Загальне документознавство – Палеха Ю. І. – Основні поняття модуля
Основні поняття модуля
Сукупність кінофотофонодокументів, а сьогодні й відеодокументів, традиційно об’єднують в одну групу – аудіовізуальні документи.
Проф. К. Г. Мітяєв у визначення кінофотофонодокументів покладає наступні ознаки:
– усвідомлення процесу створення;
– передача зафіксованої інформації в часі та просторі;
– обов’язкова ідентифікація зображення чи звукозапису з письмовим змістом [24].
Проф. В. М. Магідов запропонував розглядати кінофотофонодокументи як “гіперсистему”, що містить зображальну, аудіовізуальну, звукову і знакову інформацію [15].
На сьогодні під кінофотофонодокументами, на думку проф. Є О. Плешкевича, розуміють великий масив документації, що містить, з одного боку, зображальну, звукову, аудіовізуальну документацію, а з іншого – комплекс письмових документів, що доповнюють створення, зміст і технічні аспекти зафіксованої інформації [24]. Відповідно до виконуваних функцій, кінофотофонодокументи науковець поділяє за такими класами:
– оперативні (документальні) – фіксують реальні події дійсності, тобто первинна інформація (мінімальне викривлення інформації);
– ретроспективні – містять первинну інформацію, тобто втратили свою оперативну цінність; зберігаються в архіві кінофотофонодокументів;
– діахронні – містять інформацію, яка пройшла додаткову семантичну аналітико-синтетичну переробку, завдяки чому їх цінність не залежить від часу. Діахронні документи створені для передачі структурної інформації:
O у першому випадку, – наукової, що містить інформацію про наукові та науково-технічні досягнення і виконує когнітивну функцію;
O у другому випадку, – художньої, де творчість автора реалізується через організацію структури інформаційного суспільства, а семантична інформація здійснює додаткову функцію, завдяки чому вони виконують гедонічні функції.
Сьогодні з’являються визначені елементи-реквізити аудіовізуальних документів, наприклад, дата, визначення автора і короткий зміст, характеристика носія інформації, час і місце його виготовлення.
На основі розгляду аудіовізуальних документів виникають нові наукові напрями, наприклад “візуальна антропологія”, що займається дослідженням етнографічних і антропологічних проблем на матеріалах кінематографічних стрічок, фотографій або творів образотворчого мистецтва тощо.
Аудіовізуальний твір – твір, що фіксується на певному матеріальному носії, кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, диску для лазерних систем зчитування тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього) і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення відображаються за допомогою певних технічних засобів [20].
Аудіовізуальний документ – документ, що містить образотворчу чи/або звукову інформацію, відтворення якої вимагає вживання відповідного обладнання. Аудіовізуальний документ може також містити текстову інформацію.
Аудіовізуальні засоби – це пристрої чи прилади для запису, відтворення, проектування та відображення зорової, звукової чи образно-звукової інформації. Виняток становить фотографія, інформація на якій сприймається безпосередньо, без допомоги технічних засобів.
Однією з основних переваг аудіовізуальних документів є комплексний вплив на різні органи чуття людини, що знижує вірогідність утрати частки інформації.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)