Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Функція кредитора останньої надії
Дисконтні позички, крім їх використання як важеля впливу на грошову масу і пропозицію грошей, мають важливе значення для попередження фінансової паніки. Коли було створено Федеральну резервну систему, то вважалося, що її найважливішою роллю буде функція кредитора останньої надії. ФРС мала забезпечувати резервами банківську систему, коли банкрутства банків загрожували виходом з-під контролю, і запобігати, отже, банківській і фінансовій паніці. Дисконтні позички є особливо ефективним способом запобігання банківської кризи, бо резерви негайно спрямовуються банкам, що потребують їх найбільше.
Застосування цього дисконтного інструменту для уникнення фінансової паніки шляхом виконання ролі кредитора останньої надії є винятково важливою умовою успішного проведення монетарної політики. Як зазначалося у нашому аналізі пропозиції грошей у розділі 16, банківська паніка 1930-1933 pp. була причиною найгострішої кризи грошового обігу в історії США. Цю кризу багато економістів розглядають як головну силу, що призвела до колапсу економіки в роки “великої депресії”. Фінансова паніка може також завдати серйозних збитків економіці, бо порушує здатність фінансових ринків переміщати кошти до тих, хто має виробничі інвестиційні можливості (розділ 8).
Дисконтний важіль, на жаль, не завжди використовувався ФРС, щоб відвертати фінансову паніку, що показано у нашому аналізі масового банкрутства банків у роки “великої депресії” в розділі 16. ФРС здобула у важкий спосіб уроки з помилок цього періоду і чудово показала себе в ролі останнього кредитора в повоєнний період. Двома прикладами використання ФРС дисконтного інструментарію, щоб уникнути банківської паніки, є надання величезних позичок “Franklin National Bank” у 1974 p. і новіший приклад – “Continental Illinois” (вставка 19.1).
На перший погляд може здаватися, ніби присутність Федеральної корпорації страхування депозитів, яка страхує депозити від втрат у випадку банківського краху до суми 100 000 дол., зробила функцію ФРС як кредитора останньої надії зайвою. (ФКСД детально описується в розділі 10). Дві обставини показують, чому це не так. По-перше, важливо зрозуміти, що страховий фонд ФКСД, який гарантує вклади до 100 000 дол, становить менше 1 % суми цих вкладів. Якщо мало б місце більше число випадків банкрутства банків, то ФКСД не була б спроможною покрити всі втрати вкладників. Справді, більше число випадків банкрутства банків в останні роки, що відзначалося у розділі 11, призвело до більших втрат і звуження страхового фонду ФКСД, що зменшило здатність цієї корпорації покривати втрати вкладників. Цей факт не послабив довір’я малих вкладників до банківської системи, бо ФРС була готова підтримати ФКСД і забезпечити резер-
Вставка 19.1. Надання кредитів банкам, що потрапили у скрутне становище: “Franklin National Bank” та “Continental Illinois”
У травні 1974 p. громадськість дізналася, що “Franklin National Bank” – двадцятий найбільший банк США з депозитами майже 3 млрд. дол.- зазнає величезних збитків у валютних операціях і надав багато невигідних позичок, що вчасно не повернені Великі вкладники, чиї депозити перевищували межу 100 000 дол., до якої страхує ФКСД, почали вилучати свої вклади, і банкрутство цього банку стало неминучим Оскільки пряме банкрутство “Franklin National Bank” мало б згубний вплив на інші уразливі банки, ведучи до більшого числа банкрутств, то ФРС заявила, що дисконтні позички будуть доступні “Franklin National” такою мірою, що вкладники, включаючи найбільших, не зазнають жодних втрат. До жовтня 1974 p., коли цей банк злився з “European-American Bank”, ФРС позичила “Franklin National” суму в 1,75 млрд дол., близько 5 % загальної суми резервів у банківській системі. Швидкі дії ФРС виявилися успішними, запобігши банкрутствам інших банків, а можлива банківська паніка була відвернена.
Свіжий випадок мав місце у 1984 р. і пов’язаний з “Continental Illinois National Bank”. ФРС діяла у такий самий спосіб. “Continental Illinois” надав чимало невдалих непогашених вчасно позичок (головним чином фірмам енергетичної галузі та зарубіжним країнам), і чутки про фінансові труднощі на початку травня 1984 р. підштовхнули великих вкладників до вилучення понад 10 млрд. депозитів з цього банку. ФКСД вжила рятувальних заходів у липні 1984 p., надавши 4,5 млрд. дол. позичок, щоб врятувати банк; ФРС довелося позичити “Continental Illinois” понад 5 млрд. дол., що робить її позичку в сумі 1,75 млрд. дол. “Franklin National” зовсім незначною. Цей крок ФРС запобіг подальшим неминучим банкрутствам банків, і знову можлива банківська паніка була успішно відвернена.
Вами будь-які потреби банківської системи, щоб не допустити паніки. По-друге, понад 500 млрд. дол. великих депозитів не гарантуються ФКСД, бо вони перевищують ліміт у 100 000 дол. Втрата довір’я до банківської системи все ще могла б вести до масового вилучення коштів вкладниками з великими сумами вкладів. Банківська паніка все ще може статися, незважаючи на існування ФКСД. Важливість ролі Федеральної резервної системи як кредитора останньої надії сьогодні навіть важливіша, бо спостерігається зростаюче число випадків банкрутств банків у 1980-і та 1990-і роки.
ФРС може бути не лише кредитором останньої надії для банків, вона також відіграє таку саму роль для фінансової системи в цілому. Дисконтна політика ФРС може використовуватися для запобігання фінансової паніки, яка може викликати банкрутства банків. Крах фондової біржі в “чорний понеділок” 1987 р. дає непоганий приклад, як ФРС може запобігти фінансовій паніці, застосовуючи дисконтне віконце, щоб підтримувати нормальне функціонування ринків (вставка 19.2).
Незважаючи на те, що роль ФРС як кредитора останньої надії дає таку вигоду, як попередження банківської і фінансової паніки, ця роль призводить також і до втрат. Якщо банк сподівається, що ФРС забезпечить його дисконтними позичками, коли він потрапить у скрутне фінансове становище, як було з “Continental Illinois”, то він готовий до більшого ризику, знаючи, що ФРС прийде на допомогу. Роль ФРС як кредитора останньої надії викликала проблему морального ризику, подібну до тієї, що створюється страхуванням депозитів (про це йшлося в розділі 11): банки більше ризикують і, отже, наражають інституцію із страхування депозитів, а затим і платників податків, на більші втрати. Проблема морального ризику найскладніша для великих банків, які вважають, що ФРС і ФКСД розглядають їх як “занадто великі, щоб збанкрутувати”, тобто вони завжди отримають позички від ФРС, коли потраплять у скрутне фінансове становище, бо їхнє банкрутство, ймовірно, викличе банківську паніку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)