Бюджетний менеджмент – Панкевич Л. В. – 4.3.4. Суть казначейського обслуговування бюджетів за видатками
Розглядаючи особливості касового обслуговування бюджету за видатками, варто зазначити, що на перших етапах впровадження казначейських функцій Державне казначейство за процедурами виконання державного бюджету пристосувалося до чинної на той час схеми взаємовідносин між Міністерством фінансів України, головними розпорядниками бюджетних коштів, Національним і комерційними банками, враховуючи свої особливості:
– рахунки, через які здійснювався рух бюджетних коштів, відкривалися в установах банків на ім’я органів Державного казначейства України;
– видатки бюджетних установ і організацій проводилися через їхні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України згідно з мережею, представленою розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня.
Концептуальна схема здійснення видатків (рис. 4.2) після затвердження державного бюджету на відповідний
Рік Міністерство фінансів України складало помісячний розпис доходів і видатків загального фонду і передавало його Державному казначейству України, яке в триденний термін надавало витяг із цього розпису головним розпорядникам коштів для складання і затвердження у встановленому порядку кошторисів доходів і видатків установ. Якщо впродовж року до розпису вносили зміни, то Департамент з бюджету Міністерства фінансів повідомляв про це Державне казначейство, яке вело облік цих змін і повідомляло головних розпорядників коштів для подальшого проведення змін кошторисів.
Треба враховувати, що Державне казначейство України щоденно, з урахуванням наявних коштів, готувало розпорядження про виділення коштів у розрізі головних розпорядників коштів, яке затверджувалося Головою Державного казначейства України або його заступником. При цьому кошти виділялися в межах затверджених пропозицій і залишку на рахунках загального фонду державного бюджету.
Важливим елементом управління видатками на перших етапах впровадження казначейських функцій стало те, що проходження коштів відбувалося в системі Держказначейства і було прозорим:
– головному розпоряднику коштів відкривалися зведені особові рахунки та/або особові рахунки для зарахування виділених коштів;
– кошти, виділені відповідно до розпорядження, зараховувалися на зазначені рахунки;
– кошти, зараховані на зведені особові рахунки на підставі розподілу головного розпорядника коштів, зараховувалися на особові рахунки розпорядників другого ступеня;
– згідно з розподілом коштів розпорядника другого ступеня ці кошти зараховувалися на відповідні реєстраційні рахунки.
Головний розпорядник упродовж робочого дня готував розподіл коштів та/або платіжне доручення на перерахування коштів. Розподіл коштів складався в розрізі територій.
Отриманий розподіл та/або платіжне доручення Державне казначейство перевіряло на відповідність зазначених у них сум залишкам на рахунку, затвердженим пропозиціям, кошторисним призначенням і планам асигнувань, зареєстрованим зобов’язанням і наданій мережі, після чого складало реєстри на здійснення видатків.
На підставі розподілу коштів і реєстрів на здійснення видатків складали розпорядження на перерахування коштів, на підставі якого – платіжне доручення на переказ коштів державного бюджету. Реєстри на здійснення видатків передавали засобами телекомунікаційного зв’язку відповідним управлінням Державного казначейства.
Оплата видатків розпорядників бюджетних коштів здійснювалася органами Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників шляхом проведення платежів із цих рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України.
Після отримання виписки з реєстраційного рахунку розпорядник коштів протягом операційного дня подавав до органу ДК необхідні розрахункові документи для проведення витрат (рахунки-фактури, накладні, товар-но-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіт тощо) і платіжні доручення. На підставі цих документів відповідний орган ДК перераховував кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб’єктам господарської діяльності.
Для одержання коштів готівкою (на заробітну плату, стипендії, службові відрядження тощо) уповноважена особа розпорядника коштів подавав до операційно-контрольного управління (відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів територіальних органів казначейства) ДКУ заявку на видачу готівки та отримання грошового чека. Заявку виписував розпорядник коштів на особу, з якою у нього укладено договір про повну матеріальну відповідальність і яка має право отримувати та видавати кошти. При отриманні заробітної плати та прирівняних до неї платежів разом із заявкою подавалися платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до фонду соціального страхування та сум страхових внесків до Пенсійного фонду. Чек виписувався на ім’я особи, яка вказана в заявці на отримання грошового чека.
На підставі належно оформленого грошового чека уповноважена особа розпорядника коштів отримувала готівку з відкритого в установі банку бюджетного рахунку органу ДК. Невикористана готівка поверталася на цей же бюджетний рахунок за спеціальними документами. У них обов’язково вказувався номер відповідного реєстраційного рахунку.
Упродовж 1995-2000 років нормативна база з виконання видаткової частини бюджету постійно вдосконалювалася і доповнювалася.
Це було пов’язано з розширенням функцій Державного казначейства (обслуговування спеціальних коштів бюджетних установ і організацій, інших клієнтів, рахунки яких відкриті в органах Державного казначейства, але операції щодо них не належать до виконання державного бюджету), а також з необхідністю розподілу функцій і відповідальності з питань контролю між учасниками бюджетного процесу.
Важливим елементом управління під час казначейського виконання державного бюджету за видатками за умови роботи Державного казначейства в статусі учасника системи електронних платежів Національного банку України стало чітке визначення вимог до системи платежів, сформульоване в Інструкції № 140 від 10 серпня 2001 року:
1. Усі платежі, що здійснюються в системі органів Державного казначейства, поділяються на:
– зовнішні (через кореспондентські рахунки, відкриті в СЕП НБУ);
– внутрішні (через внутрішню платіжну систему Держказначейства).
2. Усі платежі мають адресний характер і здійснюються з конкретних аналітичних рахунків (або навпаки – на них) їхніх власників – учасників бюджетного процесу та інших клієнтів. І в цьому полягає основна відмінність від попередніх систем виконання державного бюджету, за якими платежі здійснювалися від імені розпорядників бюджетних коштів через рахунки органів Державного казначейства, відкриті на їхнє ім’я в установах банків.
3. Рахунки відкриваються на балансі обласних управлінь Держказначейства відповідно до вимог нормативних документів Державного казначейства, що суттєво відрізняється від системи, яка існувала до 2001 року, за якою рахунки були відкриті на ім’я органів Державного казначейства в установах банків за територіальним принципом (райони, міста, райони у містах, області).
Вважаємо за необхідне визначити основні елементи моделі участі органів Державного казначейства у системі електронних платежів НБУ, а саме:
– вихід Державного казначейства в банківську систему здійснюється через регіональні розрахункові палати НБУ;
– відділення Державного казначейства не мають коду банку і самостійного балансу;
– загалом рахунки розпорядників бюджетних коштів (клієнтів Державного казначейства) відкрито відповідно до ієрархічної структури міністерств І відомств, районних відділень Державного казначейства. Рахунки районних відділень відкрито на балансі управління Державного казначейства (УДК);
– основні функції відділення Державного казначейства (ВДК) – робота з первинними документами розпорядників і надання клієнтам винятково банківських послуг;
– між Державним казначейством України та управлінням Державного казначейства діє офлайновий режим обміну інформацією;
– між обласним управлінням Державного казначейства України і відділенням Державного казначейства діє онлайновий режим обміну інформацією.
При такій схемі відділення Держказначейства не мають коду банку, не є учасниками СЕП НБУ і, таким чином, передають та отримують інформацію про здійснення платежів засобами внутрішньої платіжної системи територіальних управлінь Держказначейства. Таке відділення працює з територіальним управлінням Державного казначейства за системою “клієнт банку – банк”. Тобто відділення в такому випадку є інформаційною ланкою територіального управління; отримує вихідну інформацію (виписки, реєстри для податкових служб тощо) у сформованому вигляді від територіального управління. Аналог у банківській системі – виносне робоче місце (ВРМ). Чисельність працівників у такому відділенні мінімальна [7].
(1 votes, average: 5,00 out of 5)