Експериментальна психологія – Максименко С. Д. – 6.1. Доекспериментальні плани
У попередньому розділі ми розглянули різні критерії класифікації експериментальних планів і проаналізували плани так званих істинних експериментів, тобто таких, що близькі до ідеального, не несуть у собі загрози внутрішньої валідності та містять незначну кількість загроз зовнішньої валідності. Ці плани сприяють наближенню реальних експериментів (за критеріями як внутрішньої, так і зовнішньої валідності) до ідеальних. Але реально спланувати психологічний експеримент, який би максимально наближався до ідеального, дуже складно, і один із провідних фахівців у галузі експериментальної психології Т. Кемпбелл, аналізуючи моделі експериментів різних типів, виокремив три типи експериментальних планів за критерієм істинності: доекспери – ментальні плани, плани істинних експериментів та квазіекспери – ментальні плани.
Доекспериментальні плани мають низьку складність, оскільки містять багато загроз валідності експерименту. Квазіекспериментальні плани близькі до ідеалу, проте через певні умови організації та проведення експерименту, містять загрози валідності. Отже, якщо розглядати зв’язок експериментальних планів та факторів, що загрожують валідності експерименту, то плани істинних експериментів мають найменший рівень такої загрози. Квазіекспериментальні плани знаходяться на другому місці за цим критерієм, а доекспериментальні містять досить високий рівень загрози валідності експерименту – як внутрішньої, так і зовнішньої.
Отже, чим менше артефактів (загроз валідності) провокує той чи інший план, чим суворішим є експериментальний контроль, тим експеримент ближче до ідеального.
6.1. Доекспериментальні плани
Існує декілька характерних ознак доекспериментальних планів. Перша – це еквівалентність досліджуваних груп за наявності контрольної групи або навіть без неї, тобто експеримент може проводитись на одній групі. Друга – відсутність або низький рівень контролю загроз валідності – як внутрішньої, так і зовнішньої. 1 остання ознака – неможливість висновку про однозначний каузальний зв’язок між явищами, які вивчаються в експерименті.
Розглянемо основні доекспериментальні плани. Деякі дослідники відносять до цієї групи дослідження так званого поодинокого випадку. Результати такого експерименту співставляють з уявленнями про реальність, тобто в його плані відсутня можливість порівняння з емпіричними достовірними даними, як відсутня і можливість контролю незалежної змінної. Наведемо приклад такого експерименту, який проводиться за схемою поодинокого випадку, коли після здійснення певного впливу вимірюється залежна змінна для встановлення ефекту впливу.
У підручнику Т. Корнілової “Експериментальна психологія. Теорія і методи” [29] наводиться приклад дослідження доекспериментального типу, план якого відповідає поодинокому випадку. Мета експерименту – вивчити ефективність нового методу викладання психології у вищому навчальному закладі. Незалежною змінною обрано введення нового методу викладання, залежна змінна – успішність студентів у навчанні. Експеримент був організований у такий спосіб. В одній з академічних груп першого курсу застосовувався новий метод викладання психології, який грунтувався, скажімо, на ефективній самостійній роботі студентів, а висновок про ефективність методу здійснювався на підставі аналізу результатів екзамену. Середній бал у групі складав 4,2. Артефакти, тобто загрози валідності, були такі: фон (на досить високий середній рівень оцінки знань могли вплинути і особистість викладача, який запроваджував новий метод викладання психології і був зацікавлений у ньому, інтелектуальний розвиток студентів, склад групи. Не перевірявся до експерименту і рівень успішності студентів, який теж міг бути високим. На результати впливав і відсів (слабкі студенти могли відмовитися і відмовлялися від занять, бо не хотіли витрачати час на засвоєння нового методу викладання). Крім того, студенти експериментальної групи, як виявилося, були випускниками спеціалізованого ліцею. Як відомо з історії психології, план дослідження поодинокого випадку належить до першого етапу розвитку експериментальної психології, коли дослідники самі були у ролі досліджуваних. Пригадаємо експерименти Фехнера в галузі психофізики або експерименти Еббінгауза з дослідження пам’яті, коли одноразово тестуються один досліджуваний або одна група, яка отримує експериментальний вплив за планом. Контроль зовнішніх або незалежних змінних повністю відсутній. У такому дослідженні немає матеріалу для співставлення, а з нього зазвичай починається будь-яка наукова робота. Такі дослідження, як правило, проводяться на перших етапах наукової діяльності для співставлення результатів з повсякденними уявленнями про реальність.
План з попереднім та підсумковим тестуванням однієї групи досить часто застосовується в соціологічних, соціально-психологічних і педагогічних дослідженнях. Він більш досконалий, ніж план поодинокого випадку. Формула плану з попереднім тестуванням – О і х О2- Недоліки його очевидні: відсутня контрольна вибірка, тому неможливо стверджувати, що різниця між О1 і О2 залежної змінної, яка реєструється в ході тестування, може бути віднесена на рахунок впливу незалежної змінної. Між початковим та підсумковим тестуванням відбуваються такі фонові події, які можуть вплинути на досліджуваних так, як і незалежна змінна. Крім того, цей план не дозволяє контролювати ефект так званого “природного розвитку”, тобто протягом короткого часу може змінитися стан студента (з’явиться втома, монотонія), а упродовж більш тривалого часу можуть змінитися навіть особис – тісні риси. Ефект тестування може також виявитися неконтрольованим фактором, який зумовить зміни залежної змінної. Можна говорити й про інші джерела артефактів – зовнішні змінні, котрі не контролюються цим планом.
Третій поширений варіант доекспериментального плану – це порівняння статистичних груп, або план для двох нееквівалентних груп з тестуванням після випробування. Цей план кращий, ніж попередній, хоча б тому, що дозволяє враховувати ефект тестування завдяки введенню контрольної групи, а також частково контролювати фонові зміни, які відбуваються у стані досліджуваного і зовнішніх змінних.
Особливістю плану є те, що результати груп порівнюються з підсумковим тестуванням. Проте вплив незалежної змінної може бути контамінований різними факторами, зокрема, якщо групи нееквівалентні, факторами індивідуальних розбіжностей між досліджуваними. Досить поширеною психологічною дослідницькою практикою є порівняння результатів контрольної і експериментальної груп з використанням критерію t-Стьюдента. Проте завжди слід мати на увазі, що розбіжності в результатах тестування можуть бути зумовлені не експериментальним впливом, а нееквівалентністю груп.
Наведемо приклад застосування цього доекспериментального плану з роботи Кемпбелла “Моделі експериментів в соціальній психології і прикладних дослідженнях”. Описується експеримент, метою якого є порівняння успішність навчання школярів, які пройшли курс прискореного читання, і тих, хто не проходив його. Отже, незалежна змінна – це проходження курсу прискореного читання, залежна – успішність школярів у навчанні. Експеримент був організований у такий спосіб: в одному з класів учні пройшли курс прискореного читання, тоді як учні іншого такого курсу не проходили. Висновки про вплив курсу на успішність навчання робилися на підставі співставлення результатів обох груп. Учні першої групи отримали середній бал успішності за чверть – 4,0 бала, другої групи – 3,4 бала.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)