Експериментальна психологія – Максименко С. Д. – Маніпулятивна стратегія
Третя і найбільш ефективна дослідницька стратегія – це стратегія, що базується на маніпулюванні однією чи більшою кількістю незалежних змінних. На підставі цієї стратегії сформульовані психологічні закони типів: S -” Я або О -” R, які найбільш часто застосовуються, коли дослідник шукає каузальний зв’язок між явищами, для перевірки сформульованих гіпотез.
Як вперше довів Юм (1739), найкращим доказом на підтримку казуального зв’язку між явищами є те, що вони завжди відбуваються разом, причому одне випереджає інше і жодне не трапляється без іншого. Якщо науковець може продемонструвати регулярність змін залежної змінної шляхом маніпулювання однією чи більшою кількістю незалежних змінних, за умов, що усі інші фактори підтримуються незмінними, впевненість у можливості існування казуального зв’язку між явищами зростає. Крім того, відтворення залежностей, що, як вважають, зумовлюють казуальний зв’язок між явищами чи подіями у контрольованих умовах, традиційно розглядалось як підтвердження наявності цього зв’язку.
У широкому розумінні поняття “експеримент” позначає спосіб отримання надійних, доступних перевірці і повторному відтворенню даних для перевірки раціонально сформульованої гіпотези. Важливо те, що цей метод є унікальним поєднанням процесів раціонального обмірковування сенсорної інформації із застосуванням правил логічного висновку. Спочатку формулювання доступної перевірці гіпотези спирається на аналітичний і творчий мисленнєвий процес. Після цього може слідувати фаза збирання експериментальних даних, яка супроводжується відповідними вимірюваннями змін у поведінці (чи стані подій), зумовлених змінами у маніпульованій змінній. Цей процес складається з: а) первинного осяяння; б) логічного аналізу упорядкованих і пов’язаних компонентів мисленневого процесу, результатом якого є висування експериментальної гіпотези; в) здійснення точних, контрольованих маніпулювань і спостережень у контексті формального експерименту; г) подальшого логічного аналізу причин
Отриманих в експерименті результатів; д) проведення додаткового експерименту, щоб переконатись, що результати не є випадковими; е) інтерпретування результатів.
Як й інші дослідницькі стратегії (дескриптивна та кореляційна), маніпулятивна стратегія не позбавлена певних проблем, що потребують спеціальної додаткової уваги дослідника.
Однією з проблем є загроза можливого фальшування експериментальних даних щодо впливу незалежної змінної на залежну завдяки наявності небажаних побічних факторів, неадекватного контролю експериментальних процедур і низки інших загроз, з якими ми більш детально ознайомимося в наступних розділах підручника. Більше того, оскільки експериментально-маніпулятивний підхід до проведення наукового дослідження вимагає високої точності контролю умов, в яких проводитеся експеримент, цей підхід інколи називали “штучним” і “тривіальним”.
Проте інші дослідники вважають його кроком вперед у науковій діяльності. Блискучі приклади подолання нібито “штучності” експериментального методу продемонстрували, наприклад, дослідники у галузі соціальної психології Дарлі і Латане [80], вивчаючи альтруїстичну поведінку в реальних життєвих умовах за допомогою серії експериментів на пасажирах метрополітену, які й не підозрювали, що були об’єктами дослідження, проведеного з урахуванням усіх вимог експериментально-маніпулятивної стратегії. Нижче ми розглянемо ці експерименти більш детально, коли будемо аналізувати особливості проведення так званих польових експериментів.
А поки що зупинимося на семи найважливіших вимогах до організації експерименту, про які повинні дбати дослідники, які користуються даним методом.
Як зазначають Андерсон і Борковські [68], ці вимоги можуть бути представлені у такий спосіб.
Перш за все, плануючи власний експеримент чи приступаючи до аналізу експериментів, проведених іншими авторами, необхідно чітко усвідомити для чого був потрібний цей експеримент. Щоб сприяти розробці чи перевірці певної теорії, зібрати інформацію, яка б допомогла вирішити певну проблему? Поширити вже встановлені закономірності на інші сфери діяльності чи досвіду, інші верстви населення, нові умови? Іншими словами, перш ніж починати експериментальне дослідження, ми повинні усвідомлювати його цілі.
По-друге, ми маємо чітко визначити, що в нашому експерименті буде незалежною змінною, тобто чим ми будемо маніпулювати (змінювати, варіювати), а що – залежною, тобто результатом маніпулювання, його очікуваним ефектом. Необхідно також сформулювати гіпотезу (умовне припущення), пов’язавши незалежну та залежну змінні, уточнивши характер передбаченого зв’язку між ними. Навіть якщо у нас є всі підстави вважати, що змінна, якою ми будемо маніпулювати (незалежна змінна), скоріш за все, є основним чинником того явища, яке ми намагаємося вивчити (залежна змінна), гіпотезу, згідно з нормативами наукового дослідження, необхідно сформулювати у формі нульової гіпотези – твердження, у якому постулюється відсутність будь-якого впливу незалежної змінної на залежну.
Третьою вимогою до експериментального дослідження є адекватний підбір досліджуваних (учасників експерименту, які будуть об’єктами дослідження). Зокрема, необхідно вирішити: а) скільки досліджуваних треба підібрати і з якої генеральної сукупності (верстви населення, якщо йдеться про експерименти за участю людей); б) як їх треба підбирати: випадково (рандомізовано) чи з певної спеціальної підгрупи; в) які ролі вони повинні виконувати в експерименті.
Скажімо, ми підібрали досліджуваних і вирішили питання щодо їх кількості та складу. Тепер ми повинні подумати, яким статистичним методом нам слід скористатися, щоб відхилити нульову гіпотезу з достатньою мірою впевненості, тобто вирішити, наскільки переконливим може бути очікуваний ефект дослідження і наскільки це важливо для нас в конкретних умовах.
Ще одна проблема, яку повинен вирішити дослідник при проведенні експериментів, це запобігання можливого “забруднення” експериментальних даних внаслідок небажаного впливу, додаткових факторів, вірогідність чого в деяких випадках є дуже високою. Для цього в теорії експерименту існують спеціальні прийоми, з якими ми познайомимося у відповідних розділах підручника.
Існує чимало різноманітних експериментальних планів, підходів до дизайну експерименту. Наприклад, досліджуваних можна розподіляти на групи і вивчати їхні реакції, поведінку чи інші форми виявлення індивідуальності в різних умовах або запропонувати їм перебування в різних експериментальних умовах. Дослідник повинен чітко усвідомлювати переваги і недоліки кожного типу експериментального плану, щоб обрати найбільш адекватний завданням його конкретного дослідження план проведення експерименту.
І останнє. Дослідник повинен знати, як поводитися з отриманими експериментальними даними, як і проаналізувати їх, щоб зробити достовірні висновки і пояснити їх.
Розглянуті вище вимоги до планування, проведення та інтерпретації результатів експериментального дослідження дають певне уявлення про зміст наступних розділів підручника, у яких вони будуть розглянуті більш детально, з посиланнями на конкретні приклади вже проведених класичних та гіпотетичних експериментів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)