договором поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, тобто за сплату не тільки основного боргу, а й відсотків, неустойки, за відшкодування збитків.
Поручителю необхідно виконати такі дії у разі пред’явлення йому вимог кредитора: 1) повідомити боржника, а у разі пред’явлення позову – залучити боржника до участі у справі (в іншому випадку боржник у разі пред’явлення в подальшому йому регресного позову може висунути заперечення, які мав до кредитора); 2) після виконання за боржника зобов’язання необхідно отримати від кредитора всі документи, що підтверджують цей обов’язок боржника для оформлення регресного позову. Строк пред’явлення вимог поручителю визначається у договорі, а у разі його відсутності там – протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання.
Поручительство припиняється лише у випадках, якщо: а) припинено основне зобов’язання або змінено без згоди поручителя (якщо збільшується обсяг відповідальності); б) після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився від прийняття належного виконання; в) борг переведений на іншу особу і поручитель не поручився за нового боржника.
Крім того, згідно зі ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику (однак, якщо у договорі буде включено винагороди поручителя, то такі послуги підпадуть під визначення фінансових (ст. 1, 4 ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. № 2664), тобто вони здійснюються фінансовими установами або фізичними особами – СПД, що мають відповідну ліцензію.
Гарантія Є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язальна сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Згідно з новим ЦК України (ст. 560) гарантом може бути лише банк, інша фінансова установа або страхова організація. Звідси й назва – “банківська гарантія”, яка вжита у ГК України (ст. 200). Гарант може отримати від боржника винагороду за свої послуги (ст. 567 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 200 ГК України зобов’язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (додаються документи, що підтверджують вимогу). Документи розглядаються гарантом у строк, встановлений гарантією або в розумний строк.
Гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ст. 561 ЦК України). Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов’язальна сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов’язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.
На відміну від поруки гарантія не залежить від долі основного зобов’язання, тобто недійсність або припинення основного зобов’язання не тягне припинення або недійсності гарантійного зобов’язання (ст. 562 ЦК України).
Ст. 201 ГК України визначає загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань: з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов’язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб’єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.
Завдаток Своєю платіжною функцією нагадує аванс. Однак на відміну від авансу завдаток виконує ще дві функції: підтвердження та забезпечення зобов’язання. Згідно з положенням нового ЦК України його можуть використовувати як фізичні, так і юридичні особи.
У випадку порушення зобов’язання боржником завдаток залишається у кредитора. Якщо ж зобов’язання буде порушене з вини кредитора, то він повинен повернути боржнику завдаток у подвійному розмірі (ст. 571 ЦК України). Кредитор повертає боржнику завдаток в одинарному розмірі у випадку припинення зобов’язання до початку його виконання або неможливості його виконання.
Угода про завдаток вимагає письмової форми, що можливо виконати шляхом: 1) включення умови про завдаток у договір; 2) оформлення окремої угоди про завдаток.
Головне при цьому вказати, що мова йде саме про завдаток, інакше ця сума буде вважатись просто авансом.
Застава – спосіб забезпечення виконання зобов’язань, який дозволяє кредитору (заставодержателю) у випадку невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого зобов’язання отримати задоволення за рахунок заставленого майна. Договір застави оформлюється письмово, а стосовно нерухомого майна – посвідчується нотаріально (ст. 577 ЦК України, ст. 13 Закону про заставу)
Застава регулюється ЦК України (гл. 49) та іншими законами: Законом про завдаток, Законом про іпотеку, Законом про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень.
Підставою для виникнення застави є договір, закон, рішення суду (ст. 574 ЦК України). Предметом застави може бути будь-яке майно, на яке може бути звернено стягнення.
Різновидом застави є: заклад (щодо рухомого майна, що передається у володіння заставоутримувачу); іпотека (щодо нерухомого майна: квартири, земельної ділянки, будівлі тощо).
У випадку порушення заставоутримувачем правил розпорядження предметом застави, його заміни, відновлення, інших зобов’язань за договором залогу заставоутримувач має право вимагати дострокового виконання забезпечення заставою зобов’язання (ст. 592 ЦК України) . Звернення стягнення можливе або за рішенням суду, або за виконавчим надписом нотаріуса (ст. 20 Закону про заставу). Реалізація предмета застави за загальним правилом проводиться шляхом продажу його на публічних торгах.
Притримання Як спосіб забезпечення зобов’язання виникло в ЦК України вперше, хоча на практиці він застосовувався, законодавче закріплення отримало тільки зараз. Суть – кредитор, що правомірно володіє річчю боржника, яка повинна бути передана останньому, має право цю річ притримати до тих пір, поки боржник не виконає порушене зобов’язання. Предметом утримання мають бути тільки речі (майно, гроші, цінні папери тощо). Майнові права, роботи (однак не результати роботи), послуги утримуватись не можуть.
Кредитор повинен повідомити боржника про те, що він утримує річ у себе. Ризик її загибелі на час утримання покладається на кредитора. Боржник зберігає право власності на цю річ, однак, якщо він не виконає зобов’язання, кредитор має право звернути стягнення на притриману річ в порядку, передбаченому для застави (ст. 591 ЦК України). Однак на відміну від застави притримання не оформляється окремою угодою. Крім того, у заставу можуть бути передані й майнові права.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)