Економіка праці та соціально-трудові відносини – Грішнова О. А. – 1.5. Сучасний етап економіко-трудових досліджень
Сучасний етап розвитку науки передбачає суттєві зміни в предметі економіки праці, що знаходить відображення в таких явищах. По-перше, у всіх економіко-трудових процесах на підприємствах зросла роль зовнішнього середовища. По-друге, значно зросла роль індивіда як об’єкта дослідження економіки праці. Його різноманітні характристики розвиваються більш незалежно і значною мірою впливають на роботу підприємства. По-третє, зростає ступінь бага-томірності описання різних економічних суб’єктів, збільшується кількість все менш залежних один від одного показників, які визначають положення працівників та роботодавців. По-четверте, характеристики трудової діяльності в цей період стають все більш динамічними, що визначається наслідком впливу ринкових факторів на персонал підприємства. При цьому динаміка багатьох показників може змінюватися на протилежну протягом порівняно невеликих проміжків часу, в той час як раніше ці характеристики були набагато консервативнішими і більш прогнозованими.
Ці процеси відображаються у формуванні нових та зміні існуючих інститутів праці й соціально-трудових відносин, дослідження яких потребує розробки принципово нових методів аналізу. Розширення інституційної багатоманітності спричинює альтернативність дій економічних суб’єктів, що передбачає збалансований підхід при зверненні до різних теоретичних концепцій, оскільки вони іноді перебільшують роль тих чи інших інститутів. Розглядаючи найбільш актуальні проблеми економіки праці, дослідження варто здійснювати через призму інституційної трансформації.
Зміни у сфері праці, які нині відбуваються, торкаються не лише основних параметрів трудового процесу, а й функціонування ринку праці, і ці зміни відбуваються паралельно і впливають одне на одного. їх взаємний вплив визначає принципові зміни в системі соціально-трудових відносин. Тому виділимо такі блоки актуальних проблем економіки праці на сучасному етапі 1) трансформація відносин на ринку праці, 2) соціалізація трудових відносин і 3) зміни безпосередньо у трудовому процесі.
Серед проблем, безпосередньо пов’язаних з функціонуванням ринку праці, як найактуальніші виділимо такі:
– необхідність зростання ефективності праці та відповідної її організації, незалежно від коливань кон’юнктури ринків. Це зумовлює необхідність формування такої системи відбору, оцінки та розвитку персоналу, яка б забезпечувала неперервне зростання ефективності й відповідала б при цьому перспективним напрямкам трансформації оргструктур;
– більша увага до стратегічного перспективного розвитку трудового потенціалу (а не до втримання завойованих позицій) й, відповідно, оновлення робочих місць, формування прогресивної структури зайнятості;
– посилення уваги не лише до зайнятих економічною діяльністю, але й до всіх доступних для залучення в коротко – та довгостроковій перспективі людських ресурсів;
– зростання значення зовнішньої мобільності робочої сили на противагу внутрішній, що призводить до ослаблення значення такої традиційної цілі працівників, як стійкість відносин зайнятості, і зростання значимості контактів з іншими роботодавцями. Це вимагає формування нових підходів до мотивації праці;
– ускладнення структури винагороди для працівників, що зайняті на постійній основі, поряд з більш простою та однорідною системою винагороди тимчасовим співробітникам. Ця обставина значно ускладнює порівняльну оцінку економічного становища цих груп;
– зростання значущості соціальних гарантій з боку роботодавця для однієї частини співробітників на противагу ослабленню їх ролі для іншої групи. Це пояснюється принципово різним значенням висококваліфікованих і некваліфікованих працівників для економічного розвитку;
– необхідність розширення інформаційної бази про працю і зайнятість. Вона має бути розширена шляхом введення нових параметрів, які більш повно характеризують більше різноманіття форм найму та інших варіантів взаємодії працівника та підприємця.
– Перейдемо тепер до розгляду найактуальніших проблем соціально-трудових відносин. Вони потребують значної науково-аналітичної роботи з метою формування адекватних для нових реалій моделей трудових відносин. Назвемо ці проблеми:
– падіння значення специфічних знань як фактора монопольного становища груп працівників і навіть їх окремих представників. У результаті цього змінились такі параметри системи трудових відносин: міра стійкості; міра залежності працівників від конкретних підприємств та роботодавців, від конкрентних сегментів ринку праці. Одночасно зростає роль інших видів специфічності, які раніше спеціально не розглядались, наприклад, унікальності знань та кваліфікації працівника;
– зростання ролі необхідних на ринку сфер знань, які не можуть бути в силу своєї широти навіть номінально закріпленими за окремим працівником. Типовим прикладом є знання з реструктуризації та реінжинірингу підприємств. Ці сфери знань охоплюються організаціями працівників, об’єднаних за професійною ознакою, причому функція розподілу робіт часто переходить від роботодавця до цих об’єднань;
– зростання міри комерціалізації об’єднань працівників. Вони все частіше перетворюються на самостійних економічних суб’єктів, у той час як об’єднання роботодавців усе частіше змушені брати участь у діяльності, яка не спрямована на отримання прибутку;
– поступове перетворення трудових відносин між висококваліфікованими працівниками та роботодавцями на договірні відносини, які можна порівняти із взаємодією двох агентів, не підпорядкованих один одному;
– послаблення ролі відкритих форм протидії працівників та роботодавців з паралельним посиленням їх прихованої конфронтації, яка нерідко затягує в свою орбіту споживачів продукції та приводить до виникнення нових підприємств та форм зайнятості;
– соціальна диференціація за ознакою рівня освіти й кваліфікації, зокрема формування диференційованих систем побудови трудових відносин для працівників з різним статусом (який дедалі частіше визначається рівнем кваліфікації), що часто не має законодавчого закріплення;
– поява організацій, які автономно регулюють свої трудові відносини. До цієї категорії належать багаточисельні кооперативи та підприємства неформального сектору економіки, а також окремі підрозділи мережевих структур;
– зростання значення систем трудових відносин без профспілок (так званих неюніонізованих моделей). В такому випадку найважливішого значення набувають такі механізми, як система подання скарг та пропозицій. Іншим важливим наслідком поширення подібної системи є зростання ролі індивідуальних трудових контрактів;
– зростання значимості трудових відносин, в котрі вступають представники тих чи інших сегментів на ринку праці (жінки, молодь, інваліди, біженці тощо). Внаслідок цього відбувається індивідуалізація трудових відносин;
– поступове перетворення системи трудових відносин на складову більш загальної системи, що включає в себе також відносини, що виникають з приводу власності, ринкової діяльності та захисту довкілля. При цьому деякі механізми регулювання трудових відносин посилюють протистояння інтересів виробничих колективів та територіальних співтовариств.
Щодо нових проблем, пов’язаних з характеристиками трудового процесу, то серед них у наш час виділяють такі:
– перехід частини функцій контролю за протіканням трудового процесу від роботодавця до споживачів, що ускладнює механізм управління працею внаслідок зниження ролі роботодавця;
– ускладнення взаємозв’язку між продуктивністю та соціальними параметрами трудового процесу. У високо розвинутих країнах донедавна завдання зростання задоволеності працею та її продуктивності нерідко розглядались як паралельні. Однак цілком очевидно, що їх взаємозв’язок має складний динамічний характер і потребує спеціального механізму вирішення протиріч та пошуку взаємоприйнятних компромісів;
– поява складніших характеристик, що відображають становище індивіда в організації. В багатьох випадках посада та рівень формальної освіти вже не визначають ролі того чи іншого співробітника в організації. Тому основні статусні характеристики зайнятих вже не є постійними та все більше визначаються поточними особливостями діяльності, що потребує більш точного врахування її характеру;
– розподіл відповідальності в організації раніше вважався прерогативою керівництва, однак в сучасних умовах все частіше беруть на себе відповідальність саме рядові працівники, що свідчить про необхідність надання їм все більших прав. Це зумовлює трансформацію сутності трудового процесу та зміни механізмів управління ним;
– зростання ролі навчання в ході здійснення трудового процесу. Врахування навчання в процесі роботи вимагає формування іншого механізму оцінки як параметрів трудової діяльності, так і самої кваліфікації працівника, а також нових підходів до стимулювання праці;
– поява неієрархічних, зокрема мережевих, форм управління працею, що знижує увагу підприємця до власне трудового процесу, одночасно посилюючи значимість контролю за його результатами. Разом з тим, формування спеціальних форм контролю за ходом трудового процесу є абсолютно необхідним.
В Україні соціально-трудовий напрям економічної думки нині розвивається кількома науковими центрами. Найдієвіші з них: Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук (НАН) України (м. Київ); Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України (м. Київ); Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів); Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк); Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України (м. Луганськ); Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики і НАН України (м. Київ). Чималий внесок у розвиток трудового напрямку економічної науки роблять і науковці вищої школи, зокрема в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, Київському національному економічному університеті, Донецькому національному університеті, Львівському державному університеті ім. Івана Франка, Харківському національному університеті ім. Миколи Ка-разіна, Тернопільській академії народного господарства, Хмельницькому національному університеті.
До найактуальніших проблем економіки праці та соціально-трудових відносин в Україні, дослідження яких є перспективним для наукової роботи (починаючи з студентської лави), слід віднести питання прогнозування ринку праці й особливостей його трансформування; дослідження впливу трансформаційних процесів на зайнятість та рівень життя населення; дослідження ефективності інвестицій в людський капітал на особистісному, мікро – і макроеконо-мічному рівні; вдосконалення методології розрахунку та пошук резервів людського розвитку на всіх рівнях; розробку ефективних систем оцінки трудового внеску та оплати праці; пошуки оптимальних шляхів підвищення продуктивності праці, відтворення кадрового потенціалу країни, соціального захисту населення, розвитку соціального партнерства і багато інших. Сподіваємость, що матеріали цієї книги заохотять Вас до майбутньої наукової роботи!
Запитання та завдання для індивідуальної роботи
1. Що вивчає дисципліна “Економіка праці та соціально-трудові відносини”? Які її мета і завдання?
2. Використовуючи табл. 1.1, поясніть взаємозв’язки дисципліни “Економіка праці та соціально-трудові відносини” з іншими дисциплінами та науками.
3. Чим відрізняються підходи А. Сміта і К. Маркса до дослідження трудових проблем?
4. Охарактеризуйте етапи становлення економіки праці як самостійної науки.
5. Подумайте, які напрями сучасних досліджень в галузі економіки праці й соціально-трудових відносин найбільш цікаві для вашої наукової роботи.
Література для поглибленого вивчення теми
1. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посіб.- К.: Знання-Прес, 2002. – 313 с – Вступ.
2. Основы управления персоналом: Учебник / Под ред. Б. М. Генки-на. – М.: Высшая шк., 1996.- Гл. 17.
З. Струмилин С. Г. Проблемы экономики труда. – М.: Наука 1982. – 733 с. – Гл. I-IV.
4. Тучков АЛ. Экономика труда: Учеб. пособие. – М.: ИКФ”ЭКМОС” 2001. – 240 с. – Гл. 1.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)